Минуле як зброя для майбутнього

Президент Росії захотів реабілітувати світлий образ Малюти Скуратова. Щоправда, зробив він це якось мимохідь. На зустрічі Путіна з губернатором Тверської області Ігорем Руденею останній, керуючись щонайкращими помислами, повідомив: «Якщо таке розпорядження буде, то ми з Міністерством культури і річковий вокзал пересунемо і, відповідно, відновимо Отроч монастир». «Ви хочете його пересунути»? — занепокоївся Путін. «Трохи, — заспокоїв президента Руденя. — Він зведений на тому місці, де була церква. Це та церква, де Малюта Скуратов задушив патріарха Філіпа». «Це тільки одна з версій», — вагомо додав свої п’ять копійок Володимир Володимирович. Подальшого розвитку теми вбивства патріарха (насправді — митрополита) Філіпа в бесіді не передбачалося.

Але, думаю, дуже скоро з’явиться стаття Володимира Мединського або якогось іншого поважного члена Російської військово-історичної спільноти (чи Російської історичної спільноти — різниці між ними немає), де буде переконливо доведено, що митрополит Філіп був убитий ким завгодно, швидше за все — марсіанами, але тільки не царським улюбленцем і ватажком опричників Григорієм Лук’яновичем Скуратовим-Бєльським, якого друзі й сам цар називали Малютою Скуратовим. Тоді можна буде з чистим серцем оголошувати день 1 січня 1573 року, коли був здобутий російськими військами ливонський замок Вейсенштейн (нині Пайде в Естонії), при штурмі якого героїчно загинув Малюта Скуратов, ще одним днем військової слави Росії.

Щоправда, окрім Малюти, тут є неначе ще одна перешкода. За свідченням ливонського хроніста Бальтазара Руссова, Іван Васильович Грозний справив криваву тризну по своєму улюбленцеві. Цар перебив усіх захисників і мешканців Вейсенштейна, не помилувавши жінок і дівчат, і зберіг життя лише «декільком бідним селянам». Начальника ж гарнізону Пайду Ганса Боя «со многими другими шведами, немцами и не немцами привели к великому князю, который живьём велел привязать их к кольям и зажарить до смерти». Погодьмося, що подібні кулінарні дослідження якось не дуже в’яжуться з військовою славою Росії, принаймні, в тому її розумінні, яке панує в Кремлі. Сусіди ж Росії ціну російської військової слави добре знають і також знають, що подібне поводження з переможеними для російських військових очільників —  нормально. Але той же Мединський, я думаю, з цією проблемою легко впорається, оголосивши повідомлення Руссова зловмисною русофобською фальсифікацією.

Захоче Путін — то Малюту Скуратова і святим Російської Православної Церкви можна зробити. Чим він гірший за убитого ним митрополита Філіпа (Количева), канонізованого РПЦ як святителя! Правда, тут теж виникають деякі перешкоди. По-перше, доведеться доводити, що Скуратов-Бєльський не причетний до загибелі не лише митрополита Філіпа, але й багатьох сотень інших таких же безневинних людей. Думаю, проте, борзописці з РВІО та РІО й цю проблему розв’яжуть без напруги. Але виникає ще одна, серйозніша перешкода. Річ у тому, що в житії святителя Філіпа прямо сказано:  «Вошедши в келию святого Филиппа, Малюта Скуратов... сказал: «Владыко святый, дай благословение царю идти на великий Новгород». Але святий відповідав Малюті: «Делай что хочешь, но дара Божия не получают обманом». Тогда бессердечный злодей задушил праведника подушкою». Але, думаю, якщо знадобиться, Путін дасть команду патріархові, і житіє підправлять. І засяє в Російській землі Святий Малюта!

Другий номер виборчого списку «Єдиної Росії», міністр закордонних справ Сергій Лавров, днями теж вирізнився на історичному терені. Виступаючи у Волгограді на зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни, він заявив дослівно наступне: «Є.Ф. Рогов заповідав мені жорстко відбивати нападки на нашу Перемогу, щоб жодного шматочка ніхто не відірвав, не відгриз. Насмілююся вас завірити, що ці заповіти ветеранів ми продовжуватимемо втілювати в життя усіма нашими силами.

Ці нападки мають на меті не просто переписати історію, а націлені на те, щоб нас послабити. Це вже реальна політика. В.Ф. Шестель згадав Й.В. Сталіна, який був Головою Державного Комітету Оборони й усіма процесами повинен був керувати. Абсолютно згоден із тим, що історію не можна чіпати. Здійснюються нападки на Й.В. Сталіна як на головного лиходія (таким його намагаються показати). Звалювати в одну купу все, що він робив і до війни, і під час війни, і після війни — це теж частина тієї ж атаки на наше минуле, на наслідки Другої світової війни. Історію потрібно берегти. Після Другої світової війни в Парижі з’явилася вулиця Сталінграда. Вона там розташована. І ніхто не збирається табличку міняти. Історію треба сприймати в усій її повноті, неоднозначності та складності. Простих історій навіть у нормальної людини не буває. Завжди є суперечливі сприйняття того, що відбувається».

Тут варто зауважити, що в Парижі вулиця названа не на честь Сталіна, а на честь захисників Сталінграда, що вочевидь не одне і те ж. І ще можна звернути увагу міністра на те, що і до війни, і під час війни, і після війни Сталін робив одне й те ж саме — знищував заради зміцнення і розширення своєї влади безневинних людей, то в дещо більших, то в дещо менших масштабах.

Але щирий імперський сталінізм Лаврова негайно виправили. Власне, виправити могла тільки одна людина, очевидно, він це зробив, натякнувши: мовляв, недобре, виходить виправдання репресій, виборець не зрозуміє. І вже наступного дня Сергій Вікторович на зустрічі з представниками національно-культурних об’єднань принижено виправдовувався, звинувачуючи в усьому русофобські ЗМІ: «По суті, я сказав наступне: «Ті, хто вимагає сприймати Сталіна як абсолютне зло, без будь-яких нюансів, хто вимагає вважати його та Гітлера єдиними винуватцями Другої світової війни, тим самим хочуть поставити на одну дошку нашу країну і тих, хто ставив мету завоювати Європу, а ми цю Європу врятували — від завоювання, від знищення, і врятували багато народів». Ось ця лінія використовується тими, хто хоче нашу країну стримувати і хто хоче нас послабити. Деякі діячі в нашій опозиції, опозиційних ЗМІ... потім казали, що «Лавров виправдовує злочини сталінізму». Це підло. І ніколи такі люди не досягнуть результату. Тому що наш народ розумніший і багатший».

Щодо розуму та багатства не знаю, але думаю, що стосовно матеріальних благ переважна більшість росіян набагато бідніша за Лаврова, не кажучи вже про Шойгу та Путіна. А щодо порятунку народів Європи, то Червона Армія врятувала їх від нацизму для того, щоб поставити їх під радянський контроль і насадити там комуністичний лад. І, ймовірно, у світі взагалі ніхто не вимагає сприймати Сталіна, так само як і Гітлера, в якості абсолютного зла, просто тому, що абсолютне зло — це філософська категорія, і жодна реальна людина, навіть найгірша, її втіленням бути не може. Загалом, зарапортувався міністр.

А Путін  у своїх історичних вправах пішов далі Малюти Скуратова. На зустрічі зі школярами у Владивостоку він вирішив поговорити з ними про історію. І відразу ж потішив школярів історико-демографічними відкриттями: «В нашій країні впродовж минулого, XX сторіччя двічі розпадалася російська державність: після революції 1917 року Російська імперія припинила своє існування. Росія втратила колосальні території на заході, на півночі, поступово відновилася, а потім стався ще і крах Радянського Союзу. А чому? Потрібно уважно це все проаналізувати: що було тригером, що було спусковим гачком до цих драматичних подій? Якби вони не сталися, у нас була б інша країна. Деякі фахівці вважають, що в нас населення було б зараз до 500 мільйонів осіб. Тільки вдумайтеся в це! У нас зараз 146. Якби цих трагедій не було, було б близько 500 мільйонів осіб. Різниця є? А це сукупна потужність держави, яка в геометричній прогресії постійно збільшується, створюється все більш і більш потужна основа розвитку, існування, благополуччя. Потрібно подивитися, що лежало в основі цих трагічних подій, щоб у жодному разі не дозволити нічого подібного в майбутньому».

Відчувається, що Володимир Володимирович марить однією мрією: наздогнати та перегнати Китай, також і за чисельністю населення. І заради цього дуже хотів би «відновитися» у межах СРСР, не запитуючи інші народи, чи хочуть вони приєднатися до Росії. А водночас Путін не приховав свого злорадства з приводу краху американців у Афганістані, коли вони намагалися «цивілізувати людей, які живуть там, а по суті впроваджувати свої норми та стандарти життя в найширшому значенні цього слова, також і в політичній організації суспільства. Результат? Лише трагедії, лише втрати і для тих, хто це робив, для Сполучених Штатів, і тим більше для тих людей, які живуть на території Афганістану. Результат нульовий, якщо не сказати, в мінус усе пішло». Загалом, не пхайтеся до нас зі своєю демократією, у ведмежих барлогах проживемо. А ще Путін погрозив, що ми «ніколи не повинні дозволити будь-яким базікам казати: навіщо потрібно було боротися за Ленінград, його можна було б здати, тоді жертв було б менше»? Сам того не відаючи, Володимир Володимирович погрозив покійному генералісимусові, який восени 1941 року, коли німці знищили радянські війська в котлах під Вязьмою та Брянськом і рвалися до Москви, розглядав можливість здати Ленінград і кинути війська Ленінградського фронту на допомогу столиці. Але німці тоді не дали прорвати кільце блокади, і питання про залишення Ленінграда було зняте. А Сталін начебто базікою не був.

Путін вважає, що звертатися до минулого треба, щоб запобігти трагедіям у майбутньому. Але його звернення до минулого народжує трагедії в сьогоденні, поміж усього —  агресії проти України та сирійського народу. Для Путіна звернення до історії — це також спосіб існування у створеному пропагандою світі, відгородившись від неприємної реальності. Але зараз у нього щодо існування в створеній пропагандою реальності з’явився у світі гідний конкурент. Джо Байден назвав «видатним успіхом» американську евакуацію з Кабула, під час якої американці не змогли навіть вивезти з Афганістану місцевого перекладача, який 13 років тому допоміг врятувати Джо Байдена та двох його колег, що опинилися на підконтрольній талібам території. Це те ж саме, якби Наполеон назвав битву під Ватерлоо своєю найбільшою перемогою.