Хосе Діонісіо Пераса ЧАПО: Відсутність співробітництва з МВФ не заважає активному залученню інвестицій

— Одним із найпоширеніших стереотипів, коли йдеться про Кубу, є думка про недемократичність політичного режиму в країні. Як ви це прокоментуєте?

— Це дійсно стереотип. Хочу навести приклад. У кубинському виборчому законі, прийнятому, підкреслюю, ще 1976 року, існує норма: вибори можуть відбутися і є дійсними тільки за наявності щонайменше двох кандидатів. У зв’язку з цим я пригадую наступний епізод. 1977 року я читав лекції в Інституті держави та права АН СРСР. Й один із крупних радянських правознавців, а нині — один із відомих російських демократів, зауважив мені з приводу нашого закону про вибори: «Демократія вас погубить».

— Як ви думаєте, цей випадок свідчить про те, що причини нинішніх трансформацій на Кубі визрівали теж дуже давно, чи ви завжди мали свій погляд на соціалізм?

— Тут слід, на мою думку, виходити з особливостей кубинської історії. Революція 1959 року була сюрпризом не тільки для північного сусіда Куби, а й для керівників багатьох європейських соціалістичних країн. Більше того, наприклад, у журналі «Новий час» у січні 1959 року в статті про Кубу була фраза про те, що група авантюристів на чолі з Фіделем Кастро в горах бореться з режимом Батисти. Окрім того, компартія Куби була нечисленною і не була провідною силою революції. Таким був Рух 26 липня — організація, яку створив Фідель Кастро.

Ще одна характерна деталь. Фідель якось зазначив: «Ми позбулися господарів не для того, щоб знайти нових. І якщо вибирати між квасом і кока-колою, то ми віддаємо перевагу кока-колі».

— Які найважливіші зміни сталися за останні п’ять років у вашій країні?

— По-перше, 1976 року було внесено зміни до Конституції, також було змінено Карний кодекс. З 1959 року було реорганізовано систему земельних відносин: великі державні сільгосппідприємства передано в колективну власність. Окрім того, було дозволено використовувати іноземні валюти, ухвалено новий закон про іноземні інвестиції. Після успішного проведення адміністративної реформи скасовано чимало міністерств. Варто зазначити, що за останні 5 років наплив туристів збільшився на 20 відсотків. Тільки минулого року Куба прийняла 1,7 мільйонів туристів.

Окрім того, на острові відбулися важливі події міжнародного значення. Я хотів би відзначити візит на Кубу в січні 1998 року Папи Римського. Це важливий візит, як зазначив Фідель Кастро, руйнівника соціалізму у Східній Європі до оплоту сучасного соціалізму. Відвідання Папи зіграло важливу роль у тому, щоб Куба відкривалася світу, а світ — Кубі. Наприклад, після візиту Гватемала одразу ж відновила дипломатичні відносини з Кубою. Крім того, я б зазначив, що останніми роками підвищилася роль країни в міжнародних відносинах. Як приклад можна навести нещодавню нараду «Групи 77-ми» в Гавані. Заснований 1963 року, зараз цей форум нараховує 133 держави Азії, Африки й Латинської Америки, й перша нарада на вищому рівні відбулася в нашій столиці. У ній брали участь представники 122 країн-членів форуму, приїхали 40 глав держав та урядів, 71 міністр закордонних справ, 32 країни (в тому числі й Україна) брали участь як спостерігачі, а також — Генеральний секретар ООН Кофі Аннан. У листопаді минулого року в Гавані відбувся самміт Іберо-американських країн, де були присутніми король і голова уряду Іспанії, президент і прем’єр-міністр Португалії і 18 глав держав Латинської Америки. Усе це свідчить про престиж країни.

— Ви часто бували в СРСР і могли порівнювати характер і динаміку соціальних процесів у Союзі й на Кубі. Яка ваша оцінка?

— Звичайно, я бачив багато національних та економічних проблем у СРСР, але те, що така велика держава так швидко розвалилася — для мене особисто це було сюрпризом. Водночас мав місце і такий маловідомий факт: 1963 року наш національний герой Че Гевара відвідав СРСР. Й у своїй доповіді з цього приводу він зазначив, що Радянський Союз має низку серйозних, передусім національних, проблем. І якщо їх не буде вирішено, то СРСР розпадеться. Але тоді такий висновок виглядав неймовірним.

— А як вам, з боку, бачаться перші кроки незалежної України?

— Кожний народ має право сам вирішувати свою долю. Нехай самі українці вирішують без втручання ззовні, чого вони хочуть. Це головне. Україна має свої історичні, культурні, мовні особливості.

— Що останнім часом змінилося в економіці Куби?

— Куба й раніше мала свої особливості, не характерні для європейських соціалістичних країн. Наприклад, згідно з другим Законом про аграрну реформу (жовтень 1963 року) кубинські селяни можуть бути власниками 5-ти кавалерій (близько 66 гектарів) землі. У Конституції 1976 року закріплено шість форм власності, у тому числі приватна власність на землю і власність спільних підприємств. Колективізації з відповідними методами та наслідками на Кубі не було й велика частина землі була і є у приватній власності селян. Їхні інтереси представлено Національною асоціацією дрібних землевласників. Зазначу також, що з 1959-го року на Кубі не зруйновано жодної церкви.

Звичайно, ми дуже вдячні радянській державі за велику допомогу й підтримку. Та після розпаду СРСР вихідні передумови для реформ на Кубі були іншими, ніж у колишніх радянських республік. Окрім того, на Кубі вже був присутнім іноземний — переважно західноєвропейський — капітал. До речі, саме європейці виграють від сорокарічної американської блокади острова — вони не мають конкуренції. Найважливішою ж частиною економічних змін на Кубі зараз є політика щодо іноземних інвестицій. На даний момент Куба має Договори про захист інвестицій із 45-ма країнами — Францією, Італією, Іспанією, Німеччиною, Росією, Китаєм тощо. Між іншим, угоду з Україною було підписано 1995 року. Існує тільки три сектори, в які іноземний капітал не допускається: освіта, охорона здоров’я й оборона. У всіх інших галузях іноземний інвестор може бути стовідсотковим власником підприємства чи компанії. До речі, Куба не є членом МВФ, що не заважає їй активно залучати інвестиції.

— Як би ви прокоментували характер нинішніх відносин політичних сил Куби зі східноєвропейськими компартіями?

— Кожна компартія працює у специфічних умовах своєї країни і має пристосовуватися до них. Навряд чи варто триматися за старі гасла, вже відкинуті історією. Я не хотів би оцінювати дії конкретних політичних сил, але компартії повинні зрозуміти, що вони діють у нових державах. І те уявлення про соціалізм, яке панувало у східноєвропейських країнах, потребує зміни. Звичайно, ідеї рівності та соціальної справедливості — це великі ідеї, і вони, зрештою, переможуть. Суспільство, де одна людина буде братом іншій, треба створювати, поважаючи людину та її цінність, тому що мета не виправдовує засоби.

— Можливо, тема наступника не така популярна, але все ж люди часто про це замислюються. Наприклад, Єльцин підготував собі наступника. Чи обговорюється ця тема в політичних колах на Кубі: хто буде після Кастро?

— На Кубі є ряд авторитетних молодих, але вже досвідчених, керівників. Наприклад, міністру закордонних справ Куби Феліпе Перасу Роке 34 роки. Заступнику голови Держради Карло Лахе Давіла — 46 років. Є ще ряд фігур — міністрів, членів ЦК та ін. віком 30-50 років. Іншими словами, на Кубі вже сформувалася нова генерація політичних лідерів.

Хоча, мені особисто, як представнику покоління фіделістів, важко говорити про Кубу без чи після Фіделя. Думаю, головне досягнення революції — незалежність Куби — буде збережено й після Фіделя. Адже Революція 59-го року — це підсумок сторічної боротьби кубинців за незалежність нашої країни. І збереження цієї незалежності — головне досягнення нинішнього політичного режиму на Кубі. Ми ніколи не підкорялися диктату — ні з Півночі, ні зі Сходу. А в сучасному складному світі це дуже непросто для такої невеликої країни як Куба.

— Існує думка, згідно з якою майбутнє національної незалежності залежить від результату суперечки між романтиками та прагматиками. І часто в цій суперечці перемагає еміграція...

— Ні — якщо романтики можуть вирішувати внутрішні проблеми країни. Тобто все залежить від ступеня прагматизму романтиків. Фідель — це якраз приклад прагматичного романтика.