Кремлівські технології в дії

Парад, що відбувся 9 травня в Москві  на честь 71-ї річниці перемоги, лондонська Times охарактеризувала дуже просто — Путін «грає м’язами». «Парад на Красній площі перетворився не стільки в свято перемоги над арміями Гітлера, скільки в грубі похваляння політикою Путіна, що використовує військову силу для демонстрації сили Кремля за кордоном», — зауважило британське видання.

І з цим можна погодитися. Але для України важливіше звернути увагу на те, які нові технології використовує Кремль для збереження впливу на сусідні держави через показ власної версії перемоги в Другій світовій війні.

Українські ЗМІ, на відміну від західних називають демонстрацію м’язів російським «побєдобєсіем» — там просто нема чим більше пишатися. «Бліцкриг Кремля проти України не вдався, вийшло навпаки, замість розколу країни українська громадянська нація об’єдналася задля відбиття агресії, і всі плани Кремля не збулися. А інших досягнень у Росії немає вже давно, — зазначає «Новий регіон».

Одним із проявів нових технологій стала акція «Безсмертний полк», учасники якої несли портрети загиблих у Другій світовій війні батьків і дідів. І примітним є участь в такому заході в Нижньому Новгороді голови комітету Держдуми Росії за освітою, члена Вищої ради партії «Єдина Росія» В’ячеслава Ніконова з портретом свого діда В’ячеслава Молотова. А всім відомо, що Молотов як наркома закордонних справ СРСР підписав пакт про поділ сфер впливу в Європі з фашистською Німеччиною і тим самим дав старт Другій світовій війні.

Іншим прикладом таких нових технологій стала акція «Сніданок на кордоні». Суть дуже дивної ініціативи, з якою виступила мешканка Санкт-Петербургу Ольга Полякова, полягає в наступному — «поки чоловіки будуть йти в ногу і без пробок проїде військова техніка, запрошую приготувати собі сніданок і розділити його по Skype з кимось випадковим з сусідньої країни».

«День» звернувся до незалежного журналіста Семена НОВОПРУДСЬКОГО із проханням розповісти про те, який новий  набір технологій почала використовувати Росія для поширення своєї виняткової ролі в перемозі в Другій світовій війні.

«ЦЕ СВЯТО ПЕРЕДУСІМ ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ ДЛЯ ВНУТРІШНЬОЇ МОБІЛІЗАЦІЇ»

— Росія активно використовувала  минулий й особливо цей День перемоги абсолютно антирадянське за своєю суттю гасло. Якщо в Радянському Союзі негласним мотивом будь-яких святкувань Дня перемоги було: «Це не повинно повторитися», то зараз використовувалося гасло «можемо повторити». А це абсолютно немислимо для свідомості ветеранів Великої Вітчизняної війни. Це гасло просто з ніг на голову перевертає найголовнішу ідею.

У Радянському Союзі головною ритуальною подією Дня перемоги була Хвилина мовчання. Радянська влада розуміла, що, перш за все, це трагедія. Як у головній радянській пісні, День перемоги — «это празник со слезами на глазах».

Це свято, перш за все, використовується для внутрішньої мобілізації, І головна технологія — акція «Безсмертний полк», придумана томським журналістом. З одного боку, влада намагається продемонструвати єдність з народом, а з іншого — хоче показати, що це вона, влада, — переможець. Це було помітно і торік, і зараз.

«В РОСІЇ ДО ЦЬОГО ЧАСУ НЕМАЄ АКАДЕМІЧНОЇ ІСТОРІЇ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ ТА ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ...»

І дуже великою помилкою у вітанні, яке озвучував Путін, були слова: не «можна передивлятися» історію. Проблема полягає в тому, що історія влаштована так, що вона завжди передивляється. Немає способів узагалі утримати одну історичну правду, навіть усередині одного народу, не кажучи про те, як трактують одні й ті ж події, по-перше, з часом і, по-друге, величезна кількість різних учасників. Це справді була гігантська війна, гігантське світове потрясіння. І в Росії, що досить симптоматично, до цього часу немає академічної історії Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни. І це підтверджує, що через 71 рік навіть немає офіційного історичного погляду в країні на цю війну. І тут навіть не враховується складність процесу, і те, що кожна влада намагалася так чи інакше використовувати її у своїх корисливих вузькополітичних прикладних цілях.

Це справді подія, яка вимагає осмислення. Як взагалі можна говорити про перегляд історії, якщо ви говорите про неможливість перегляду історії в країні, яка до цих пір навіть не написала історію. Так, що ж ви збираєтеся не передивлятися. Мені здається, що парад перемоги в основному використовується для внутрішньої мобілізації і є спробою російської влади переконати себе, що вона користується всенародною підтримкою. І таким чином деяка агресія і культ перемоги з причини відсутності реальних перемог зараз замінює реальні перемоги переможною риторикою, перетворення історії Росії на один суцільний тріумф, до якого, нібито, причетна нинішня влада.

Якщо раніше на парадах звучала тема того, що Радянський Союз і його спільники перемогли фашизм, то  останніми двома роками  ми вже не чуємо про спільників, і це принципова різниця. Насправді рівень знання історії людьми, особливо молодими, в Росії дуже низький, у багатьох із них немає відчуття, коли і що було в їхній історії. Багато хто не знає, що перемога здобута завдяки участі СРСР в антигітлерівській коаліції. Багато хто не знає, що Росія і США ніколи не воювали один з одним в історії.  Одне, коли ви говорите про це, а інше — коли умовчуєте, що це була перемога, здобута спільними зусиллями країн і народів. Це дуже важлива зміна, яка трапилася з Росією за останні два роки.

Якщо говорити про набір технологій, які використовує Росія на пострадянському просторі, то я б виділив три найважливіші речі.

По-перше, гасло «можемо повторити», замість ідеї, що цього не повинно бути ніколи або іншими словами, це не повинно повторитися.

По-друге, просування ідеї того, що ми переможці, а не переможці наші батьки та країни-союзники Росії, іншими словами привласнення перемоги.

По-третє, це спроба переконати населення, що ми виграли одні і воювали проти всього світу, а не те, що ми воювали в рамках великої частини цивілізованого людства з очевидним варваром.

— А як слід розуміти значення гасла: «Ми можемо повторити»?

— День перемоги завжди був, перш за все, антивоєнним святом, днем вшанування жертв. А зараз він перетворюється на свято якоїсь мобілізації. А що ми можемо повторити, не дуже зрозуміло. Знову ж таки люди не вдумуються. Вони, напевно, вважають, що можуть повторити перемогу. Але щоб була перемога, потрібна, не дай Боже, масова війна. Питається, хто її розв’язуватиме.   

— І коли, на вашу думку, в Росії холодильник переможе в протистоянні з  телевізором?  

— Цю красиву метафору: боротьба холодильника з телевізором придумав петербурзький депутат Вишневський. Насправді, будь-які здогади щодо цього, мені здаються безпідставними, тому що ситуація складніша. Зрозуміло, з одного боку, у росіян є генетична звичка жити в бідності, розуміючи що чогось особливого від держави чекати не слід. З іншого боку, ми бачимо на прикладі тієї ж історії з Радянським Союзом. Важко сказати, що стало конкретним детонатором для того, щоб СРСР перестав існувати. Довгий час вважалося, що Радянський Союз розпався відносно безкровно.  Але я абсолютно переконаний, що ми зараз переживаємо другу фазу розпаду СРСР, набагато більш кровопролитну і небезпечну, ніж та, яка  була на рубежі 1990-х. Немає конкретної відповіді на питання, скільки це може протриматися. Але, безумовно, це не протримається вічно. І чим більше пружина стискуватиметься у бік, у який вона стискується в Росії, тим сильніше вона може розтискатися і тим більш небезпечним для країни і, не дай Боже, кровопролитним може бути вихід із ситуації.