Казахстан рветься в «тигри» Центральної Азії

Проблеми у стосунках Росії із західними країнами Москва намагається компенсувати так званим поворотом на Схід. Саміти БРІКС і ШОС, що пройшли нещодавно у столиці Башкирії Уфі, повинні були продемонструвати ефективність такої серйозної зміни політичної, економічної і фінансової орієнтації. Якщо відволіктися від пропагандистського синього туману, що напускається російською пресою і федеральними каналами, то надбання від такого повороту неочевидні, якщо вони взагалі є.

Настільки велика амплітуда політичних і наступних економічних переваг у зв’язках із азіатськими великими державами як по території, населенню й економічному потенціалу привертає на периферії увагу до того, що відбувається у близьких сусідів Росії і членів Євразійського союзу. У Москві завжди хворіли на гігантоманію і на так звані дрібниці уваги вважають за краще не звертати. Нікуди не подінуться. Вже неодноразово на цьому обпалювалися, але нічого не міняється. Це за прислів’ям: одного разу укушений — двічі обережніший. Про Москву і її Кремль цього не скажеш.

Пропагандистське напруження щодо України у російських ЗМІ дещо зменшилося, але залишається значним. При цьому Центральній Азії приділяється зовсім мало уваги. І не лише на сторінках газет або на екранах телевізорів, але, схоже, і в коридорах влади.

Особливо пильно слід було б придивитися до політики, що проводиться Астаною. Зокрема в економіці і фінансах.

Як і Росія, Казахстан є країною з сировинною економікою. Географічно він позбавлений виходу до моря і магістральних шляхів транспорту товарів. До того ж знаходиться поряд із двома територіальними гігантами. І це змушує правлячу еліту бути вельми обачною у виробленні як зовнішньополітичного, так і внутрішньополітичного курсів.

Тоді як російська економіка переживає кризу, посилену західними санкціями і падінням цін на нафту, казахстанська економіка досить динамічно розвивається. Звичайно, зниження вартості нафти вдарило і по ній, але сила і болючість такого потрясіння виявилися істотно меншими.

Вищі казахстанські чиновники досить багато міркують про те, що країна швидко розвивається і стає лідером в Центральній Азії. Президент Нурсултан Назарбаєв поставив завдання входження Казахстану в тридцятку найбільш розвинених держав світу, а голова національного банку Кайрат Келімбетов говорить про те, що Казахстан — це «новий Сінгапур в Центральній Азії, найбільш конкурентноздатна економіка серед пострадянських держав». Як кажуть, до Сінгапуру Казахстану ще дуже далеко, але те, що Астана серйозно випереджає своїх центральноазіатських сусідів і Росію з багатьох параметрів, абсолютно очевидний факт. Досить порівняти економічний розвиток Казахстану і сусіднього Узбекистану, аби багато що стало зрозумілим, і можливість виконання завдань, поставлених Нурсултаном Назарбаєвим, не викликала сумнівів.

У московській газеті «Ведомости» директор Центру досліджень постіндустріального суспільства Владислав Іноземцев опублікував статтю, яка певною мірою привернула увагу експертів і оглядачів. У ній він порівнює економіку і шляхи розвитку двох сусідніх держав — Казахстану і Росії.

Обидві ці країни з сировинною економікою, і Астана зробила акцент саме на розвитку цих галузей господарства. В Казахстані 2014 року виробили 2,4 разу більше кольорових металів, утричі більше газу, в 3,3 разу більше нафти, ніж 1990 року. При цьому особлива увага була приділена залученню іноземних інвестицій. Компанії з іноземним капіталом забезпечують 60,2% видобутку нафти і 53,2% — урану. Об’єм накопичених іноземних інвестицій склав на 1 січня 2015 р. $141,6 млрд, або 63% ВВП, перерахованого за поточним змінним курсом.

Для порівняння, за цей період у Росії зростання видобутку нафти склало 3,5%, а видобуток газу скоротився на 2,1%. Об’єм іноземних інвестицій складає 29% ВВП. Хоча Москва і повертає на Схід, зокрема у бік Китаю, проте інвестиції з КНР до Казахстану в 10,5 разу перевищують китайські вкладення до Росії. І не схоже, що подібне співвідношення зміниться у навіть середньостроковій перспективі.

Сировинний характер економіки в Казахстані не є чимось страшним, чого слід усіляко уникати. Як ми бачимо, в Астані зробили упор саме на розвиток комплексів з видобутку сировини і постачання її на світові ринки. Можливо, для когось або якихось країн сировинний характер економіки є своєрідним прокляттям, у Казахстані без стогонів і криків зробили упор саме на розвитку цього сектора економіки. Тоді як у Росії під звичні міркування про необхідність «зіскакування з нафтової голки» частка енергоносіїв в експорті зростала з 40,9% 1995 року до 68,7% 2014-го.

Від самого початку реформ казахстанська влада реалізує стратегію розвитку країни — в досягненні не лише кількісних, але і якісних показників. Замість того, аби ображатися на Захід в Астані вирішили, що країні треба підніматися вгору в світових економічних і фінансових індексах, підвищувати якість і відкритість державного управління, спрощувати механізми ухвалення і виконання рішень й орієнтуватися на результат, а не на процес. У результаті Казахстан 2014 року займав 50-е місце в глобальному індексі конкурентоспроможності, 2005 року 61-е і 66-е 2009 року. Уряд орієнтований не на освоєння коштів, як це було ще за радянських часів, а на досягнення результатів. У 2013—2014 рр. в країні побудовано 3 тис. 300 км автомобільних доріг 1 тис 400 км залізниць. Знову ж таки для порівняння, в Росії — 1 тис. 100 і 170 км відповідно. При цьому територія Казахстану менша за російську в 6,3 разу. Та і проблема доріг в Росії залишається, ще класик про це говорив.

Перетворення Казахстану на Сінгапур Центральної Азії — це не лише фігура мови або пропагандистський елемент в руках влади, а модель тигрів Південно-Східної Азії, що реалізовується. При цьому в Астани є великий козир. Опора робиться не на імпортні ресурси, а на свої.

Без зайвих криків і непідкріплених закликів ставка робиться на поступальну ходу. З розвитком сировинного сектора накопичуються необхідні ресурси, на їхній основі проводиться індустріалізація, а потім можна переходити і до інноваційної економіки.

За таким планом ставиться завдання до 2025 року довести об’єм інвестицій з 19 до 30% ВВП, а частку несировинного експорту — до 70%. Ці зміни здійснюватимуть не державні монополії, а малий і середній бізнес, частка якого в економіці повинна скласти не менше 50%.

При цьому ставиться завдання залучення до Казахстану принаймні 10 великих транснаціональних корпорацій в найближчі п’ять років для нарощування випуску промислової продукції. Основою для створення сучасної господарської бази виступають п’ятирічні плани інфраструктурного розвитку на основі багатопрофільної економіки з розвиненим малим і середнім бізнесом і великими компаніями, провідниками сучасних технологічних і управлінських рішень.

Казахстан намагається активно використовувати своє геополітичне положення і вписатися в систему транзитних шляхів із Китаю до Європи. Для чого будується автомобільна траса від Достика до Актау і залізнична лінія Жезказган — Бейнеу. За цими планами, пропускну спроможність станцій Достик і Алтинколь буде до 2020 року збільшено майже удвічі, з 22,7 млн до 45 млн т, а порту Актау — доведено як мінімум до 22 млн т. Існує і обговорюється фантастичний на перший погляд проект моста через Каспій, об’єднуючого автомобільну дорогу і залізницю, що лежать на основі, складеній з нафтової і газової труб. Керувати цими транспортними спорудами буде Dubai Port World — найбільш диверсифікований логістичний оператор у світі. У його активі 60 діючих і 11 портів і терміналів, що будуються, в 31 країні.

На такій економічній базі будується і політика. Астана вибудовує рівні стосунки з Вашингтоном, Москвою, Брюсселем і Пекіном. За словами Келімбетова, зовнішній товарообіг на 50% припадає на ЄС і тільки на 20% — на Росію.

Ми в Україні спрямовані в одному напрямі — на Захід, до Європи. І це правильний стратегічний напрям. Проте варто придивитися не лише до досвіду наших сусідів у Польщі або Словаччині, в країнах Балтії, але й до того, як розвивається Казахстан. У нас немає нафти і газу значно менше, але наша економіка також значною мірою сировинна. І казахстанська модель розвитку в тому або іншому вигляді цілком придатна і для нас.

Казахстан хоче стати Сінгапуром Центральної Азії. В Астані створюється міжнародний фінансовий центр — з незалежною адміністрацією, судовими органами, що діють на принципах британського права, з англійською мовою як основною. Країна готується допустити на держслужбу іноземців.

Чому б Україні не стати тим же у Східній Європі. Створити у нас такий же центр спершу і тим самим дати потужний імпульс залучення інвестицій, яких так потребує наша економіка.

Для цього є всі можливості. Справа залишилася за політичною волею.