Кулуари глобалізац і ї

Через рік після провалу торгових переговорів у Канкуні у країнах, що розвиваються, дедалі більше приходять до думки, що відсутність угоди — це краще, ніж наявність поганої угоди. Але якою має бути хороша угода?

Країни Британської співдружності поставили нещодавно це запитання переді мною та «Ініціативою за проведення політичного діалогу», міжнародною мережею економістів, що ставлять собі на меті надавати допомогу країнам, що розвиваються. Наше перше послання — поточний раунд торгових переговорів навіть не заслуговує на назву «раунд розвитку».

Задовго до заворушень під час переговорів Світової організації торгівлі у Сіетлі 1999 року я закликав до проведення справжнього «раунду розвитку», щоб усунути несправедливість, яка мала місце на попередніх раундах. Порядок денний переговорів затвердили розвинені країни з їхніми домінуючими корпоративними та фінансовими групами. Буде від цього вигода для країн, що розвиваються чи ні — це їх мало турбувало. Від останнього раунду торгових переговорів в Уругваї в результаті постраждав найбідніший регіон світу — африканські країни, розташовані на південь від Сахари.

Друге наше послання було оптимістичнішим: якщо у порядку денному поточного раунду зробити акцент на розвитку, якщо профінансувати підтримку рішень і супутні витрати, то країни, що розвиваються, виграють багато. Ми вивчили шляхи реформування міжнародного торгового права, які б сприяли країнам світу, що розвиваються, і виробили альтернативний порядок денний раунду.

Результат був цілком очевидний: у світі, що розвивається, більшість людей живе на доходи від сільського господарства, а не від промислового виробництва, тому лібералізація сільського господарства має бути одним із перших пунктів. Але справді сприятлива реформа сільського господарства повинна йти далі простого перетворення експортних субсидій на інші їх види, оскільки багато незначних імовірно нешкідливих субсидій призводять до зростання виробництва сільгосппродукції, що шкодить виробникам у країнах, що розвиваються, зниженням цін на їхню продукцію.

Торгові реформи мусять враховувати вплив на країни, що розвиваються, оскільки багато хто з них — чисті імпортери субсидійованих сільгосппродуктів. А ряд субсидій, таких, як субсидія на бавовну в США, — є символом нечесної гри Америки. Відмова від цих субсидій допомогла б 10 мільйонам бідних фермерів в африканських країнах, розташованих південніше від Сахари. Виграли б і платники податків США. Втратили б лише 25000 багатих фермерів, які щорічно отримують від влади США $3—4 млрд. у вигляді субсидій.

Країнам, що розвиваються, потрібен доступ до сфери трудомістких низькокваліфікованих послуг, де вони мають відносну перевагу. Колишні порядки денні переговорів такої мети не ставили, оскільки США наполягали на розгляді питань лібералізації надання фінансових послуг, переслідуючи при цьому свої власні корпоративні інтереси. Сфера трудомістких послуг і сьогодні не включена до порядку денного переговорів.

Багато хто зазначав, що країни, що розвиваються, отримують вигоду від лібералізації ринку капіталів (хоч останні дослідження і ставлять це під сумнів). Однак глобальні вигоди від дозволу вільнішого переміщення низькокваліфікованої праці (навіть і тимчасово), можуть бути набагато більшими, ніж вигоди від лібералізації ринку капіталів. Але, як я вже зазначав, у порядку денному немає такого пункту.

Торгові переговори в Канкуні поставили нові питання, так звані сингапурські проблеми. Але навіть побіжний погляд на ці проблеми свідчить про те, що вони відбивають лише інтереси розвинених країн. Розвиток бідних країн сильно уповільниться, якщо вони погодяться хоча б із частиною вимог.

Розглянемо питання державних закупівель. Єдина велика сфера держзамовлення уряду США — це оборона, сектор, вторгнутися в який виявилося складним завданням навіть для Євросоюзу. Чи ставлять країни, що розвиваються, перед собою таку мету в найближчі роки? Ясно, що це питання далеко не перше в їхньому порядку денному.

Інший приклад — конкуренція. Без конкуренції зниження тарифів призвело б лише до підвищення прибутків імпортерів-монополістів. Головне питання конкуренції для країн, що розвиваються, — реформа антидемпінгового мита. США та ЄС не допускають на ринки товари країн, що розвиваються, заявляючи, що їхні ціни нижчі собівартості. Але навіщо навмисно продавати собі на збиток? Це має сенс лише якщо продавець сподівається монополізувати ринок і отримати великі прибутки в майбутньому. Небагато країн, що розвиваються, зможуть стати монополістами, тому обвинувачення в демпінгу явно надумані.

Після зниження тарифних бар’єрів використання нечесних законів «чесної торгівлі» стає улюбленим інструментом протекціонізму США. Лише рівне ставлення до іноземних і внутрішніх компаній та повага конкуренції зупинить ці зловживання. Істинний раунд розвитку також має обов’язково включити цей пункт до свого порядку денного.

Провал торгових переговорів у Канкуні може ще стати приводом для глибшого аналізу. Сьогодні, коли розвиненим країнам не треба турбуватися про встановлення у країнах, що розвиваються, комуністичних режимів, вони мають можливість побудувати світовий економічний порядок за принципами, що привели до успіху їхні національні економіки: чесна конкуренція й соціальна справедливість. На жаль, цю можливість упустили на уругвайському раунді, де проблеми розвинених країн вирішили за рахунок країн, що розвиваються.

Отже, незважаючи на свою назву, «раунди розвитку» поки що пропонують країнам, що розвиваються набагато менше, ніж від них очікують.

«Дня» Джозеф СТІГЛІЦ, професор економіки Колумбійського університету, член Комісії з соціальних аспектів глобалізації, лауреат Нобелівський премії з економіки 2001 року