Перейти до основного вмісту

Із Москви знову потягло холодом

14 липня, 00:00
Українська статистика минулого тижня видала довідку, яка не може порадувати: торгівля з Росією за півроку порівняно з першим півріччям минулого року скоротилася на 20 відсотків. Це при тому, що президенти двох країн начебто домовилися самі й дали завдання урядам скасувати всі перешкоди у вигляді ПДВ та інших зборів, тарифів тощо, при тому, що до останнього часу заявлялося про невпинний розвиток відносин у напрямку стратегічного партнерства, при тому, що вже майже рік ведеться розмова про розробку масштабної програми двостороннього економічного співробітництва.

Майже непоміченим лишилося перенесення неофіційної зустрічі президентів Кучми та Єльцина на українській території — тепер зустріч ця планується як цілком формальна, «у розширеному колі», не в Криму, а в Харкові, і не влітку, а у вересні.

Представники України все частіше закидають російським властям, що ті й з програмою економічного співробітництва зволікають, і розмежування кордонів проводять «через не хочу», і цукор купувати не бажають.

Можна погодитися з тим, що загалом Росії нині — не до України. Фінансова криза, яка напевне боляче вдарить і по Україні й наслідки якої будуть більш ніж просто відчутними в Європі, стає все реальнішою, почався відтік магнатів і політичних сил від штабу Єльцина, словом, ситуація непевна.

Однак і за цих умов могло би щось робитися, аби заяви президентів не виглядали порожніми деклараціями — якщо обом країнам справді потрібне партнерство хоча б на деякий час. І в будь-якому разі Кремль мав чимало можливостей добитися від Думи ратифікації українсько-російського договору, чого він робити явно не прагне. Клімат відносин, мабуть, найкраще характеризує те, що цього року Кучма частіше бачився з поляком Кваснєвським, аніж із росіянином Єльциним.

У Москві, очевидно, намагаються скористатися ситуацією, в якій Україна опинилася, не перервавши пуповини, яка її пов’язує з Росією, але й не наблизившися достатньою мірою до такої бажаної Європи.

Цю пуповину розірвати нелегко передусім психологічно. Однак і продовжувати жити далі в суперзалежності від російського ринку та російських енергоносіїв... Такий стан речей навряд чи може влаштовувати будь-яку українську політичну силу.

Сьогодні країна фактично не має що протиставити Росії в разі чергової спроби дипломатичного, газового чи іншого тиску. Це — не що інше, як результат «вдалої» політики останніх років, у якій переважали особисті інтереси і до якої навіть МЗС не завжди допускали.

Скидається на те, що лише тепер у Києві робляться перші спроби перевести російський напрямок у площину нормальної зовнішньої політики, які вже викликають роздратування в Москві. Проте навряд чи без цього можна й справді досягти якихось успіхів.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати