Мережі зв’язку і влада

Будучи оточені мобільними телефонами, комп’ютерами й такими веб-сайтами, як MySpace, Facebook і LinkedIn, ми живемо в світі, об’єднаному в загальну мережу. Однак різні види інформаційних мереж дають нові види влади й вимагають різних стилів керівництва. Барак Обама це розуміє; дійсно, це допомогло йому перемогти на виборах.

У той час як Обама навряд чи був першим американським політиком, який використав інтернет, він був найбільш ефективним у використанні нових технологій для залучення коштів від малих джерел фінансування, залучення та координування волонтерів і передачі повідомлень безпосередньо виборцям. Тепер перед ним стоїть питання, як застосувати мережі зв’язку у своєму правлінні.

Мережі бувають дуже різні. Деякі створюють міцні зв’язки, інші — слабкі. Подумайте про різницю між дружбою та знайомством. Цінна інформація швидше буде розділена між друзями, а не знайомими. Однак слабкі зв’язки тягнуться далі й забезпечують більш оригінальні, нові й ненадмірні види інформації.

Мережі, що базуються на сильних зв’язках, виробляють силу прихильності, однак можуть перетворитися на кліки, що рециркулюють розхожу мудрість. Вони можуть піддатися «груповому мисленню». Ось чому неоднорідність у виборах Обами в його виборі міністрів важлива. Його порівнювали з Авраамом Лінкольном через його готовність включити до своєї команди як противників, так і друзів.

Неміцні зв’язки, схожі з тими, які можна знайти в інтернеті, ефективніші, ніж міцні, для надання необхідної інформації з метою скріплення неоднорідних груп в узгодженій манері. Іншими словами, слабкі мережі входять до складу клею, який утримує разом різнорідні суспільства. Вони також являють собою основу демократичного керівництва. Найбільші демократичні політики здатні заводити безліч поверхневих знайомств.

Зі збільшенням необхідності розуміння стосунків мереж зв’язку й влади керівники муситимуть приймати стратегії й створювати команди, яким будуть вигідні як міцні, так і неміцні зв’язки. Інформація породжує владу, й більша кількість людей сьогодні має у своєму розпорядженні більший обсяг інформації, ніж будь-коли в історії. Технологія «демократизує» соціальні й політичні процеси, і — на краще або на гірше — організації грають менш посередницьку роль. По суті, основній концепт того, що іноді називають «Мережа 2.0» («Web 2.0»), базується на ідеї змісту, орієнтованого на користувача, що скипає знизу, а не спускається з верхівки традиційної інформаційної ієрархії.

Організації, такі як Вікіпедія та Лінукс, є зразками соціальної продукції, що передбачають ролі керівників, надто відмінні від тих, які пропонують їхні традиційні двійники, Британська енциклопедія та Майкрософт. Нові уряди експериментують зі схожими засобами для створення й розподілу інформації, однак їм належить ще довгий шлях розвитку в цьому напрямку.

Уряди традиційно були надто ієрархічними, однак інформаційна революція справляє вплив на структуру організацій. Ієрархії стають більш горизонтальними, впровадженими в систему контактів. Працівники, зайняті в непродуктивних галузях, реагують на інші стимули й політичні заклики, ніж робітники на виробництвах. Опитування свідчать, що сьогодні люди ставляться з меншою повагою до авторитету в організаціях і політиці.

У діловодстві мережі також набувають зростаючого значення. У деяких випадках комплексна мережа може бути контрольована просто за допомогою детально обумовлених контрактів. Однак тертя звичайного життя зазвичай створюють непевності, які не можна повністю передбачити заздалегідь. Описуючи успіх мереж Тойоти й Лінукса, Бостонська консалтингова група робить висновки, що жорстка сила грошового пряника й батога відповідальності мотивує людей до здійснення вузьких, специфічних завдань, однак м’яка сила захоплення й овацій є набагато ефективнішим стимулом до видатних досягнень.

Традиційні стилі ділового керівництва втратили ефективність. Згідно зі словами Сема Палмізано, генерального директора компанії IBM, ієрархічний підхід, базований на контролюванні й наказах, зараз просто вже не працює. Він перешкоджає потоку інформації всередині компаній, заважаючи жвавому й колективному характеру роботи.

Дослідження найбільшої компанії «бетону й клацання» — об’єднуючої операції офлайн і онлайн — показали надто важливу роль розосередженого керівництва. У середовищі інтернету традиційний погляд на керівника як на головне джерело управління не збігається з реальністю. Натомість ефективне керівництво покладається на залучення багатьох керівників для дієвого прийняття рішень. Джон Квелч, професор Гарвардської школи бізнесу, пише, що «успіх діловодства дедалі більше залежить від делікатних нюансів м’якої сили».

Колишній президент Джордж Буш називав себе «розпорядником», однак сьогодні керівництво є більш комплексним і колективним, ніж передбачає подібний титул. Один експерт у сфері менеджменту узагальнює недавні дослідження як опис нових стилів керівництва, за яких приваблива м’яка лінія має доповнювати традиційну жорстку лінію розпорядження. У світі мереж керівництво швидше нагадує позицію в центрі кола, із залученням інших, ніж позицію на вершині пагорба, де розпорядження підлеглим надходять згори вниз.

Барак Обама розуміє цей мережевий бік управління та важливість м’якої лінії залучення. Він не лише успішно використав мережі у своїй кампанії, а й продовжує використовувати інтернет для звернення до громадян.

Він доповнив свої найважливіші теле- й радіовиступи відеокліпами на YouTube в інтернеті, і його політичний стиль позначений зверненням до широких кіл політичних керівників у двопартійній манері. Зараз іще зарано судити про результати, але його спроби змінити процедури й пристосувати керівництво до світу мереж зв’язку є очевидними.

Джозеф С. НАЙ — професор школи ім. Кеннеді при Гарвардському університеті, автор книжки «Повноваження на лідерство».