Конкурентна дружба

Візит президента Румунії Траяна Бесеску до Києва минулого тижня був його четвертою зустріччю з главою нашої держави протягом останніх дванадцяти місяців, що вже саме по собі свідчить про динамізм розвитку двосторонніх українсько-румунських відносин. За оцінками більшості аналітиків, остання зустріч Бесеску і Ющенка в Києві дала новий потужний імпульс активізації контактів. За підсумками українсько-румунських переговорів було підписано протокол про створення спільної президентської комісії «Бесеску — Ющенко», головним завданням якої є розв’язання найбільш складних проблем двосторонніх відносин, пов’язаних із відновленням Україною глибоководного судноплавного ходу «Дунай — Чорне море», делімітацією континентального шельфу і виключних економічних зон обох країн у Чорному морі. Як наголосив Траян Бесеску, президентська комісія покликана передусім «вибудувати міцну структуру майбутнього розвитку двосторонніх відносин і направити наші відносини у найсприятливіше русло співпраці».

У ході візиту обговорювалися питання енергетичної безпеки в Європі, диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, співробітництва в рамках Спільноти демократичного вибору, а також питання врегулювання придністровського конфлікту. Віктор Ющенко виступив з ініціативою створення спільних українсько-румунських проектів з використання континентального шельфу навколо острова Зміїного, багатого газовими та нафтовими покладами.

На наш погляд, найбільш вагомий результат останнього українсько-румунського саміту стосується геополітичного аспекту двосторонніх відносин. Схоже, що і в Києві, і в Бухаресті нарешті досягнуто розуміння того, що Україна і Румунія мають перспективи стати регіональними державами не на шляху суперництва, а лише на шляху розвитку широкомасштабного співробітництва як на двосторонньому, так і на регіональному рівні.

Зміна правлячих політичних еліт в Україні і Румунії відкрила нові перспективи і можливості піднесення двосторонніх відносин на якісно новий рівень, що ґрунтується передусім на певній спільності ідеологічних постулатів В. Ющенка і Т. Бесеску та їхній відданості європейським демократичним цінностям. Після помаранчевої революції в Україні і «оранжевої еволюції» в Румунії і Молдові істотно змінилося також геополітичне оточення Придністровського анклаву, відверто проросійський і антизахідний характер якого вельми контрастно виділяється на тлі посилення євроатлантичних тенденцій у басейні Чорного моря.

Разом із Грузією Україна і Румунія стали ядром нового регіонального проекту — Співдружності демократичного вибору (СДВ) в рамках Балто- Чорноморсько-Каспійського регіону. Президент Румунії був одним із дев’яти президентів, які взяли участь в установчому форумі у Києві 2 грудня 2005 року і підписали Декларацію країн СДВ. Виступаючи на форумі, Т. Бесеску зокрема закликав країни чорноморського регіону підвищити ефективність співробітництва в рамках «інтернаціоналізації басейну Чорного моря, в якому наші нові партнери будуть проводити власну політику».

Підтримка Румунією українсько-грузинської ініціативи щодо створення СДВ має велике значення як для України, так і для долі цього амбітного і багатообіцяючого проекту в регіоні Балто-Чорноморської дуги, в якому виразно виділяються три регіональні лідери — Румунія, Україна і Польща. На наш погляд, жодна з цих країн не може стати одноосібним регіональним лідером усієї Східної Європи, але разом вони можуть стати центром формування «Молодої Європи». За умов сприятливого розвитку міжнародної ситуації, в недалекому майбутньому це геополітичне тріо здатне стати мотором трансатлантичної співпраці в Центрально-Східній Європі. На нашу думку, наступний саміт лідерів Балто-Чорноморського регіону, який відбудеться 4-5 травня ц.р. у Вільнюсі, може стати якісно новим етапом розвитку цього регіонального утворення лише за умови, якщо Польща також підпише Декларацію СДВ, а Туреччина виявить більшу зацікавленість до цього геополітичного проекту.

При цьому слід зазначити, що Москва з великою підозрою ставиться до нових геополітичних трансформацій, що відбуваються між Чорним і Балтійським морями. В середовищі російських політиків і урядовців існує загальна думка, що «кольорові революції», ГУАМ, СДВ і особливо перспектива появи в недалекому майбутньому американських військових баз в Румунії і Болгарії є викликом Росії, її національним інтересам і реалізацією «плану США із витіснення Росії з пострадянського простору». Будь-яке міждержавне утворення між країнами колишнього радянського блоку без участі Росії в Москві автоматично оголошується антиросійським. В Кремлі не сприймають того, що згадані геополітичні трансформації в басейні Чорного моря є наслідком прагнення України, Грузії, Болгарії, Румунії і Молдови грати більш самостійну роль на міжнародній арені, орієнтуючись на європейське співтовариство, яке демонструє вищий рівень суспільно- політичного і соціально-економічного розвитку порівняно з Росією. Разом із тим слід визнати, що євроатлантична орієнтація цих держав певною мірою є реакцією на силові форми російського домінування в різних частинах пострадянського і посткомуністичного простору. Як сказав президент Молдови В. Воронін: «Не можна тримати всіх нас в тих рамках, в яких ми були в СРСР. Ми стали іншими».

Безперечно, Україна має поважати рішення Румунії щодо розміщення американських баз на своїй території. Хотілось би сподіватись, що американська військова присутність в Чорному морі наблизить день виведення російського ЧФ із Севастополя. Проте було б недалекоглядним і вкрай небажаним для України міняти російські бази на своїй території на американські. Нам іноземні військові бази у принципі не потрібні. Разом з тим, Україна має поважати і визнавати інтереси всіх країн чорноморського басейну, включаючи Росію, але не за рахунок відмови від власних національних інтересів. Жодним чином Україна не повинна використовувати майбутню військову присутність США в Чорному морі в якості козирної карти в розбудові українсько-російських відносин.

Усвідомлення Києвом і Бухарестом пріоритетності взаємодії в рамках геополітичного простору між Чорним і Балтійським морями, відкриває нові перспективи і можливості для врегулювання проблем двосторонніх відносин, а також щодо посилення співпраці в рамках чинних регіональних структур — ГУАМ, ОЧЕС, Чорноморської військово-морської групи оперативної взаємодії Blackseafor. Румунія, яка стала членом НАТО в листопаді 2002 р., і стане членом ЄС з 1 січня 2007 р., могла б бути лобістом України не лише на шляху її вступу до НАТО і ЄС, а також на шляху набуття нею статусу асоційованого члена в таких регіональних організаціях, як Євро-середземноморське партнерство.

Останній українсько-румунський саміт у Києві продемонстрував, що Україна і Румунія, які перебувають в єдиному геополітичному просторі, обирають шлях співробітництва, а не конкуренції, прагнуть тісно взаємодіяти на регіональному рівні і відігравати важливу роль у зміцненні співробітництва в Чорноморському регіоні. Наявність заявлених спільних інтересів і цілей свідчить про закінчення етапу непорозуміння і перехід на новий рівень взаємодії як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівнях. За словами Т. Бесеску, 2005 рік для України і Румунії став «роком консолідації двосторонніх відносин та виведення їх у режим найсприятливіших відносин». Він висловив переконання, що 2006 рік буде роком «нової якості» співробітництва двох країн. Сподіваємося, що Києву і Бухаресту вистачить терпіння і наснаги реалізувати ці прагнення і надії.