КОМЕНТАРІ

Михайло ГОНЧАР , віце- президент фонду «Стратегія-1»:

— Як би ви оцінили на сьогодні результати «реверсної» роботи нафтопроводу Одеса — Броди?

— Нинi відбувається пошук оптимального виходу з «реверсного» глухого кута, куди проект «Одеса — Броди» загнали ініціатори реверсного використання. Звичайно, про жодну доцільність чи економічну ефективність нинішнього використання нафтопроводу не може йти мови, оскільки цифри говорять самі за себе. Поки що результатом непрямого використання нафтопроводу є мінус $108 млн. кредиту, «повішаного» на ВАТ «Укратранснафту», який вона має виплачувати. Тому, коли починають говорити, що запрацював нафтопровід і став давати доходи, то, по-перше, ці доходи важко порівнювані з обсягом кредиту, який треба повертати, а по-друге, немає перспективи нарощування нафтового потоку в цьому реверсному напрямку. Так, скажімо, навіть за офіційною інформацією, розміщеною на сайті Мінпаливенерго, при реверсному використанні нафтопроводу було отримано близько $5 млн. Але замовчується при цьому цифра експлуатаційних витрат, які в кілька разів перевищують обсяг отриманого прибутку. Тобто те, що має Україна на сьогодні, це — великий кредит на невигідних умовах, повішаний на державну компанію; це — так звані доходи від реверсної експлуатації, які не покривають експлуатаційних витрат на нього. Тому, якщо абстрагуватися від будь- яких політичних аспектів цієї справи, комерційне використання нафтопроводу Одеса — Броди в реверсному режимі є мінусовим. За цих умов було б, напевно, краще, якби він продовжував бути законсервованим, бо тоді він потребував би менше витрат на підтримання його стану.

Що стосується прямого використання. Очевидно, якщо мова йде про послідовну, а не декларативну політику європейської інтеграції, то вона має здійснюватися передовсім на проектному рівні. Тобто має бути виділено кілька пріоритетних проектів (і вони є на порядку денному українсько- єесівської співпраці). Саме вони мають форсовано розвиватися. Це зовсім не означає, що такі проекти лежать виключно в площині співпраці України й ЄС. Формат співпраці, власне, вже об’єктивно сформований: Україна — ЄС — Росія. Тобто енергетичний діалог має тристоронній формат. Україна із проектом «Одеса — Броди» «вписується» в нього. Ще 2003-го року формула відповідного балансу інтересів із російською стороною була знайдена. Тоді компанія ЮКОС при тодішньому її керівникові Михайлi Ходорковському, в принципі, пішла на співпрацю з українською стороною в розвитку проекту «Одеса — Броди» (в одному з його модулів). Але ті проблеми, які потім сталися з самою компанію, унеможливили подальший розвиток цієї взаємодії. Тому формула для пошуку взаємоприйнятних рішень є. Просто потрібно відновити абсолютно чітку вертикаль управління і державною транспортною компанією, і проектом. Продовжувати здійснювати його послідовний розвиток згідно зі стратегією з транспортування каспійської нафти на європейський ринок.

— Як у такому разi розуміти заяву Віктора Ющенка в Москві, який фактично висловився на підтримку реверсу?

— Поки що зроблений свого роду жест чи реверанс, щоб ще більше не політизувати цю проблематику. Звичайно, потрібен певний час, щоб ті особи, які будуть призначені в уряд, увійшли в реальний курс справ. Маю на увазі не лише в Україні, а в цілому: те, що стосується перспектив транспортування енергоносіїв з Каспійського регіону на європейський ринок. Тобто тут можна говорити про одне: ліміт часу в України, на жаль, дуже обмежений. Якщо питання, пов’язане з прямим використанням нафтопроводу, не вирішити в найближчі рік- півтора, то, власне кажучи, тоді про цей проект доцільно буде забути і не згадувати взагалі. Оскільки паралельно розвиваються інші проекти. І то дарма, що вони зараз перебувають у «паперовій стадії». Потім, коли прийме рішення стратегічний інвестор (скажімо, ті компанії, які працюють в регіоні Каспію) на користь інших маршрутів транспортування, то про Одеса — Броди можна буде забути. Я таким чином розумію Президента: нинi він хоче глибше вникнути в реальний стан речей і вже потім приймати адекватні рішення.

Олександр ЧАЛИЙ , колишній держсекретар МЗС України з питань європейської інтеграції:

— Наскільки відповідають участь у ЄЕП, заяви Віктора Ющенка в Москві про співпрацю в рамках цього проекту задекларованому ним же руху до повноправного членства в Євросоюзі?

— Участь України в ЄЕП повинна мати свої межі для того, щоб не зашкодити стратегічному руху України на євроінтеграцію. Межею цієї участі є зона вільної торгівлі між Україною і країнами, які входять до ЄЕП. Будь-які інші форми співпраці (як-то — митний союз, економічний союз) йдуть у чітке протиріччя з нашими євроінтеграційними прагненнями. Тому, на мій погляд, треба дуже чітко це акцентувати на наших переговорах з РФ, і треба виходити з того, що постанова Верховної Ради стосовно ЄЕП чітко зафіксувала: Україна співпрацює з ЄЕП в межах і у формах, які не суперечать її євроінтеграційному курсу.

— Чи не відпаде за таких умов необхідність у існуванні самого ЄЕП? Чи піде на це Росія?

— Історично на перших стадіях опрацювання цієї стратегії Росія і Білорусь, справдi, ставили питання в різкій формі. Чи Україна декларує свою участь у ЄЕП як в економічному союзі, чи вона не буде брати участь в цьому процесі? Однак вдалося зафіксувати принцип, що кожна країна буде сама обирати для себе рівень участі, а також принцип так званої різношвидкісної інтеграції. Ми на всіх зустрічах (принаймні до травня 2004 року) заявляли, що ми декларуємо нашу зацікавленість у ЄЕП тільки на рівні створення зони вільної торгівлі. На жаль, в подальшому це питання було більш розмите. Тому, на мій погляд, для того, щоб наші відносини з Росією були більш відвертими, необхідно дуже чітку провести ту межу, до якої Україна готова брати участь у ЄЕП, а також не забувати, що існує застереження при ратифікації угоди по ЄЕП, які стосуються відповідності всього блоку документів до Конституції України. Має бути проведений чіткий аналіз, в яких питаннях участь України в ЄЕП суперечить Основному Закону (наприклад, створення наднаціональних органів).

— Які існують механізми виходу з ЄЕП? Як може Київ припинити свою участь у цьому проекті, запобігши загостренню відносин із Росією?

— Угода про ЄЕП має механізм виходу. Україна відповідно до чинних норм міжнародного права могла б вийти з цієї угоди відповідно до прописаних у ній положень. Це стосується формальної сторони. Якщо ж брати до уваги змістовний момент... Поки що Україна не отримала чіткого сигналу від ЄС про перспективу членства, більш того, цей сигнал вищі чиновники ЄС намагаються «заговорити». У цій ситуації Україна природно зацікавлена мати найбільш ліберальний режим торгівлі зі всіма своїми сусідами по периметру. У цьому контексті зона вільної торгівлі — ефективно діюча. Ми зацікавлені в ній як із країнами-членами ЄЕП, оскільки фактично вони входять до митного союзу (ЄврАзЕС) однак ми повинні також ставити питання про зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Це історична практика країн (наприклад, скандинавських) після Другої світової війни, які якраз розвивали свою економіку за рахунок створення зони вільної торгівлі по периметру їхнього оточення.