Катар: маленька країна, яка змусила світ поважати себе

Українське керівництво шукає можливостей отримати кредити на подолання кризи від багатих держав Арабської Затоки (саме на такій назві вони наполягають, вбачаючи у традиційній для нас назві Перська гегемоністські устремління Тегерана). Ще в лютому керівник Департаменту економічного співробітництва МЗС України Павло Султанський повідомив, що Україна веде такі переговори, серед інших, із Кувейтом та Об’єднаними Арабськими Еміратами. Такі очікування Києва (і досі не задоволені жодною із 17 перерахованих тоді країн), вочевидь, позначилися і на перебігу політичних консультацій на рівні міністрів закордонних справ України з Катаром, на сьогодні найбагатшою державою Затоки. Ще до візиту катарського гостя речник українського МЗС оголосив темою цих політичних консультацій залучення катарських інвестицій. Натомість заступник міністра закордонних справ Катару Мохаммед Абдулла М. Аль-Румайхі повідомив в інтерв’ю, що «політичні консультації стосувалися, передусім, наших двосторонніх відносин. Ми підписали меморандум про порозуміння із політичних питань між міністерствами закордонних справ Катару та України. Ми також обговорили проблеми, що становлять взаємний інтерес, серед яких — ситуація на Близькому Сході, реформування Організації Об’єднаних Націй».

Не будемо іронізувати, що українське керівництво у гарячковому пошуку згаданих кредитів (за нашими даними, останнім часом кількох іноземних послів несподівано запрошували в будинок на Грушевського для годинних розмов на цю тему) тільки про них і говорить. Принаймні катарський гість обнадіює: «Ми готуємо офіційний візит державного міністра закордонних справ Катару до України, що відбудеться наприкінці травня — початку червня. Він приїде з великою групою урядовців і бізнесменів, щоб обговорити можливості нашого торговельного співробітництва». Сам підполковник Мохаммед на дипломатичну службу прийшов із армії, де, отримавши вишкіл у французькій військовій академії Святого Кирила, командував артилерією. По-військовому чітко він визначає економічні пріоритети сучасної дипломатії: «Сьогодні посол повинен бути, передусім, економістом і торговцем».

Про Україну заступник міністра Катару відгукується не просто схвально: «Ми розглядаємо Україну не тільки як дружню державу. Ми бачимо, що Україна в майбутньому (пауза)... і сьогодні має потенціал, щоб суттєво впливати на весь цей регіон і відігравати важливу роль на міжнародній арені». Така оцінка не тільки тішить самолюбство, а й додає оптимізму, оскільки Катар уже має вражаючу репутацію у світі завдяки своїй далекоглядній зовнішній політиці, про яку варто і розповісти ґрунтовніше, ба більше, — не гріх і повчитися.

Катар — порівняно молода держава, що отримала повну незалежність у 1971 році, звільнившись від британського протекторату і спроби співжиття у федерації еміратів ОАЕ. Відліком її активної зовнішньої політики можна вважати прихід до влади Еміра шейха Хамада бін Халіфа Аль-Тані у 1995 році. Саме йому дослідники ставлять у заслугу вироблення і реалізацію бачення Катару як активного гравця у світі. «Його Високість Емір вважає, що наша активна зовнішня політика є запорукою нашої безпеки», пояснює Мохаммед Аль-Румайхі. Передусім Катар убезпечився від впливу потужних регіональних гравців — Саудівської Аравії, Ірану та Єгипту. Інструментом такої ефективної нейтралізації став відомий на весь світ телеканал «Аль-Джазіра», заснований у 1996 році завдяки півмільярдному гранту від Еміра (у минулому році у рейтингу світових брендів «Аль-Джазіра» обійшла американську «Кока-Колу»). Телеканал швидко завоював симпатії «арабської вулиці», як там називають громадськість, оскільки першим подав в ефірі ті розмови, які до того у багатьох арабських державах вели на традиційних посиденьках у вуличних кафе, а то й пошепки. Репортажі та вільне обговорення подій в тій чи іншій арабській державі не раз коштувало Катару конфліктів із «арабськими братами», як офіційно називають одне одного керівники арабських держав, що призводило не лише до закриття корпунктів телеканала, а й відкликання послів на багато років уперед. Але кожний медійний резонанс від такого конфлікту на початковому етапі тільки зміцнював вже саму обізнаність у світі про існування маленької держави у 900 тис. душ населення, а потім і цементував репутацію Катару в очах Заходу як двигуна свободи в усьому арабському світі. Пізніше це катарське реноме вдарило по Сполучених Штатах, коли «Аль-Джазіра» ексклюзивно вела прямі трансляції під час інтервенції до Афганістану в 2001 році, а в 2003 — війни в Іраку. Доходило до того, що держсекретарка США Кондолізза Райс дзвонила Еміру з вимогою змінити редакційну політику каналу, але так нічого і не добилася. За великим рахунком, «Аль-Джазіра» стала нейтралізатором і впливу, і потенційного втручання США, з яким Катар має відносини стратегічного партнерства і має на своїй території американську базу з усім військовим командуванням у регіоні.

Паралельно Катар почав успішно виступати в ролі посередника у розв’язанні конфліктів далеко за межами Затоки. На його користь була та обставина, що жодна із сторін не бачила в ньому упередженості або гри на одну із конфліктуючих сторін; по-друге, ніхто не міг запідозрити маленьку державу в гегемоністських устремліннях. Звичайно, що катарська дипломатія була підтримана великими фінансовими ресурсами, оскільки емірат входить у світові лідери за багатством від продажу нафти і газу (минулого року Катар випередив Люксембург, обійшовши його за рівнем доходів на одну душу в 90 тис. доларів). Як правило, перед дипломатами першими до зони того чи іншого конфлікту ішли гуманітарні місії. Серед найбільш гучних посередницьких успіхів Катару було припинення, здавалося, нездоланого протистояння політичних сил у Лівані у 2008 році. Посередницькі спроби Єгипту, Саудівської Аравії, Франції там провалилися, натомість Катару вдалося немислиме: спонукати ворогуючі сили створити уряд національної єдності й змінити виборче законодавство для справедливішого представлення в парламенті населення, розділеного не лише за політичними, а й релігійною, етнічною, конфесійною ознаками. Останніми днями Катару вдалася ще одна, до того безнадійна, справа: спонукати уряд Судану і збройний рух «За справедливість і рівність» у Дарфурі підписати «угоду доброї волі» про обмін полоненими, ненапад на цивільних і доступ гуманітарним організаціям. До речі, через фінальну фазу тих переговорів заступник міністра закордонних справ Катару змушений був перенести початкову дату візиту до Києва.

Особливу позицію тримає Катар і в ізраїльсько-арабському конфлікті. З одного боку, офіційна Доха тримає загальноарабську позицію, відому як «Саудівська мирна ініціатива»: визнання і налагодження відносин з Тель-Авівом в обмін на припинення окупації арабських територій і створення палестинської держави. З іншого, кілька років тому Катар дозволив Ізраїлю відкрити торговельне представництво, а в рамках влаштованих міжнародних конференцій приймав і вищих ізраїльських урядовців (останньою була Ципі Лівні), хай навіть інші бойкотували за це зібрання. Поширений жарт, що в наступному після ізраїльського представництва в катарській столиці будинку мешкають чільники палестинського руху ХАМАС. І це не є великим перебільшенням. Минулого року в доповіді Конгресу США зазначалося, що Катар надає ХАМАСу фінансову допомогу. Але жодних зойків про буцімто допомогу «терористам» із Вашингтона не пролунало. На моє запитання, чи не перекреслює всі сподівання на мир прихід до влади в Ізраїлі ультраправих, пан Мохаммед відповідає: «Ми завжди маємо надію, що Ізраїль врешті зрозуміє важливість миру для всіх сторін на Близькому Сході. І ми в Катарі багато працюємо з Ізраїлем заради досягнення миру. Ми не дивимося на те, який там уряд, ми дивимося, чи працює цей уряд для миру як для народу Ізраїлю, так і для народу Палестини. Ми працюємо як із друзями в Палестині, так і з друзями в Ізраїлі».

Не менш гнучкі відносини Катар має із Іраном, якого арабські сусіди підозрюють у намірах домінувати в регіоні. Нещодавно слова одного іранського посадовця про те, що Бахрейн був колись провінцією перської держави, викликали гнів усіх держав Затоки, правителі яких негайно зібралися на саміт. Натомість у грудні 2007 року Катар на правах господаря запросив на саміт лідерів держав Затоки іранського президента Ахмадінежада. На відміну від сусідів, офіційна Доха не така категорична в оцінках іранської ядерної програми. «Ми розглядаємо іранську ядерну програму як мирну за своїм характером. Кожна країна має право на мирні програми. Щодо наших занепокоєнь, то у випадку такої мирної програми, ми турбуємося про стан навколишнього середовища, безпеку води у Затоці, від якої ми дуже залежні», — говорить заступник міністра закордонних справ. Вже ці його відповіді підтверджують його пояснення успіху посередницьких місій Катару: «Наш уряд створив дуже гнучкий механізм дипломатії для ініціатив і маневрів у зовнішній політиці».