КОМЕНТАРІ

Власні інтереси в трикутнику «НАТО—Росія—СНД (Україна)», судячи з коментарів російських експертів, усвідомлюються в РФ чітко й жорстко. Схоже, сприйняття України як рівноправного партнера дуже нелегко дається російським політикам і експертам. І було б наївним вважати, що росіяни добровільно відмовляться від, передусім, енергетичних та інформаційних «стимулів» щодо України.

Олександр ВЛАДИМИРОВ, генерал-майор, віце-президент Колегії військових експертів:

— Процес розширення НАТО — річ об’єктивна, що не залежить від волі та бажань Росії, й коли вже існує таке рішення, рішення це буде виконуватися. Чи є це для Росії загрозою? З точки зору чисто стратегічної, — безумовно. Й справа не в тому, що ще не забута «холодна війна». Головне, що має нас непокоїти, це те, що НАТО, загалом, — військова машина погано керована, непередбачувана й досить нетямуща. Це показала операція в Косово в тому числі.

Що ж до прагнення наших найближчих сусідів — членів СНД — до Заходу, то його виявляють Грузія, Україна, а потім уже Азербайджан. Однак що б ці держави не пропонували НАТО, як би не відкривали свою територію для розміщення там військових баз, у Брюсселі також розуміють, що з Росією пограти можна, але заграватися не можна.

Взагалі, відносини Росії та НАТО... Росія дуже добре повинна розуміти, що є єдиний шлях — брати в НАТО найактивнішу участь. Ми там повинні мати не «кімнату», а право, своєю участю зв’язуючи НАТО руки. Там усе тримається на консенсусі, й лише так ми можемо впливати на цю організацію. Чи хочуть нас там бачити? Там, де з’являємося ми, влада американців, приміром, буде стрімко скорочуватися, для нас це стало б відродженням статусу континентальної європейської держави й можливістю формування цілого континентального військового блоку. Росія повинна не тільки висловлювати бажання, але й активно намагатися вступити в НАТО, щоб мати там усі можливості впливати на ситуацію в своїх інтересах. Ті люди, які зараз закликають до конфронтації з Північноатлантичним блоком, пробачте, просто неосвічені. Будемо сподіватися, що процес цей піде в руслі здорового глузду, й ці люди не будуть мати вирішального голосу. Собака гавкає, караван іде. Так, НАТО являє для Росії небезпеку, але щоб управляти процесом, треба його очолювати. Наша влада завжди була погано освічена, з носіями корисних ідей не спілкувалася, й, на жаль, поки позитивних змін не видно...

Держава, яка не здогадується про наявність геополітичних технологій, що застосовуються до неї, зав’язла в сірості, замикається на собi, приречена! Так розпався СРСР. Нам не можна допустити, щоб те ж саме трапилося й з Росією.

Олександр ОСЛОН, керівник фонду «Громадська думка»:

— Ставлення населення Росії до НАТО — це частина ставлення до Заходу. Не можна розділяти його на НАТО, МВФ, ЄС. Розширення НАТО на схід — це теза, що розкручувалася як загроза, однак вона не була сприйнята як надто велика небезпека.

Що ж до співробітництва з НАТО, то не думаю, що населення поставиться до блоку, як до союзника, з довірою. Навіть до західних інвестицій у людей ставлення дуже суперечливе. Реально ставлення до НАТО пройшло точку перелому в період подій у Косово. Я б сказав метафорично: якщо за часів СРСР Захід був іншою планетою, то потім, у період падіння залізної завіси, — доступним і бажаним, оскільки там живуть, як і нам би жити, а потім поступово зникали ілюзії, але він все ще здавався центром розуму, а потім — пройшов процес гострої переоцінки під час югославських подій, і міф центру розуму розвіявся. Ця загальна установка визначає, зокрема, й ставлення до НАТО сьогодні.

Віктор НАДЄЇН-РАЄВСЬКИЙ, старший науковий співробітник ІМЕМВ РАН, кандидат філософських наук:

— Так, деякі країни СНД висловлюють активну симпатію до блоку НАТО. Але вони самі по собі для Альянсу не такий уже ласий шматок. Зі стратегічної точки зору, від залучення цих країн до Північноатлантичного союзу «прибуток» буде мізерним, зате НАТО доведеться витратити величезні кошти, щоб підняти рівень приєднаних країн і їх армій до свого рівня, переозброїти, реструктуризувати збройні сили, а десь просто їх створити. Чи потрібні їм такі витрати? Якщо з Польщею та Угорщиною, котрі мають більш розвинені збройні сили, й то проблем вистачить, то з колишніми союзними республіками це буде набагато складніше, вони принесуть НАТО в основному труднощі, вони не здатні стати для Альянсу нормальними, повноцінними партнерами. Розмови про їх приєднання — лише політичні кроки. Посилення блоку не станеться. «Сума» збройних сил, що переходять у НАТО з лав наших колишніх союзників, навпаки, ослабить позиції блоку.

Мені здається, що нормальне розширення співробітництва з НАТО допомогло б стримати гарячі голови в Північноатлантичній організації від дурощiв. Такі прихильники конфронтації, як наші «патріоти», у великій кількості є й там — на антирадянському, а потім антиросійському курсі зробили кар’єру тисячі натівських військових і цивільних чиновників. Їм так само важко працювати в новому, зміненому світі.

Щодо вступу в НАТО Росії — так було б багато претензій, і нас би пускали туди неохоче. Є багато формальних правил, які використали б для того, щоб Росію туди не пустити. Питання про вступ у НАТО повинне вирішуватися з практичної позиції, з позиції доцільності. Я б засумнівався в тому, що ми різко зміцнимо таким чином свою безпеку. Ті загрози, що існують для Росії, нам цілком під силу вирішити самим, і зв’язуватися з такою військовою машиною, як НАТО, й підпорядковувати наші інтереси такому різношерстому бюрократичному апарату я не бачу необхідності.

Едуард ВОРОБЙОВ, депутат Державної думи, фракція СПС:

— З приводу можливого вступу наших колишніх союзних республік у НАТО: я думаю, вони будуть вести роботу в такому ключі — не дистанціюватися від НАТО й не дистанціюватися від СНД.

Щодо приїзду до нас Робертсона, то він стоїть на позиціях поліпшення відносин між Росією та НАТО. Незважаючи на всі помилки, допущені останнім часом, він сам говорить, що ми приречені на співробітництво, й що безпека в Європі залежить від наших відносин. Підгрунтя для переговорів із ним є.

Позиція України, Грузії й, можливо, Молдови залежатиме, передусім, від ефективності економічного співробітництва, особливо в рамках СНД. Тут потрібні справи, а не слова. В будь-якому випадку їх позиція буде лояльна до НАТО. Ну й нехай, якщо вона залишиться лояльною й до нас! Інші республіки триматимуться СНД, передусім економічно, потім — у військовій галузі.

Виходячи з усього цього, я уявляю, що взаємодія Росії з НАТО більш перспективна. Будь-який діалог, будь-який контакт — це, передусім, крок до розв’язання проблем, а їх відсутність — крок до їх створення.