Мінські «міни»

У ході Казанського саміту СНД Віктор Ющенко й Олександр Лукашенко домовилися про активізацію спільних дій для вирішення всіх двосторонніх проблем, передає ІТАР-ТАРС. Сторони домовилися, що на початку вересня в Мінську відбудеться зустріч прем’єр-міністрів двох країн, пiд час якої буде розроблена дорожня карта з усього комплексу питань співпраці. Потім має відбутися зустріч президентів. Віктор Ющенко повідомив пресу, що були обговорені питання зовнішньополітичних ініціатив Києва та Мінська. За його словами, досягнуто домовленості про ініціативи, які Україна може висунути для якнайшвидшого врегулювання конфлікту між Білоруссю та Польщею. «Україна для нас не просто сусід — це найближча до нас держава. У нас немає жодних комплексів щодо України та її керівництва», — у свою чергу сказав Олександр Лукашенко. Примітна заява на тлі сварки Мінська з Варшавою та будівництва величезних бiлоруських свинокомплексів на кордоні з Литвою.

Тим часом завтра, під час візиту Віктора Ющенка до Польщі, одним із пунктів його переговорів з Олександром Квасневським буде ситуація в Білорусі та координація дій Києва, Варшави, Риги та Вільнюса відносно Мінська. Принаймні, таке припущення раніше висловив заступник держсекретаря Маркіян Лубківський, коментуючи повідомлення преси про ініціативу польського прем’єра iз взаємодії сусідів Білорусі. А Юлія Тимошенко заявила, що Україна незадоволена станом демократії в сусідній країні та найближчим часом офіційний Київ зробить спеціальну заяву.

Поки що участь України у «скоординованих діях» із захисту демократії в Білорусі не дуже помітна. Така ретельна конспірація може свідчити як про те, що участь вельми значна, так і про те, що її зовсім немає. Звісно, якщо не брати до уваги різних засуджуючих заяв, що досі не справили особливого виховного ефекту на Олександра Лукашенка.

Проект організації радіомовлення на Білорусь із території України не пішов далі розмов. Гроші для альтернативного мовлення на Білорусь виділяє уряд Польщі. Реалізацією проекту займуться польські неурядові організації. Крім того, Єврокомісія надала контракт «Німецькій хвилі» для організації радіопередач і запуску інтернет-сайту, що повинні «допомогти людям Білорусі краще ознайомитися з демократією, плюралізмом, верховенством закону, свободою преси та правами людини». Знайомитимуть по 15 хвилин на день, спершу російською, а потім, можливо, й білоруською мовою. Представники білоруських об’єднань у Західній і Центральній Європі виступили проти такого мовного режиму, наполягаючи на необхідності мовлення білоруською, проте в Єврокомісії їм пояснили, що контракт на рік уже підписаний і внести до нього зміни вкрай важко. Паралельно звучать й інші критичні голоси, що наполягають на тому, що в Мінськ свободу слова на гребені «Німецької хвилі» не принесеш, цим повинні займатися лише білоруські журналісти.

Інше питання, в якому білоруська опозиція потребує допомоги сусідів, — це організація конгресу демократичних сил. Нагадаємо, саме цей з’їзд повинен обрати єдиного кандидата — опонента Олександра Лукашенка на президентських виборах. Оскільки на території Білорусі провести такий захід без перешкод і провокацій практично неможливо, з наближенням дати конгресу перед сусідніми країнами справді постає питання: кому прийняти або ж кому не приймати в себе з’їзд білоруських опозиціонерів? Сьогодні багато білорусів вважають, що вибори єдиного кандидата все-таки відбудуться в Києві.

А тим часом Україна може на тривалий час залишитися без «нашої людини в Мінську». Український посол Петро Шаповал звільнений із посади. Олександр Лукашенко, згідно з протоколом, зустрічаючись із ним із приводу закінчення місії, вийшов за рамки дипломатичної люб’язності та... запропонував залишитися в Білорусі. «Знайдемо вам хорошу роботу на благо наших народів, — заявив Лукашенко. — Якщо у вас будуть якісь проблеми, будь ласка, це ваша земля. Можете приїхати...» За словами білоруського президента, в нього «з українським послом ніколи не було жодних проблем». Варто зазначити, що за давньою практикою кандидатури послів України затверджували в адміністрації президента. Від фігури посла, його зв’язків і активності дуже багато залежить у двосторонніх відносинах, але відповідальність за них лежить аж ніяк не на одному керівникові дипмісії. Хай би там як, тепер треба відправити до Мінська нового посла. І тут нам слугує прикладом досвід Росії, чий посланник Аяцков до білоруської столиці нiяк не доїде вже більше місяця. Колишній саратовський губернатор дозволив собі кілька на подив різких висловлювань на адресу керівництва країни призначення — і досі в Мінську «Аяцкова все нет». Навіть якщо новий посол України буде стриманішим у своїх виступах, білоруська сторона може зволікати — не давати згоди на його роботу (призначення Аяцкова було вже узгоджене), примусити Київ змінити кандидатуру тощо. Подібні приклади на пострадянському просторі були. Так, нещодавно Сапармурат Ніязов відмовився підписати агреман російському посланнику Рамазану Абдулатипову, заявивши, що хоче бачити у своїй столиці кадрового російського дипломата.

Формуючи вітчизняну політику стосовно Мінська, також варто враховувати досвід Польщі. Згідно з поширеною версією, розкрутивши конфлікт навколо білоруського Союзу поляків, Олександр Лукашенко, який готується до приходу до влади у Варшаві правих, прагнув спровокувати Польщу та підірвати таким скандалом її авторитет провідника східної політики Євросоюзу. Є навіть думка, що за побиттям дітей російських дипломатів у Польщі стояли білоруські спецслужби. До речі, польська преса розкритикувала візит до Гродно на захист польської общини віце- спікера сейму Дональда Туска. На думку журналістів, його радісно впустили до Білорусі, щоб зайвий раз мати можливість говорити про втручання у внутрішні справи. Навіть при тому, що Київ, на відміну від Варшави, досі не був провідником допомоги Заходу білоруськiй опозиції, й українську діаспору в Білорусі не можна вважати поголовними противниками Лукашенка, небезпека наступити на подібні «міни» в України залишається.

Нарешті, останній хід Мінська, що вкрай ускладнює завдання просування демократії, — заборона на залучення зовнішньої допомоги для будь-якої політичної діяльності. Тепер будь- яка фінансова або технічна допомога з боку іноземних організацій повинна бути узгоджена зі спеціальною урядовою комісією. Нагадаємо, білоруський опозиціонер Михайло Маринич сьогодні відбуває тюремний строк за «розкрадання» оргтехніки, яку йому насправді подарували американці. Те, що представники США не мали жодних претензій до Маринича, мінське правосуддя не переконало.

У таких умовах Україні, очевидно, доведеться відігравати роль «доброго слідчого» в клубі захисників прав людини, свободи слова та демократії в сусідній країні. З огляду на всі перераховані обмеження поля для маневру, залишається пригадати думку білоруських опозиціонерів, які закликають Київ не давати приводу говорити про революції як про шляхи до краху, показати хороший приклад своїми успіхами, продемонструвати адекватну економічну політику та зростання інвестицій... Тим паче, що на тлі «білорусизації» настроїв українського суспільства, про яку говорять соціологи (мається на увазі зростання антиринкових настроїв), лозунг «Сьогодні — Україна, завтра — Білорусь» загалом звучить двозначно…