Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Країни, що розвиваються, та глобальна криза

15 квітня, 00:00

Цей рік, ймовірно, стане найгіршим для глобальної економіки з часу Другої світової війни, з очікуваним падінням зростання, за оцінками Світового банку, до двох відсотків. Навіть країни, що розвиваються, які все робили правильно — проводили більш зважену макроекономічну і регулятивну політику, ніж США — відчувають вплив кризи. Незважаючи на значне скорочення експорту, Китай продовжить своє зростання, однак повільнішими темпами, ніж це було за останні роки — 11—12% щорічно. Доти, доки не будуть вжиті заходи, криза додасть у ряди збіднілих додатково близько 200 млн. людей.

Ця глобальна криза вимагає глобальної відповіді, але, на жаль, відповідальність за заходи у відповідь залишається на національному рівні. Кожна країна прагнутиме розробити свій пакет стимулюючих заходів, щоб максимізувати їхній вплив на своїх власних громадян — не глобальний вплив. При оцінці розміру стимулюючих заходів країни балансуватимуть вартість відносно власних бюджетів з отриманням вигоди у вигляді швидшого зростання і рівня зайнятості в своїх власних економіках. Оскільки деякі вигоди (більшість з яких відноситься до маленьких відкритих економік) отримають інші, стимулюючі заходи, ймовірно, будуть менше й гірше сплановані, ніж вони могли б бути. Саме через це необхідно прийняти скоординований на глобальному рівні пакет стимулюючих заходів.

Це одне з найважливіших питань, що повинна поставити Експертна комісія ООН із глобальної кризи, яку я очолюю і яка нещодавно подала свій попередній звіт до ООН.

У цьому звіті підтримуються багато ініціатив G-20, однак він також закликає до сильніших заходів, орієнтованих на країни, що розвиваються. Наприклад, у міру того, як визнається той факт, що майже всім країнам потрібно прийняти пакет стимулюючих заходів (зараз ми всі є кейнсіанцями), у багатьох країн, що розвиваються, для цього немає ресурсів. Таких засобів немає і в існуючих міжнародних кредитних установ.

Однак, якщо ми хочемо уникнути чергової боргової кризи, деяку суму, а можливо навіть велику кількість грошей, необхідно надавати на безвідплатній основі. У минулому допомога супроводжувалася широкими «умовами», деякі з них посилювали обмежувальну монетарну і бюджетну політику — саме зворотне тому, що потрібно зараз — а також нав’язували фінансове дерегулювання, що стало однією з основних причин поточної кризи.

У багатьох частинах світу існує сильний негативний образ, пов’язаний зі зверненням до МВФ, і цьому є об’єктивні причини. Незадоволення наявне не лише в позичальників, але також і в потенційних постачальників фондів. Джерела ліквідних фондів сьогодні перебувають в Азії і на Близькому Сході, однак навіщо цим країнам вкладати гроші в організації, в яких їхній голос обмежений і які часто просували політику, протилежну їхнім цінностям і вірі?

Багато з управлінських реформ, запропонованих МВФ і Світовому банку — що стосуються переважно процедури виборів їхніх голів — зрештою надійшли на розгляд. Однак процес реформування протікає повільно, а криза не чекатиме. Тож дуже важливо, щоб допомога надавалася за кількома каналами, в доповнення або замість МВФ, включаючи регіональні установи. Можна створити нові можливості кредитування, з управлінськими структурами, що відповідали б більшою мірою потребам XXI століття. Якщо це вийде зробити швидко (я вважаю, що це можна зробити швидко), такі можливості можуть стати важливим каналом розподілу фондів.

На саміті в листопаді 2008 року лідери G-20 пристрасно засуджували протекціонізм і взяли на себе зобов’язання не вживати таких заходів. На жаль, дослідження Світового банку показує, що 17 з 20 країн фактично вжили нових протекціоністських заходів, найпомітніші в США, з умовою, включеною в пакет стимулюючих заходів, — «купуй американське».

Проте вже давно визнано, що субсидії можуть бути так само деструктивними, як і тарифи — і навіть менш чесними, оскільки в багатих країн більше можливостей собі їх дозволити. Якщо коли-небудь і існувало єдине ігрове поле в глобальній економіці, то його більше немає: істотні субсидії і рятівні заходи з боку США змінили все, можливо, безповоротно.

Навіть фірми в розвинених індустріальних країнах, що не отримали субсидію, мають несправедливу перевагу. Вони можуть брати на себе ризики, які інші не можуть, розуміючи, якщо вони зазнають невдачі, зможуть отримати допомогу. І хоч можна зрозуміти внутрішні політичні імперативи, що привели до субсидій і гарантій, розвинені країни повинні усвідомлювати глобальні наслідки і надавати компенсаційну допомогу країнам, що розвиваються.

Однією з найважливіших середньострокових ініціатив, висунених комісією ООН, стало створення глобальної економічної координаційної ради, що координуватиме не лише економічну політику, а також оцінюватиме проблеми та інституційні проломи, що заважають. У міру поглиблення спаду деякі країни, наприклад, можуть постати перед загрозою банкрутства. Однак досі не існує адекватної структури для вирішення таких проблем.

Використання долара США як резервної валюти — головна причина поточної глобальної фінансової кризи — вичерпує себе. Китай висловив занепокоєність, і голова центрального банку Китаю приєднався до закликів комісії ООН створити нову глобальну резервну систему. Комісія ООН вважає, що розв’язання цього старого питання — порушеного понад 75 років тому Кейнсом — життєво важливе, якщо ми хочемо отримати сильне й стабільне зростання.

Такі реформи не стануться за одну ніч. Однак вони взагалі не зможуть відбутися, якщо роботу над ними не буде розпочато зараз.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати