Капіталізм та скептицизм
Оскільки кожен новий день приносить з Уолл Стріт ще гірші новини, ніж попередній, виникає одне питання, інтерес до якого постійно зростає: чому економіка Америки так жахливо функціонує під час правління президентів-республіканців?
Важко оскаржити факти; дійсно, історичний рекорд сьогодні настільки абсолютний, що непохитні республіканці, схоже, починають задаватися питанням, чи не накладено на них прокляття. З того моменту, як стали доступними сучасні статистичні дані, демократи виграли у республіканців практично по кожному традиційному параметру економічних показників (ВВП на душу населення, безробіття, інфляція, бюджетний дефіцит).
Демократи зуміли навіть перемогти республіканців на їх власному полі. Завдяки марнотратству адміністрації Буша (та розсудливості адміністрації Клінтона), середні федеральні витрати в пропорції до ВВП при республіканських президентах сьогодні перевищили той самий показник при демократичних президентах, за однаковий період часу.
Зразок дефіциту республіканців зберігається, навіть якщо ми розширимо рамки історичного аналізу за рахунок використання прибутковості акцій для вимірювання економічних показників. У середньому, починаючи з появи індексу Standard and Poor у 1926 році, прибутки від розміщення грошей на ринку були приблизно на 16% пунктів нижчі в період правління президентів-республіканців, ніж при демократах. Економічна слабкість республіканців залишається впертим фактом, навіть якщо виключити з аналізу Велику депресію та Другу світову війну (в марній надії на те, що вони виявляться унікальними подіями).
З настільки хитким президентським правлінням, що посадова особа, очевидно, турбується про те, що її запам’ятають як Джорджа Герберта Пилососа Уолкера Буша, взаємозв’язок між президентською партією та економічними показниками вимагає деяких пояснень.
Відповідь не може бути знайдена в певних політичних пропозиціях республіканців або демократів, які з роками так змінилися, що сьогодні вони нехтують загальними правилами. При цьому не існує якихось чітко окреслених відмінностей в доктрині, яка могла б перетворитися на мотивоване очікування кращих економічних показників у період правління однієї партії в порівнянні з іншою.
Можливо, пояснення криється не в ідеології, а в поглядах. Можливо, капіталізм працює краще тоді, коли скептики обмежують його непомірність, аніж коли правовірні пишуть, інтерпретують та оцінюють правила гри, а також самі за ними грають. Безумовно, демократи скептичніше настроєні з двох американських партій.
Певне свідчення цьому можна виявити в тих особливостях американської економіки, які, як ми вважаємо, повинні наслідувати інші країни. Сьогодні панує переважна згода відносно того, що відкриті, прозорі й відповідальні механізми контролю власників акцій мають особливе значення для ефективного функціонування державних корпорацій. Переваги визначаються хорошими фінансовими правилами.
Однак, повчально нагадати про те, що багато хто з тих, ким сьогодні всі захоплюються, відчайдушно чинили опір первинним пропозиціям. Скандал відносно опціонів, що проводяться заднім числом, на якому нещодавно було піймано керівника Apple, Стіва Джобса, є мікросвітом інновацій, судового переслідування та реформ; тепер, коли було створено закон, що забороняє проведення заходів заднім числом, це окреме шахрайство не повториться знову. Таким чином, фінансові правила удосконалюються все більше.
Який урок ми можемо винести з цього прикладу? Важко говорити про це впевнено. Можливо, капіталізм працює краще тоді, коли він підкоряється якомусь зовнішньому стандарту, ніж коли він наданий собі самому.
Оскільки XX століття від нас все далі й далі, все більше починає бути схожим на те, що маніфестом, який визначає нашу добу, була книга Мілтона Фрідмана «Капіталізм та свобода», погано це чи добре. Але сила цієї книжки спочатку походила від її жорстокої незалежності від сучасної ортодоксії. Голос Фрідмана був скептичним ковтком свіжого повітря в той час, коли правляча точка зору була, свого роду, самовдоволеним псевдосоціалізмом, який не визнавав разючої енергії ринків у прагненні досягнути бажаних цілей.
Однак сьогодні правляча республіканська ортодоксальність — свого роду самовдоволений псевдофрідмантизм, який вважає, що ринки, які належать самі собі, не можуть працювати неправильно. Можливо, прийшов час вдихнути новий ковток свіжого повітря.
Книжка для нової епохи поки ще не написана, але у мене вже є відповідна назва: Капіталізм та Скептицизм. Можливо, скептицизм не настільки сильно бадьорить, як свобода, але він є тим, чим нам варто було користуватися частіше в останні декілька років.
Крістофер КЕРРОЛЛ — професор економіки в Університеті Джона Хопкінса.
