Київ та Москва: Хто нахабніє?

Володимир Путін нарешті позначив конкретну мету, якої він досягає, влаштовуючи маневри російських військ біля кордонів України. Виступаючи на церемонії вручення вірчих грамот послами, що прибули до Москви, президент Росії заявив: «...Висловлюємо занепокоєння не лише тим, що міжнародна спільнота діє по-різному і не може об’єднатися для вирішення по-справжньому важливих проблем, а й тим, як поводяться по відношенню до нашої країни, до Росії, деякі наші партнери, які намагаються всіляко стримувати наш розвиток, чинити санкційний тиск і, більше, нагнітати напруженість біля наших кордонів». Ну, прямо «ми, Микола II, імператор і самодержець Всеросійський...» А далі — фантастичний набір звинувачень: «До речі, загроза на наших західних рубежах справді наростає, і про це ми неодноразово говорили. Достатньо подивитися, наскільки близько до російських кордонів висунулася військова інфраструктура Північноатлантичного альянсу. Для нас це більше ніж серйозно.

У цій ситуації ми вживаємо адекватні військово-технічні заходи. Але, повторю, не ми комусь загрожуємо, і звинувачувати нас у цьому — з урахуванням реального стану справ, тобто звалювати провину, як у нас кажуть, із хворої голови на здорову — як мінімум безвідповідально.

Виступаючи в МЗС, уже наголошував, що перед нашою дипломатією зараз стоїть першочергове завдання добиватися надання Росії надійних та довгострокових гарантій безпеки.

У діалозі зі Сполученими Штатами та їхніми союзниками наполягатимемо на розробці конкретних домовленостей, що виключають будь-які подальші поступи НАТО на схід і розміщення загрозливих для нас систем зброї у безпосередній близькості до території Росії. Пропонуємо почати з цього приводу предметні переговори.

Особливо зазначу, що нам потрібні саме правові, юридичні гарантії, оскільки західні колеги не виконали взяті на себе відповідні усні зобов’язання. Зокрема, всім відомо про ці усні запевнення, що НАТО не розширюватиметься на схід, але все було зроблено навпаки. По суті, законні російські занепокоєння у безпеці були проігноровані, і зараз їх продовжують ігнорувати далі.

Ми собі ніяких особливих умов не вимагаємо. Розуміємо, будь-які домовленості обов’язково повинні враховувати як інтереси Росії, і всіх країн Євроатлантики. Спокійна, стабільна ситуація має бути забезпечена всім і потрібна всім без винятку».

Як концентрація російських військ біля українських кордонів може бути пов’язана з наближенням інфраструктури НАТО до російських кордонів, Путін не пояснив і не міг пояснити. Просто тому, що ніякої інфраструктури Північноатлантичного пакту в Україні не існує і з появою (відсутністю) загрози Москви Києву ніяк не пов’язано. Як не пов’язані з реальною безпекою Росії чергові червоні лінії, які позначив Путін. Зробив він це на інвестиційному форумі з гучною назвою «Росія кличе!». Там Якоб Грапенгейссер зі шведської інвестиційної компанії East Capital (її співвласником та одним із керуючих є Айварас Абромавічюс, колишній міністр економічного розвитку та торгівлі України) поцікавився: «Ви неодноразово згадували про існування «червоних ліній» у відносинах Росії та України. Це також пов’язано із Заходом і НАТО. Ви могли б уточнити, де проходять ці «лінії» і до яких наслідків, на вашу думку, може призвести їх перетинання? Чи варто інвесторам побоюватися можливого введення російських військ в Україну?»

Володимир Володимирович, прямо не заперечуючи можливість введення російських військ на територію непокірного сусіда, вибухнув фарисейською тирадою: «Справа не в тому, щоб вводити війська — не вводити, воювати — не воювати, а справа в тому, щоб налагодити відносини щодо створення більш справедливого сталого розвитку та врахування інтересів у сфері безпеки всіх учасників міжнародної діяльності. Якщо ми щиро цього прагнутимемо, то ніяких загроз ніхто не відчуватиме». Ці слова можна зрозуміти так: якщо Україна та НАТО враховуватимуть основні побажання Росії, то можуть спати спокійно, а якщо ні, то побачимо. І тут же Путін переключився на російських маріонеток на Донбасі: «Щодо загроз, то для людей, які проживають у двох не визнаних поки що республіках — «ЛНР» і «ДНР», — там теж створюються постійні загрози при пересуванні військових з’єднань поблизу їхніх територій». Тобто треба розуміти, що будь-яка перестрілка на лінії зіткнення, сепаратистами ж і спровокована, може стати приводом для російського вторгнення.

Але й загрози для самої Росії, на думку Путіна, країни НАТО створюють: «Російська Федерація також відчуває певні занепокоєння у зв’язку з тим, що біля її кордонів проводяться великомасштабні навчання, зокрема незаплановані, як це було зовсім нещодавно в Чорному морі, коли за 20 кілометрів від нашого кордону літали стратегічні бомбардувальники, як відомо, на борту яких міститься високоточна зброя, а може бути і ядерна зброя. Адже це створює загрози для нас.

Тепер щодо «червоних ліній». Вони до певної міри мають умоглядний характер. Однак дивіться, що відбувалося протягом попередніх 20 років: відносини між Росією і західним співтовариством, «колективним Заходом», у 90-ті роки, на початку 2000-х були практично безхмарними. Чому треба розширювати НАТО до наших кордонів? Ну навіщо? Хто може відповісти на це запитання? А здорової відповіді немає, не існує.

Ми мали майже ідилічну картину взаємовідносин, особливо в середині 90-х років, ми були майже союзниками. Ні, незважаючи на наші попередження, незважаючи на наші розмови, прохання, все-таки інфраструктура підійшла до наших кордонів. Справа дійшла до того, що в Польщі та Румунії розміщені тепер системи протиракетної оборони, а пускові установки, які там стоять — Mk 41 — на них можуть бути встановлені і «Томагавки», ударні системи. Це створює для нас загрози — це очевидний факт, очевидна річ... Ви запитали про Україну: де ці «червоні лінії»? Це, перш за все, створення загроз для нас, які можуть походити з цієї території. Якщо й надалі все розширюватиметься, ця інфраструктура, то — я вже публічно говорив, ви люди ділові, а можливо, ніколи за цим слідкувати, але я повторю ще раз: якщо на території України виникнуть комплекси якісь ударні, підлітний  час до Москви буде сім-десять, а у разі розміщення гіперзвукової зброї — п’ять хвилин. Уявіть собі! Ви ж, до речі, у Москві живете, я так розумію, East Capital — Москва, так? До Москви буде підлітний час п’ять хвилин... — А що нам робити? Ми тоді повинні будемо щось подібне створити щодо тих, хто нам так загрожує, уявляєте?

А ми можемо це зробити вже зараз, тому що ми зараз випробували успішно, і з початку року у нас буде на озброєнні вже нова ракета морського базування, гіперзвукова, у дев’ять махів. Підлітний час буде до тих, хто віддає накази, теж п’ять хвилин».

Знову ми стикаємося з примітивним шантажем та перекручуванням. Протиракети ніяк не можна використовувати як ударні установки. Для цього їх треба або вивести з нинішніх місць базування для модернізації, або замінити на інші установки, вже модернізовані. Але сенсу в цьому немає, оскільки розміщення модернізованих протиракет як ударних установок потребуватиме нового політичного рішення, а отже, простіше буде розмістити справжні ударні установки, а не якісь гібридні. І якщо, наприклад, НАТО розмістить ударні установки в Польщі чи Німеччині і підлітний  час буде на 3-4 хвилини більше, ніж у разі їх появи на території України, що це принципово змінить? Інтереси ж безпеки та незалежності України, як давно вже зрозуміло, Путін має ні за що. Ось і глава МЗС РФ Сергій Лавров обурився, що Німеччина та Франція, мовляв, ніяк не можуть вплинути на Україну в бажаному для Москви дусі, а тому «Київ стає дедалі нахабнішим, я б сказав, у своїй агресивності до Мінських домовленостей, стосовно Російської Федерації й у своїх спробах спровокувати Захід на підтримку його войовничих устремлінь... Якщо Захід не зможе утримати Україну, а навпаки, її підзужуватиме, звичайно, ми здійснимо всі необхідні кроки для надійного забезпечення своєї безпеки». Це теж пряма загроза Києву, оскільки нападати в разі чого російські війська будуть не на США і навіть не на Польщу, а на Україну.

Весь цей шантаж, як Києва, так і західних держав, має одну мету — добитися юридично зобов’язуючих гарантій, що Україна ніколи не стане членом НАТО, а отже, залишиться у сфері впливу Москви. Схоже, Путін уже не сподівається, що Україна будь-коли погодиться прийняти до свого складу «ДНР» та «ЛНР» на чолі з російськими маріонетками. Тому президент Росії, можливо, розраховує, що НАТО укладе якусь спеціальну угоду з Росією, в якій спеціальним пунктом буде прописано, що Україна (а також, можливо, Білорусь та деякі інші країни) ніколи не будуть прийняті до складу Організації Північноатлантичного Договору. Якщо щось подібне буде укладено, це означатиме кінець НАТО як військово-політичного блоку. Гарний блок, якщо держава, яка не входить до нього, може диктувати йому, кого приймати, а кого не приймати до його складу. Тому шанси на реалізацію цієї путінської «забаганки» примарні.

Держсекретар США Ентоні Блінкен пригрозив Росії небувалими та руйнівними санкціями в разі вторгнення в Україну. Проте санкціями, хоч би якими руйнівними вони були, Путіна не зупиниш. Для того, щоб санкції дали хоч якийсь ефект, на практиці потрібно кілька місяців. Росія ж у разі нападу на Україну розраховує на бліцкриг (чи вийде він — це інше питання). Крім того, нинішня боротьба з Конгресом президента Джо Байдена, який наполягає на виключенні обов’язкових санкцій проти «Північного потоку-2» з оборонного бюджету, не додає оптимізму. Тільки попередження про те, що в разі російського вторгнення в Україну там з’являться американські озброєння та військовослужбовці, здатне гарантовано змусити Путіна відмовитися від реалізації подібного плану. Але таке попередження, якщо воно було зроблене, робиться не Байденом чи Блінкеном, а чиновниками рангом нижче, причому непублічно.