Кредо німецького консерватизму
Важко уявити собі більш розмите поняття, ніж «консерватизм». На одному боці спектра значень консерватизм розглядається (в останні два десятиріччя) як політична течія, котра підтримує суспільне життя, що ґрунтується на жадiбності та користолюбстві. З другого боку, у багатьох європейських країнах консерватизм історично асоціювався з правим екстремізмом. Консерватизм сьогоднішньої Німеччини сформувався як результат помилок Веймарської республіки, і такий досвід відсутній у англосаксонських консерваторів. Хід історії призвів до появи Християнсько-демократичного союзу (ХДС) і Християнсько-соціалістичного союзу (ХСС), які зосередили свою політику на збереженні рівноваги та помірності, вірності традиціям у поєднанні з новаторством, займаючи позицію політичного центру Німеччини. виборами, які мають відбутися у ФРН цієї осені, суть консервативної політики широко обговорюватиметься. Дехто, зважаючи на економічні досягнення Баварії, які популяризувалися Едмундом Штойбером (ХДС/ХСС) — кандидатом на посаду канцлера, спробує представити коаліцію у тому ж небезпечному світлі, як й американських консерваторів, що діють під гаслом «всі засоби хороші». Інші, вказуючи на традицію німецьких консерваторів приділяти особливу увагу соціальним проблемам, стверджуватимуть, що ми — такі ж державники, як і соціал- демократи. Правда є дещо складнішою, ніж ці прості порівняння, що й робить її більш універсальною.
Політика ХДС/ХСС, безумовно, ґрунтується на ідеї особистої свободи, але ми вважаємо, що індивідуалізм зазнав змін під впливом західної культури та християнської філософії. Ми скептично ставимося до необмеженого індивідуалізму не тільки тому, що усвідомлюємо людську гріховність, але й через наше усвідомлення історичних помилок, зроблених Німеччиною у ХХ столітті. Однак, незважаючи на цей глибоко укорінений скептицизм щодо природи людини, ми відкриті людським талантам, прогресу й новаторству, оскільки ми переконані у здатності людей виправляти помилки.
Ці дві риси значно відрізняються від британського та американського консерватизму. Незважаючи на уявну суперечність, ці характеристики складають солідну основу прагматичної та вільної від політичної ідеології платформи, якої нині найбільше потребує Німеччина. Не нав’язуючи людям певний спосіб життя, німецькі консерватори здійснюють пошук політичних заходів, які беруть до уваги обмеження, що їх мають держава, ринок та індивідууми.
Ми розглядаємо політику як механізм для врегулювання тривалих конфліктів, як, наприклад, суперечність між свободою та безпекою, які, однак, не можуть існувати одна без одної. Безпека не має цінності без свободи, але свобода без безпеки безглузда — це стосується як національної, так і економічної свободи. Соціально орієнтована ринкова економіка, що залишається нашою прерогативою, ґрунтується саме на цих принципах. У цій системі економічне зростання ґрунтується на конкуренції. Але така система одночасно передбачає втручання держави там, де це необхідне, щоб забезпечити рівноправність можливостей, соціальну солідарність та рівновагу в суспільстві. Таке втручання також спрямоване на те, щоб уникнути «економізації» всіх аспектів суспільного життя. Ринок — це лише інструмент, але не відповідь на всі людські проблеми.
Беручи до уваги цей факт, німецькі консерватори, наприклад, націлені на збалансування економіки та екології. На глобальному рівні ми відчуваємо відповідальність за навколишнє середовище, і тому ми не згодні з односторонніми рішеннями окремих країн, які ігнорують потреби іншого світу. Глобалізація — це і випробування, і шанс. У міру того, як ми відкриваємося назустріч глобалізації, ми повинні посилити локальні інститути — сім’ю, місцеві, релігійні та регіональні спільноти і традицію добровільної робочої солідарності — те, що було забуто останніми роками. Це є принципом «допоміжності», за яким там, де це можливо, прийняття рішень переноситься на органи влади, розташовані у безпосередній близькості до окремих громадян.
Це особливо важливо у контексті нашого розуміння Європейського співтовариства, де ми шукаємо ефективний баланс між інтересами нації та Європи. На відміну від наших опонентів, для німецьких консерваторів європейська інтеграція та національна самосвідомість не є суперечливими концепціями. Навпаки, це два боки однієї медалі. Європейські спільноти були засновані на розумінні тих реалій, що певних цілей можна досягнути тільки спільними зусиллями. Десятиріччя по тому ЄС, як і раніше, має потребу в об’єднуючій силі держав, що входять до його складу, а також у місцевих політичних структурах цих держав, оскільки загальноєвропейська ідентичність вимальовується повільно і поки що не може привести до об’єднаної конституційної структури.
Загалом у Німеччині, а також і в усій Європі ми б хотіли бачити уряд, який приймає рішення, базуючись на етичних критеріях більше, ніж на так званій правоті окремої політичної концепції. Насправді тільки постійний скептицизм щодо модних політичних «панацей» — як державних, так і ринкових — може служити основою для плюралізму та терпимості й уникнути роздуття бюрократичного апарату, який послаблює нашу економіку.
У мінливому світі центристський скептицизм — єдина розумна позиція, яку може прийняти відповідальна політична партія та уряд. Наш підхід включає гуманізм і реалістичний прагматизм, оскільки тільки така політика дає можливість зберегти процвітання й стабільність, у рамках якої можуть здійснюватися зміни без скочування до екстремізму або боязні майбутнього. Помірність, терпимість і можливість для реформ однаковою мірою є девізом сучасного німецького консерватизму.
Вольфганг ШОЙБЛЕ — колишній міністр внутрішніх справ Німеччини, голова Християнського Демократичного Союзу. Нині — головний радник передвиборної кампанії Едмунда Штойбера.
