«Кровопускання» МВФ убивають Аргентину
МВФ не має ясного уявлення про те, що робити з Аргентиною, а тому і продовжує наполягати, що основною причиною економічної кризи в Аргентині є фінансове марнотратство — результат того, що уряд живе не за коштами. Таким чином, МВФ підкреслює необхідність скоротити бюджетні витрати країни. І в міру загострення кризи в Аргентині, що видно за можливим скороченням обсягів виробництва на 10 — 15 % в цьому році та зростаючим рівнем безробіття, МВФ продовжує наполягати на подальшому скороченні бюджетних витрат. Такий підхід нагадує медичну практику ХVIII століття, коли пацієнту, що страждає на лихоманку, прописували кровопускання, ще більше послаблюючи його організм і часто наближаючи таким «лікуванням» кончину хворого.
Багаті країни відмовилися від підходу, застосовуваного МВФ щодо Аргентини близько сімдесяти років тому під час Великої Депресії. Тоді через глибоку фінансову і банківську кризу (пов’язану з падінням золотого стандарту) катастрофічно впала продуктивність, в Європі та США спостерігалося стрімке скорочення податкових надходжень, тоді як уряди консерваторів робили спроби скорочення бюджетних витрат з метою заборони зростання бюджетного дефіциту. Однак в міру того, як скорочувалися бюджетні витрати, продуктивність падала ще більше, і економічна криза посилювалася. У 1936 році Джон Мейнард Кейнс довів марність спроб ліквідувати дефіцит бюджету в умовах економічної кризи.
На жаль, в Аргентині МВФ нехтує досвідом минулого, що може мати трагічні наслідки. Зростаючий дефіцит бюджету в країні, починаючи з 1999 року, є переважно наслідком економічного краху, а не його причиною. Дефіцит був порівняно невеликим до 1999 року, коли почався економічний спад. Ні для кого не секрет, що надмірні бюджетні витрати неминучі, однак вони не можуть служити причиною серйозної макроекономічної кризи. Економічний спад в Аргентині був викликаний не стільки надмірними бюджетними витратами, скільки різкою девальвацією своєї валюти Бразилією в лютому 1999 року, що позбавило конкурентоспроможності аргентинський песо і примусило інвесторів чекати (абсолютно правильно, як з’ясувалося згодом) аналогічної девальвації в Аргентині.
У міру того, як інвестори покидали країну, побоюючись девальвації (в той час як уряд Аргентини обіцяв, що не зробить девальвації песо, прив’язаного на той момент до долара у співвідношенні один до одного), спостерігалося підвищення ставок відсотка і зменшення банківських внесків. Це ще сильніше посилило економічний спад 2000 і 2001 років і спричинило зростання дефіциту бюджету через скорочення податкових надходжень. Уряд Аргентини того часу (на чолі з президентом де ла Руа) і МВФ спробували застосувати тактику скорочення бюджетних витрат — помилкову практику часів Великої Депресії — однак шансів на те, що аскетизм зможе компенсувати скорочення податкових надходжень, практично не існувало. Дефіцит бюджету продовжував збільшуватися, в той час як відбувся економічний крах.
Правильним підходом до вирішення проблем Аргентини в 2001 році, однаково як і сьогодні, було б закінчення розмов на тему девальвації. Я зі схваленням віднісся до ідеї «доларизації», тобто заміни аргентинського песо доларом США, і таким чином ліквідації страху перед змінами обмінного курсу в майбутньому. Уряд же закрив банківську систему від зовнішнього світу, так що вкладники не могли більше обміняти свої песо на долари США.
Такі дії уряду повністю підірвали довіру до країни. Сьогодні безліч аргентинців емігрують до Європи чи США і стараються за будь-що обміняти песо на долари. Песо втрачає цінність, тоді як банківська система, як і раніше, залишається замороженою. Економіка схожа на судно, що втратило хід.
Правильним кроком сьогодні було б відновлення довіри до банківської системи і національної валюти. Найкраще цього можна досягти шляхом доларизації економіки, що Аргентина повинна була зробити ще восени минулого року. Більше того, міжнародне співтовариство має запропонувати Аргентині додаткове фінансування для надання банківській системі можливості страхування банківських внесків із метою відновлення невеликої довіри до фінансових установ.
Міжнародні банки в Аргентині повинні працювати разом з урядом для відновлення національної банківської системи найближчими ж днями. Саме дні, а не місяці. Аргентині необхідно надати річну відстрочку у виплатах зовнішньому боргу і згодом істотне скорочення загальної заборгованості. Відновлення банківської системи, наявність «реальної» валюти та відстрочка в обслуговуванні зовнішнього боргу разом з кількома короткостроковими позиками МВФ може значно підвищити ступінь довіри і допомогти подолати кризу довіри в країні. Тільки в цьому випадку уряд зможе говорити про розумне витрачання бюджетних коштів без серйозних скорочень бюджетних витрат.
Натомість МВФ пропонує застарілі та хибні способи виходу із становища. Зосередивши всю увагу на дефіциті бюджету, МВФ, фактично, займається симптомами хвороби, а не її причинами. В результаті з’являються рекомендації, неприйнятні як з економічної, так і політичної точки зору, як, наприклад, порада МВФ Аргентині максимально скоротити витрати на соціальні послуги, в той час як школи та лікарні в країні вже знаходяться на грані краху.
Протягом багатьох століть лікарі послабляли і вбивали своїх пацієнтів кровопусканнями, поки медицина не стала наукою. Настав час і для МВФ підійти до своєї місії з наукової точки зору і визнати помилковість політики, що проводиться в Аргентині. Це означає, що МВФ повинен визнати частку своєї провини та розділити відповідальність за біди, що спіткали цю країну.
Проект Синдикат для «Дня»
Джеффрі САКС — професор економіки і директор Центру Міжнародного Розвитку Гарвардського університету
