«Мухи окремо, котлети окремо»

В ці дні в Мінську обговорюється хід роботи російсько-білоруської робочої групи над проектом Конституційного акту російсько-білоруського союзу. До 25 червня Мінськ повинен представити свої міркування щодо цього документа. Робочі органи Росії та Білорусі обговорюють проблеми кордону, президент Білорусі Олександр Лукашенко дякує російському послові в Мінську за вклад у зміцнення дружби між двома народами. Ведуться розмови про запровадження російського рубля як єдиної валюти російсько-білоруського союзу. Райдужну картину світлих перспектив створення союзної держави порушив різкий виступ президента Росії Володимира П утіна минулого тижня, в якому він, не висловлюючись проти самої ідеї створення нового державного утворення, обрушився на принципи, з яких виходив раніше й офіційний Мінськ, і, треба визнати, вельми багато хто в допутінську добу в Москві. Власне кажучи, Путін ніколи й ніде не демонстрував свого ставлення до Лукашенка та його політики — і зараз, схоже, просто настав час розставити акценти й назвати речі своїми іменами. Передусім Москва дає Мінську зрозуміти, що паразитувати на собі в ім’я ефемерних інтересів не дозволить. Свій урок, таким чином, отримують і ті, хто декларує підтримку ідеї «союзу слов’янських народів», і ті, хто виступає за «В Європу разом із Росією», і ті, хто так чи інакше симпатизує Лукашенкові. Російська преса вже заявляє, що Путін відвернувся від Лукашенка, а «Белорусская деловая газета» акцентує на тому, що Мінськ отримав удар, бо не бажає виконувати взятих на себе зобов’язань.

Звертає на себе увагу те, що президент Росії ні про що подібне не говорив відразу ж після зустрічі з Лукашенком — очевидно, йому потрібен був час для прийняття рішення. І він його прийняв, заявивши, що «мухи окремо, котлети окремо». «Треба, щоб наші партнери визначилися, чого вони хочуть», — сказав Путін. — Ми часто чуємо, що хотілося б, припустімо, щось на зразок Радянського Союзу. Але навіщо тоді в проекті Конституційного акту писати, що це буде суверенна держава, територіальна цілісність, право вето на всі ухвали і подібне?» За словами президента Росії, «ми не можемо допустити, щоб з’явився наднаціональний орган із незрозумілими функціями»: Путін наводить приклад співіснування Верховних Рад СРСР і РРФСР, коли компетенцію кожної з них не було чітко окреслено і почалося перетягування каната. Потрібно зазначити, що саме на особисте керівництво союзом весь цей час робив ставку президент Лукашенко — перший час більш прямо, в останні місяці — менш яскраво виражено. Путін пропонує також не забувати, що білоруська економіка становить три відсотки від російської, говорить, що коли об’єднання буде створене за російський рахунок, то Росія буде слабшою, і питає — хто захоче жити разом зі слабким? І твердить, що лише в тому випадкові, якщо сконцентруватися на розвиткові власної економіки, можна стати привабливим магнітом для інтеграції.

Загалом це аж ніяк не суперечить концепції стосунків із країнами СНД, яку затверджено Москвою раніше. Росія не відмовляється від намірів бути провідною силою на пострадянському просторі, не відмовляється від зусиль щодо інтеграції колишніх радянських республік у єдиний механізм (але з різною їхньою участю). Але попереджає, що відтепер платити за це вони повинні самі. Путін абсолютно чітко дав зрозуміти, що його не обходить риторика, якою завжди відрізнявся режим Лукашенка, і, тим більше, його не цікавлять претензії самого Лукашенка — і точно так само його не цікавить об’єднання на зразок СРСР. Кремль ясно дає зрозуміти, що більше не буде терпляче витримувати пояснення «самодіяльності» державним суверенітетом. Особливо за умов, коли саме Путін зробив гігантські зусилля для зміни зовнішньополітичного курсу самої Росії — за цих умов традиційна антизахідна риторика Мінська все більше і більше стає перешкодою. Питання ставиться досить жорстко — або Мінськ грає за правилами, затвердженими в Москві, або... Враховуючи, що, за повідомленням Reuters, держсекретар США Колін Пауелл прохав міністра закордонних справ Росії Ігоря Іванова вплинути на Мінськ у розв’язанні проблем між Білоруссю і ОБСЄ, це вже стає схожим на останнє, але дуже дійове попередження. До речі, Еберхард Гайкен, призначений главою місії ОБСЄ в Мінську, нещодавно говорив «Дневі», що він сподівається на сприятливе закінчення переговорів, що тривають. Поки що дипломати місії ОБСЄ один за одним залишають Мінськ.

Перспективи Білорусі, таким чином, вельми несприятливі. Або Мінськ підкоряється правилам, затвердженим у Кремлі і стає фактично російською провінцією з усіх поглядів — і тоді може йтися й про дипломатичну підтримку, і про ціни на енергоносії, і про право на ілюзорний суверенітет. Або ж починається матч між боксерами різних вагових категорій, перемогу в якому наперед визначено.

Вельми показовим є те, що офіційний Мінськ вустами заступника глави адміністрації Лукашенка Леоніда Козика заявив про здивування надзвичайно критичним висловлюванням президента Росії. Ні сам президент Лукашенко, ні інші представники білоруського керівництва не змогли знайти нормальної і виразної відповіді на вельми пряме запитання.

Попередження, власне кажучи, стосується не лише Мінська. Ситуація більш аніж прозора: прецедент створено. Жорсткість стала фірмовим знаком політики Путіна, і спроби зіграти на його полі каратимуться. Особливо в тому випадкові, коли не виконуються досягнуті раніше домовленості — у випадкові з Білоруссю — це приватизаційні можливості. Хто наступний у черзі за втратою суверенітету?