Кальман МIЖЕЙ: Реформи радикально змiнять перспективи України через п’ять рокiв

— Які позитиви і негативи може нести для України розширення ЄС?

— Добробут Європи став результатом інтеграції, що почалася після Другої світової війни. Тому кожен подальший крок у напрямі глибшої інтеграції укрупнює ринки та сприяє зростанню добробуту. І той факт, що дуже великий ринок Європейського Союзу вже підійшов до кордонів України, без будь-яких сумнівів, є сприятливим для України.

Іншим сприятливим фактом є те, що Україна зможе заручитися підтримкою дуже впливових адвокатів всередині ЄС, наприклад, Польщі й Угорщини. Польща вже виступала в такій ролі, і я очікую її подальших зусиль у цьому напрямі.

Однак є й кілька проблемних моментів. Скоро Шенгенський кордон підійде впритул до України, і той факт, що Україна поки не є членом СОТ, ставить країну у вкрай несприятливе становище в переговорах з ЄС про питання доступу до ринку. До того ж, це дуже сильно обмежує доступ громадян України до європейського ринку праці.

— Чи можна сказати, що в Європі існує поділ думок між «старими» та «новими» членами ЄС стосовно України? Як би ви прокоментували нещодавню заяву Романо Проді про безперспективність членства України в ЄС?

— Відмінності існують, і очевидно, що та сама Польща активно «просуває» Україну й усвідомлює її геополітичну важливість набагато краще, ніж країни, які розташованi далі на захід. Хоча є справді багато питань, рішення щодо яких залежатимуть виключно від власних інтересів країн — наприклад, доступу до сільськогосподарського ринку і т. ін. Я б не перебільшував принципові основи відмінностей, хоча найближчі сусіди, безсумнівно, будуть сильними адвокатами на користь України.

Що стосується коментарю Романо Проді, я вважаю, це був вкрай невдалий коментар, що робить Україну менш європейською країною, ніж, приміром, Туреччина. Це дуже спірне питання, і політикам, можливо, потрібно подумати дещо більше, перш ніж робити категоричні коментарі. Але важливішою, як мені здається, була реакція Збігнєва Бжезинського — він зазначив, що ще кілька років тому ніхто б не повірив, що у його країні настане демократія. Таким чином, якщо економічні й політичні реформи в Україні успішно розвиватимуться протягом наступних п’яти років, перспективи можуть радикально змінитися.

Однією з цікавих особливостей останніх 15 років історії Східної Європи є те, що якісна політика справді привела до дуже вражаючих результатів у цих країнах. Дозвольте мені відзначити деякі з них. 1989 року ніхто не вірив, що Польща зможе колись досягнути успіху в економічному розвитку. Гіперінфляція, падіння виробництва, бідність, конфлікт — країна була в дуже поганій формі. Ніхто навіть не хотів ставати міністром фінансів у новому демократичному уряді. Комуністи хотіли скласти владу — настільки безнадійно все було. Але реформи 1989 — 1990 років повністю змінили ситуацію.

Те саме сталося в Угорщині у 1995 році. До кінця 1994 року Угорщина була на межі неплатоспроможності. У зв’язку з цим було призначено високопрофесійну команду з міністра фінансів та голови правління Національного банку, й Угорщина почала розвиватися найвищими в Європі темпами. Тоді ж в Україні призначили головою Національного банку Віктора Ющенка. Гіперінфляція дуже серйозно впала. Пізніше він провів вражаючі реформи як прем’єр-міністр. Триваючі зміни й реформи наступних урядів України ми відчуваємо й сьогодні, оскільки темп економічного розвитку України, у принципі, є найвищим в Європі.

— В Україні багато говорили про збитки від розширення ЄС. Яка ваша думка щодо інструментів запобігання такому небажаному ефекту?

— Існує багато шляхів встановлення дуже продуктивних позитивних робочих відносин з ЄС. Перший спосіб, безсумнівно, має політичну природу; і якщо США є світовою наддержавою у розумінні сили, то можна сказати, що Європа є світовою наддержавою у розумінні цінностей. Прихильність до демократичних цінностей в Європі дуже сильна. Таким чином, надзвичайно важливо поглибити зусилля України на цьому роздоріжжі.

Друге — це членство у СОТ. Життєво важливий національний інтерес України полягає в тому, щоб завершити переговори із СОТ у найкоротші терміни — і, безумовно, на вигідних умовах, але якомога динамічніше переслідуючи цю мету; і я дуже сподіваюся, що в першій половині 2005 року це станеться. Це також пов’язано з демократією; оскільки США здатні надзвичайно багато зробити для полегшення шляху України до СОТ — а це, знову ж таки, великою мірою залежатиме від демократичного процесу.

Але я знову повторю: я вважаю, що негативні ефекти розширення ЄС надто незначні порівняно з уже існуючою ринковою дискримінацією України з боку ЄС у зв’язку з природою експорту, який становлять товари, схильні до коливання цін. Сільськогосподарська продукція, металопродукти, сталь, нафтопродукти — всі вони потенційно є такими товарами, щодо експорту яких з боку ЄС існують адміністративні перешкоди. Тому я сказав би, що для України розширення ЄС матиме здебільшого позитивні наслідки.

— Існує думка, що альтернативою інтеграції до ЄС може послугувати Єдиний економічний простір. Чи ви з цим згодні?

— Оскільки відповідна угода передбачає поетапний перехід до ЄЕП, то Україна знаходиться у сприятливому становищі для переслідування відразу трьох цілей. Одна з них — вільна торгівля всередині СНД. У цьому сенсі угода між чотирма країнами лише замінює безліч інших угод. Але в цьому разі дуже важливим буде мати справжній режим вільної торгівлі у країнах СНД. Вкрай важливо мати таку угоду в реальності — сьогодні це лише декларація. По-друге, життєво важливо досягнути членство у СОТ. Вільна торгівля з країнами СНД не суперечить членству в СОТ, хоч би що хто казав. Звісно, у випадку з Білоруссю ідея має ілюзорний характер, оскільки там немає ринкової економіки. Але з іншими двома це, безумовно, реально. По-третє, Україна повинна зберігати прихильність до європейських норм, європейської інтеграції за наявності сприятливих політичних передумов.

— Ви, очевидно, знайомі з думкою відомого економіста Андерса Ослунда про пострадянські країни. Він, зокрема, відзначив, що вони розвиваються динамічніше, ніж держави, які нещодавно вступили до ЄС. Про що це може свідчити?

— Професор Ослунд — мій близький друг. Він зафіксував думку, а потім перебільшив її. Без сумніву, за останні чотири роки в Росії, Україні та Казахстані спостерігалося сильніше економічне зростання, ніж у нових країнах-членах ЄС. Такий сильний економічний розвиток є результатом того, що деякі їхні документи якісніші, ніж у країн — нових членів ЄС. Однак зараз я б не став робити категоричних висновків тільки на підставі чотирьох років швидшого зростання; а також тому, що частково причина цього успіху полягає просто у сприятливих умовах торгівлі — високих експортних цінах (зокрема, в Росії).

Однак я б сказав, що є кілька сфер, в яких Росія, Україна й Казахстан просуваються краще, ніж Європа загалом. І до цього важливо привертати увагу. Важливо знати, де у вас справи йдуть добре. І особливо багатообіцяючими є реформи оподаткування. Податкова структура рухається у вірному напрямі. Але навіть тут є багато недосконалостей — таких, як величезні державні борги, питання повернення ПДВ тощо — і безліч «лазівок» у податковому законодавстві. І все ж таки у сфері оподаткування Україна, Росія й Казахстан зробили дуже сміливі та вірні кроки в напрямі економічної ефективності; і це, без сумніву, мало сприятливі наслідки. Таким чином, у вас спостерігалося швидше просування до приватизації — але здебільшого тому, що інші країни вже зробили це раніше. Можна сказати, що в останні три роки політика тут була якісною, а в Угорщині й Польщі — менш якісною. Але нинi ми повинні звертати увагу на структуру. І загалом, я вважаю, більшість країн переглянули свою колишню інституційну структуру — менше корупції, набагато менше статутних умовностей стосовно громадян і підприємств.