Монархія повернулася до Чорногорії
Чорногорія на законодавчому рівні реабілітувала королівську династію Петровичів-Негошів, надавши особливою ухвалою парламенту престолонаслідникові Ніколі Петровичу громадянство республіки і повернувши тим самим його родині всі втрачені громадянські політичні права.
Чорногорія вийшла із союзу з Сербією 2006 року, і демонстрацію пошани до королівської династії тут багато хто вважає логічним наслідком становлення державності. Це не перший приплив симпатій до родини колишнього монарха — останки останнього чорногорського короля Ніколи I, його дружини Мілени та двох дітей було перепоховано на Батьківщині 1989 року.
Чорногорія проіснувала як незалежна держава з монархічною формою правління 58 років. Із 1851 року вона була князівством, а з 1910 до 1918 року — королівством, з однією лише правлячою династією Петровичів-Негошів. Королівська родина маленької Чорногорії була дуже освіченою, за мірками свого часу. Петровичі підтримували тісні зв’язки з європейськими монархічними домами, політично спираючись на Російську імперію. Незабаром після закінчення Першої світової війни Чорногорія втратила незалежність. Емігрував до Франції наприкінці війни, чорногорський король Нікола I, який під натиском великих держав зрікся престолу, проте, перебуваючи на чужині, боровся за повернення до влади.
Чорногорію було об’єднано з Сербією і 1918 року долучено до Королівства сербів, хорватів і словенців — під орудою сербської династії Карагеоргієвичів. На чолі цієї нової, зненавидженої королем Ніколою держави стали його зять і онук — сербський король Петро Карагеоргієвич і його син принц-регент Олександр. Формально останнім королем Чорногорії у вигнанні вважався до 1921 року Данило II Петрович. Багато хто з чорногорців і досі впевнений, що Сербія відповідальна за те, що Чорногорія втратила незалежність, корону, свою колишню витонченість, якою так пишаються в історичній столиці маленької республіки Цетіньє. У центрі цього невеликого міста розташовано скромний палац-музей короля Ніколи I.
Нащадки чорногорського короля живуть у Парижі. Його правнук, архітектор Нікола Петрович, ще років зо двадцять тому намагався встановити контакти з Чорногорією, але тоді його зусилля закінчилися невдачею. Чорногорській владі не сподобалося «Цетіньєське бієнале» — фестиваль сучасного мистецтва, який Петрович проводив на своїй історичній Батьківщині в дев’яності роки. Цей захід тодішня чорногорська влада визнала провокаційним — бієнале було закрито, попри думку Петровича. Лише після проголошення, чи відновлення, як підкреслюють тепер у Подгориці, незалежності Чорногорії п’ять років тому влада республіки знову почала цікавитися династією Петровичів-Негошів. Згідно з новим тлумаченням історії парламентом Чорногорії, династію Петровичів було повалено в результаті насильницького акту, і тому її мають реабілітувати. Члени родини зараз отримали в країні офіційний статус. Їм повернуто громадянство Чорногорії, вони отримають назад частину майна. Нікола Петрович, якого віднині офіційно називають кронпринцом, отримуватиме платню, співвіднесену з платнею президента Чорногорії. Для нього буде побудовано резиденцію в місті Цетіньє.
Нікола Петрович продовжує працювати в Парижі архітектором і намагається краще вивчити чорногорську мову. Він заявив: «Я себе політиком не вважаю, скоріше — митцем. На життя я дивлюся по-філософськи. Мені 67 років, але я почуваю себе так, начебто життя тільки-но починається. Я маю вчитися бути принцом». Владою Чорногорії кронпринцу Ніколі запропоновано керувати новостворюваним Фондом Петровичів, фінансування якого з державного бюджету становитиме близько 4,5 млн. євро.
Із політичного погляду, є важливим включення до прийнятого парламентом Чорногорії закону положення про те, що династію Петровичів було «незаконно позбавлено влади в результаті анексії 1918 року», тобто введення на територію тодішнього королівства сербських військ. Цей погляд поділяють не всі історики, які посилаються на декларацію тодішніх органів влади Чорногорії про добровільний вступ до складу королівства Петровичів. Про те, навіщо керівникам Чорногорії зараз потрібно було згадувати про монархічне державне минуле, в інтерв’ю РС (Радіо «Свобода». — Ред.) міркує міжнародний оглядач газети «Коммерсант», фахівець із ситуації в республіках колишньої Югославії Геннадій СИСОЄВ:
— Формально цей закон вирішує права власності нащадків династії Петровичів-Негошів. Але мені здається, що це все ж таки процес політичний. Закон слід розглядати в контексті боротьби чорногорського керівництва за посилення, скажімо так, ідентичності чорногорської нації та Чорногорії як незалежної держави.
— Наскільки є важливою для чорногорського керівництва присутність престолонаслідника на території країни?
— Нікола Петрович-Негош перебуває, можна сказати, на тій же політичній лінії, що й нинішнє чорногорське керівництво. Він відіграв помітну роль у кампанії перед референдумом 2006 року, активно включившись до пропаганди за відновлення чорногорської незалежності. Що ж до самого символу — повернення династії — це справді важливо для нинішнього чорногорського керівництва. Мені здається, симптоматичним з цього погляду було програмне інтерв’ю, яке нещодавно дав нинішній лідер Демократичної партії Міло Джуканович, колишній прем’єр-міністр країни. Він говорив саме про тенденцію посилення ідентичності Чорногорії як незалежної держави.
Чорногорське керівництво зараз б’ється за те, щоб зробити чорногорську мову державною, а чорногорську націю — окремою від сербської. І, судячи з усього, єдину небезпеку для своєї незалежності Чорногорія вбачає у спробі сусідів розчинити, як вони кажуть, Чорногорію серед інших націй, які живуть на Балканах. Передусім маються на увазі серби. Головна претензія, яку озвучив Мило Джуканович на адресу Белграда, полягає в тому, що той, визнаючи Чорногорію незалежною державою, не квапиться визнавати чорногорську мову та самих чорногорців окремими, самостійними суб’єктами. У цьому нинішнє чорногорське керівництво вбачає головну небезпеку, не бажаючи повторення подій 1918 року, коли Чорногорію було анексовано Сербією.
— На ваш погляд, справді є значні відмінності між сербами та чорногорцями?
— Складне питання. Це два досить близькі народи, тому це питання, скоріше, з галузі філософії та політики, аніж науки. Хоча два ці народи — сербський і чорногорський — безперечно, відрізняються. Мови відрізняються в меншій мірі. Але набагато важливіше інше питання: чи справді Чорногорію визнають як незалежну державу, чи — ні.
