На фiнiшнiй прямiй — жiнка

Прихiд французької соціалістки Сеголен Руаяль може наступного року утворити квартет жінок, які керують європейськими країнами. Зрозуміло, якщо вона переможе на президентських виборах, які намічено на 22 квітня 2007 року. Тоді її партнерками стануть канцлер Німеччини Ангела Меркель, президенти Фінляндії та Латвії відповідно Тар’ї Халонен і Вайра Віке-Фрейберга.

Перший крок до цього 53- річна Руаяль зробила, переконливо перемігши на внутрішньопартійних виборах над двома чоловіками: колишнім міністром економіки Домініком Строс-Каном і колишнім прем’єр-міністром Франції Лораном Фабіусом. Причому їй це вдалося зробити вже в першому турі, в якому вона отримала понад 60% голосів. Її суперники відразу ж заявили, що соціалістичній партії час забути про свої незгоди й зосередитися на президентських виборах.

Потрібно зазначити, що вперше понад 200 тисяч членів соціалістичної партії голосуванням обирали кандидата від своєї партії на президентських виборах. Традиційно у Франції претенденти на посаду президента висувають свою кандидатуру самостійно, заручившись певною кількістю підписів на свою підтримку.

Відразу ж після голосування Руаяль назвала свою перемогу екстраординарною й заявила, що хоче написати нову сторінку в історії Франції. «Я хочу сама впроваджувати зміни й робити це правильно та легітимно. Я гадаю, що сьогодні мене наділили легітимністю, і за це я хочу подякувати членам партії до глибини душі», — цитує її слова BBC.

Руаяль закликала своїх суперників по партії об’єднатися після шестимісячної кампанії з тим, щоб завдати удару по правій партії. Для соціалістів важливо домогтися перемоги. І цю думку поділяють усі прихильники цієї партії. Адже багато хто з них пам’ятає поразку 2002 року, коли на президентських виборах Леонель Жоспен поступився другим місцем вкрай правому кандидату Ле Пену.

Зараз Руаяль очолює департамент Пуату-Шарент. У неї 4 дитини, всіх їх вона народила від свого громадянського чоловіка Франсуа Олланда — колишнього лідера Соцпартії, з яким Руаяль знайома з 1978 року. Противники Руаяль пояснюють стрімке зростання її популярності не так наявністю в неї чіткої програми чи її діловими якостями, як її зовнішньою привабливістю, елегантністю та емоційністю.

Потрібно зазначити, що вона має чималий досвід політичної діяльності. Велику частину 1980-х вона пропрацювала в Єлисейському палаці як радник президента Франсуа Міттерана. 1988 року її було обрано до Національних зборів (нижньої палати парламенту), потім неодноразово переобиралася депутатом. Різного часу вона очолювала міністерство навколишнього середовища та міносвіти Франції.

Тепер на Руаяль чекає наполеглива боротьба за президентський пост із найбільш iмовірним кандидатом від правлячого право-консервативного Союзу за народний рух — міністром внутрішніх справ Франції Ніколя Саркозі. Проте він досі не зробив офіційної заяви про свої президентські амбіції. З’їзд голлістів намічено на середину січня. Саркозі теоретично конкуренцію можуть скласти 52-річний глава уряду Домінік де Вільпен, 60-річна Мішель Альо- Марі, яка очолює міністерство оборони і, нарешті, нинішній глава держави — 73-річний Жак Ширак. У другій половині грудня має стати відомим ім’я кандидата від центристського Демократичного союзу. Скоріше за все, ним стане лідер демократів 55-річний Франсуа Байру, який набрав на президентських виборах 2002 року 6,84% голосів.

Як свідчать дані опитувань громадської думки, лише в Сеголен Руаяль є шанс перемогти на виборах президента будь- якого кандидата від правоцентристів. Її пряма риторика та зовнішня привабливість завоювали симпатії помітного числа виборців, які втомилися від лідерів-чоловіків, як правило, вихідців із числа традиційної еліти французького суспільства.

Руаяль дистанціює себе як політичний аутсайдер, що спроможний розхитати політичну систему, якою незадоволені багато французів. Спостерігачі зазначають, що вона трохи плаває в міжнародній політиці. Тому в неї має бути вельми жорстка кампанія проти Ніколя Саркозі. Фактично боротьба вестиметься між політиками, з яких один — міністр внутрішніх справ — прихильник твердої лінії і другий — багатодітна мати — м’якої.

КОМЕНТАР

Юрій КОЧУБЕЙ , екс-посол у Франції:

— Важливо зазначити той факт, що Соціалістична партія, яка відіграє одну із важливіших ролей у Франції, визначилась ще заздалегідь до виборів Я думаю, що це великий плюс. Тому що народ не любить купувати кота в мішку. Хоча часто таке трапляється. Але в даному випадку, враховуючи те, що в Руаяль і так був достатньо високий рейтинг серед населення, то тепер після цього голосування її позиція ще більше зміцниться. Що стосується шансів її перемоги на президентських виборах, сказати дуже важко. Тому що в останній момент перед самими виборами відбуваються метаморфози не стільки в партіях, як у їхніх гаслах, які в останній момент починають спрацьовувати і дають непоганий результат. Утім я можу сказати, що мадам Руаяль має досить серйозні шанси. Але наперед робити якийсь тоталізатор я б не радив. Це можна буде робити трохи пізніше.

Мені здається, що французи готові до того, щоб жінка стала президентом. Тому що не одна жінка в політичному житті Франції відігравала значну роль. Я можу назвати, перш за все, Сімон Вей, яка входила до складу президії французького уряду. Вона була дуже активною і користувалася великим авторитетом у державі. Крім цього, у Франції були періоди, коли до складу уряду входило дуже багато жінок, які обіймали посади міністрів. Зокрема, це особливо було відчутно в уряді Едуарда Баладюра, у якому жінки проявили себе досить непогано.

Я вважаю, що з приходом соціалістки на посаду президента ніяких особливих змін у зовнішній політиці Франції не відбудеться. Це пояснюється тим, що ліві і праві, приходячи до влади, керуються національними інтересами, в тому числі комуністи, які теж представлені в політичному житті Франції. Навіть якщо президент і уряд будуть соціалістичними вони можуть зробити деякі реформи соціального плану. Те, що вони зазвичай роблять, хоча не завжди вдало. Але в усякому разі вони намагаються це зробити. Таким чином вони створюють собі певний політичний капітал для продовження свого існування.

Навряд чи відбудуться зміни в підходах Франції до стосунків з країнами, що знаходяться в Східній Європі, включаючи Україну. Адже і Сеголен Руаяль і Жак Ширак належать до французького політичного істеблішменту, який традиційно є русофільским. Важко сказати, чи є в цьому відмінність між правими і лівими, оскільки це глибоко закорінилось у ментальності французької еліти, яка вчилася в одних навчальних закладах. Усі вони пройшли одну й ту ж саму школу. Традиції і стереотипи існують. Потрібно, щоб на Сході Європи відбулися значні зміни. Крім цього, потрібно, щоб у Франції з’явився справді революційний лідер, який би сказав, що потрібно міняти французьку політику в Східній Європі.