Хто не ризикує, той не володіє радянським майном
В останні два роки про це питання майже не згадували. Так само, як і про проблему колишніх радянських золотовалютних запасів, частина яких, як вважають у Києві, теоретично могла б належати й Україні. Раніше питання обговорювалися мало не на всіх рівнях. Проводилися спеціальні парламентські слухання. Лунала інформація, що згідно з договором про правонаступництво боргів і активів колишнього СРСР, Україні належить частка радянських активів розміром у 16,37%, або $12,1 млрд., 7,8 млрд. перевідних рублів, 42,1 тонни золота і на 600 млн. рублів закордонного майна. Наприкінці 1994 року від усього цього Київ нібито відмовився, оскільки уряди України та Росії підписали угоду про так званий нульовий варіант, згідно з яким Москва перебирала на себе право володіти не тільки всіма фінансовими надбаннями колишнього Союзу, але й відповідати за весь обсяг зовнішніх боргів СРСР. Необхідність укладання «нульового варіанту» в Москві пояснювали терміновою необхідністю з’ясування стосунків із кредиторами. Верховна Рада України відмовилася ратифікувати договір про «нульовий варіант», через що сторони не можуть вирішити й питання розподілу закордонного майна (на сьогодні нараховується 36 спірних об’єктів). В Україні, схоже, невпевнені, що ратифікація буде однозначно сприятливою та вигідною. Умовою ратифікації висувалося надання Росією інформації про золотовалютні резерви та алмазний фонд колишнього Радянського Союзу, від чого Москва відмовлялася. Попередні українські уряди питання не «педалювали», прем’єр-міністр Пустовойтенко і його заступники неодноразово заявляли, що це питання не буде основним в українсько-російських відносинах, уряд Ющенка взагалі зберігав мовчанку з цього приводу.
У квітні цього року в українському зовнішньополітичному відомстві повідомили, що Україна та Росія домовилися поновити переговори про розподіл закордонної власності колишнього СРСР. Уже на початку липня Леонід Кучма затвердив склад української делегації на двосторонніх переговорах на чолі з заступником держсекретаря МЗС Олександром Моциком. Раніше будь-які заклики з Києва вирішити питання розподілу радянських активів наражалися на спротив Москви. Доходило подеколи до шантажу. У Росії українську активність на цій ниві пов’язували з боргами за газ. На думку російських мас-медіа, Київ у такий спосіб намагався стримати Кремль від вимог негайно сплатити борги перед «Газпромом». Сьогодні газова проблематика, як декларується, зникла з порядку денного, Київ і Москва заявляють про новий розвиток дружніх відносин, і порушення питання про власність колишнього Радянського Союзу може виглядати щонайменше нелогічним. Хіба що в України з’явилися козирі, які буде пред’явлено під час нинішніх переговорів. Наявна інформація свідчить більше на користь другого припущення. Українські дипломати так запекло відмовлялися спілкуватися із цього приводу з журналістом «Дня», що напрошується лише один висновок: у Києві бояться розгнівати Москву, а тому й віддають перевагу більш обережним діям. На користь другого свідчить й інший аргумент. Компетентне джерело повідомило, що на початку цього року у Великій Британії відбулося судове слухання України проти Росії. Справа в тім, що згідно з українсько-російськими домовленостями, Москва не має права реєструвати на себе ті закордонні приміщення колишнього СРСР, право власності на які до цих пір не вирішено. Росія цю умову порушила. У відповідь Київ подав у суд і виграв. Україна ж не тільки довела свою правоту, але й домоглася від росіян повернення усіх витрат на судові слухання. Цікаво, що коли відбувався суд, то про цей процес ніхто й гадки не мав. Росіянам, звісно, було невигідно показувати себе у не зовсім привабливому світлі, а в Києві не інакше, як знову продемонстрували свою традиційну обережність.
У питаннях, пов’язаних iз розподілом власності колишнього Союзу, Україна залишається єдиною пострадянською республікою, яка не може змиритися з продиктованими росіянами умовами щодо розподілу радянського майна. Трималася довгий час Грузія. Однак під тиском, що Москва не спише їй чималу суму боргів, Тбілісі був змушений ратифікувати торік угоду про «нульовий варіант». Чи піде услід за Тбілісі й Київ? Схоже, що ні. Принаймні останній приклад із судом у Британії свідчить, що в Україні ще здатні ризикувати, а в деяких випадках — навіть вигравати.
