Кільце навколо Iрану
Президент Росії Володимир Путін зробив президенту Бушу пропозицію, від якої той не може відмовитися, якщо, звичайно, Буш справді прагне до реального міжнародного співробітництва щодо протиракетної оборони. У минулому місяці Путін запропонував надати Америці доступ до даних, що надходять із російської РЛС раннього попередження в Азербайджані. З допомогою цього радара можна спостерігати за пусками й польотами будь-яких балістичних ракет великої дальності з іранської території. Ця пропозиція становить частину зусиль Путіна з утримання США від створення власної системи протиракетної оборони в Польщі та Чехії.
Пропозиція про азербайджанську РЛС має сенс через дві причини: вона може покласти кінець дипломатичній колотнечі через план ПРО, а також стати ефективнішим способом стримання Ірану. Річ у тім, що за своїми технічними характеристиками російська РЛС доповнює американські радарні системи протиракетної оборони, подібні тій, що створюється на Алясці. (Поки давайте відкладемо вбік питання про те, чи зможе взагалі система ПРО бути досить ефективною, у чому я особисто дуже сумніваюся.)
Якщо ми збираємося продовжувати реалізацію планів ПРО, то нам потрібно не тільки прийняти пропозицію про обмін даними, але й розмістити американські протиракетні радари та інше обладнання в Азербайджані або в сусідній Туреччині. Спільна робота істотно збільшить шанси на підвищення ефективності протиракетної оборони проти Ірану.
Ось технічне пояснення. У російськiй РЛС використовуються низькочастотні радіосигнали для пошуку боєголовок балістичних ракет, що знаходяться на великій відстані. Довжина хвилі цих радіосигналів близька до розмірів боєголовок, тому в електромагнітному полі виникають дуже сильні коливання, а відображений від ракети сигнал настільки могутній, що легко уловлюється приймачами РЛС.
На відміну від російської РЛС, американський радар, якому віддається перевага, діє на частотах, які в 70 раз вищі. Перевага такої системи в тому, що дозволяюча здатність радіолокаційної станції також підвищується в 70 разів, що дає чіткішу «картинку» об’єкта. Чіткість важлива, коли необхідно з’ясувати, з якою саме ракетою ви маєте справу, а також відрізнити боєголовку від помилкової мети. Проте на таких високих частотах кількість енергії радіовипромінювання відображеного сигналу дуже мала, приблизно в сто разів менше енергії сигналу, що приймається російським радаром.
Все це означає, що російська РЛС здатна швидко й ефективно відшукувати ракети в польоті, однак, має обмежені можливості у визначенні того, що саме вона виявила. Американський радар довше шукає мету, але він здатний чітко «розглянути» її деталі. Очевидно, що якщо використовувати ці системи з їхніми перевагами й недоліками в тандемі, то виявляти ракети й здійснювати стеження за ними буде набагато простіше.
Спільна робота в Азербайджані, який межує з північно-західною частиною Ірану, має ще одну перевагу. На такій короткій відстані зігнутість земної поверхні мало впливає на кут огляду радара, тому в нас буде чіткіше зображення й набагато більше часу на реагування. Американський радар, у разі його розміщення в тому районі міг би виявляти пуск ракети з території Ірану в напрямі Вашингтона, щонайменше, на три- чотири хвилини раніше, ніж система у Східній Європі. Ці дорогоцінні хвилини дають час для збору даних зі стеження, розрахунку точок перехоплення й запуску ракет-перехоплювачів.
Такому співробітництву мало чим можна заперечити, якщо це взагалі можна зробити. Однак політика — абсолютно інша історія. Ті, що не вірять у закінчення холодної війни, скаржитимуться, що росіянам не можна довіряти при спільній роботі, навіть якщо це в наших спільних інтересах. Інше заперечення — що уряд президента Путіна аж ніяк не є зразком демократії та захисту прав людини — явно ігнорує той факт, що технічне співробітництво між країнами дає хорошу можливість для підштовхування Росії до зближення з Заходом.
Президент Буш сказав минулого місяця Путіну, що «холодна війна закінчилася». Співробітництво з Росією щодо ПРО — це чудовий спосіб втілити сказані слова у справи.
Теодор ПОСТОЛ — професор Масачусетського технологічного інституту, експерт із питань технологій i національної безпеки.
