Меркель провокує агресора на... обійми

Буквально кілька днів тому ЗМІ повідомляли, що світові лідери прагнутимуть ігнорувати російського президента Володимира Путіна 6 червня під час урочистостей із нагоди 70-ї річниці висадки союзників у Нормандії. Президент США Барак Обама і Єлизавата ІІ заявили, що не хочуть бути зафіксованими на фотографії разом з Путіним. Мас-медіа жваво обговорювали питання, якою мовою здійснюватиметься розміщення лідерів на урочистій вечері. Утім, таке загальне ігнорування Путіна через його агресію щодо України збираються порушити деякі лідери країни членів ЄС. Спочатку було повідомлення, що британський прем’єр Девід Кемерон збирається провести переговори з Путіним на французькій землі. А потім речник німецького уряду Штеффен Зайберт повідомив, що Ангела Меркель без проблем могла б сидіти поруч із Володимиром Путіним на урочистостях у Нормандії. А позавчора сама канцлер заявила про намір провести переговори з російським президентом Володимиром Путіним під час цієї події. Як повідомляє dpa, канцлер відзначила, що розмовлятиме з російським президентом «так, як робить це в телефонних розмовах». Того ж дня, приймаючи грузинського прем’єр-міністра в Берліні, вона заявила, що на саміті у Вельсі не розглядатиметься приєднання Грузії до НАТО. Як відомо, 2008 року на саміті Альянсу в Бухаресті саме Німеччина заблокувала отримання ПДЧ Україною та Грузією. І сьогодні очевидно, що це Росія сприйняла як сигнал для анексії 20% грузинської території, а цього року — анексії Криму в України.

«День» звернувся до експертів з проханням прокоментувати останні заяви німецького канцлера та її намір поспілкуватися віч-на-віч з російським лідером, зважаючи на те, що після телефонних розмов вона сказала: Путін живе в іншій реальності.

«ЦЕ МОЖЕ БУТИ ВИТЛУМАЧЕНО СВІТОМ ЯК ВІДЧИНЕННЯ ДВЕРЕЙ ДЛЯ ПОВЕРНЕННЯ ПУТІНА ДО ЗАХІДНОГО КЛУБУ!»

Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:

— У мене виключно негативне ставлення до того, що Меркель готова сісти поруч із Путіним. Ми знаємо, що всі лідери, які збираються бути на заходах на честь 70-річчя висадки союзних військ у Нормандії, сперечаються про те, як би опинитись якнайдалі від Володимира Путіна. Який став у світовій політиці втіленням, можливо, не абсолютного зла, але втіленням лідерства, якого слід уникати. І лідера, якому не варто подавати руку. 

І в цій ситуації заява Меркель, що вона готова сидіти разом із Путіним усупереч алфавіту, по-перше, є не лише порятунком ситуації для Олланда і віднайденням «політично» коректного виходу для французів, але Меркель рятує репутацію Володимира Путіна. Меркель — другий лідер за могутністю країни західного світу, яка повинна втілювати у своїй політиці цивілізовані ліберальні цінності, цим символічним жестом легітимує знову Путіна у світовій політиці і повертає Путіна в коло західних лідерів і західних держав. Щойно Меркель сяде поряд із Путіним, вони обоє будуть вимушені дотримуватись правил дипломатичного етикету і спілкуватися. Не виключено, що Путін піддасть Меркель випробуванню обіймами і поцілунком — він уже це робив. Це може бути витлумачено світом як відчинення дверей для повернення Путіна до західного клубу! Псевдоізоляцію Росії за поведінку Кремля щодо України буде знищено.

Що ж до необхідності поговорити з Путіним. Це, по суті справи, виправдання символічного жесту з повернення Путіна у світ західних лідерів. Путіна не треба ізолювати — було б небезпечно взагалі з ним не розмовляти, але можна знайти інші несимволічні телефонні канали спілкування, за допомогою яких можна обговорювати все, що завгодно. І власне Меркель зберігає цей контакт. Вона справді часто обговорює з Путіним різні проблеми, які, можливо, і полегшують віднайдення якогось взаєморозуміння між Кремлем і західним світом.

Але для того, щоб говорити й обговорювати і вести діалог, не треба робити символічні жести, які можуть бути сприйняті, я це підкреслюю як виправдання, як потурання і як пробачення.   

Що стосується заяви Меркель на зустрічі з грузинським прем’єром, що питання приєднання Грузії до НАТО не розглядатиметься на саміті Альянсу в Уельсі. Тут нічого дивного і несподіваного немає. Меркель продовжує політику, яку вона проводила до 2008 року і яка знайшла віддзеркалення на зустрічі в Бухаресті, коли німці торпедували приєднання Грузії й України до ПДЧ, що, по суті справи, стало карт-бланшем для Кремля здійснити анексію Південної Осетії й Абхазії. Іншого від Німеччини чекати нічого. Вона продовжує політику Ostpolitik, із якої поки що німецькі лідери вибратись не можуть. Заради справедливості слід зазначити, що Меркель і, мабуть, Штайнмайеру не дуже комфортно в рамках політики, яка сприймається як потурання щодо Кремля, і вони шукають, як посилити критичний крен у цій політиці і як зупинити надмірну агресивність путінської політики. І не можуть знайти. І в ситуації, коли Росія перетворюється на одного з основних архітекторів авторитарного інтернаціоналу разом із Китаєм, Меркель говорить Грузії: не сподівайтеся, це є стратегічною помилкою західних лідерів. Вони не можуть знайти підхід до нових правил гри після того, як Путін знищив світопорядок, що виник після 1991 року.

І той світопорядок тримався на імітаціях, лицемірстві, надії на те, що Росія стане повноправним членом західного світу. Давно було ясно, що навіть єльцинська Росія не є елементом західного світу і, загалом, вона не інтегрована в західний світ через те, що в Росії виникла інша система. Можливо, я скажу сакраментальну фразу: слава Богу, що цього світу лицемірства не існує. Але виникає новий світ, який, по суті справи, вже передбачає, що певні його члени не дотримуються правил гри. Світ, де руйнується система міжнародних правових зобов’язань, і Захід не може знайти ключ до розуміння цього й вирішує або абстрагуватися від цього світу, як це робить Обама, про що він підтвердив у своєму виступі в Вест-Пойнті, або намагається вже зберегти статус-кво, якого не існує, що робить Меркель. І це говорить про те, що це покоління західних лідерів не здатне осмислити ні драматизму викликів, ні навіть спробувати розмірковувати про те, як встановити нові правила гри, які запобігли б подальшому сповзанню світу до непередбачуваності і ядерної непередбачуваності зокрема.

«МЕРКЕЛЬ ПРОСТО ТРЕБА БУЛО Б НАДІСЛАТИ ПЕВНИЙ СИГНАЛ, ЩО ТЕРМІН ПЕРЕГОВОРІВ І ДИПЛОМАТИЧНИХ РІШЕНЬ СПЛИВАЄ»

Андреас УМЛАНД, кандидат історичних наук, кандидат політичних наук, доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії:

— Подібні заяви Меркель я розглядаю як прагнення знайти якесь рішення і не підірвати всіх дипломатичних зв’язків, скористатись можливістю такої особистої, напівофіційної зустрічі для того, щоб, можливо, дійти до якоїсь угоди.

Що стосується результативності такої зустрічі після одного з одкровень Меркель, що Путін живе в іншій реальності. Мабуть, у неї є бажання віч-на-віч поговорити з Путіним про реалії. Я не знаю, що там обговорюватиметься, але це явно прагнення прийти до якогось узгодження позицій. Можливо, там говоритиметься про санкції. Річ у тім, що коли почнуться санкції, то будь-яка дипломатія стане складнішою і, мабуть, поки що на Заході хочуть загрозою застосування санкцій вести діалог із Росією і не доходити до останньої стадії.

І зараз багато чого залежить від того, як вестиметься ця розмова. Якщо це буде знову лише обговорення благих намірів, то, мабуть, це ні до чого не приведе. Але з іншого боку, можливо, Меркель просто треба було б надіслати певний сигнал, що термін переговорів і дипломатичних рішень спливає.

— А хіба Меркель уже не надіслала сигнал Росії, заявивши після зустрічі з грузинським прем’єр-міністром Іраклієм Гарібашвілі, що на саміті НАТО в Уельсі не розглядатиметься приєднання Грузії до Альянсу? Адже блокування Німеччиною надання ПДЧ Грузії й Україні на саміті в Бухаресті 2008 року було використано Росією для анексії 20% території Грузії у серпні того самого року.

— Я також думаю, що це неправильний сигнал. Я раніше теж критикував рішення Меркель 2008 року.