На межі бунту

Iмпічмент і народний бунт — реалії, які сьогодні, як ніколи, дихають у спину президента Філіппін Глорії Макапагал Арройо. Через чотири роки після того як її попередника Джозефа Естраду було скинуто шляхом народно- воєнного перевороту через обвинувачення в корупції, Глорію Арройо може чекати те ж саме. Країна вже три місяці перебуває в політичній кризі, причиною якої є сама президент. Опозиція постійно «підігріває» запал масових акцій протесту, які вимагають відставки Арройо. Величезні натовпи людей день у день стоять біля урядових будівель з транспарантами, палять її портрети, вимагаючи негайного зміщення президента. Люди, які чотири роки тому скинули Естраду, сьогодні свято вірять у те, що той постраждав несправедливо. Натомість основною мішенню стала Арройо, колишня улюблениця віце-президента і виконувачка обов’язків президента Естради, а сьогодні — стомлений загнаний політик, який будь-якими засобами намагається утриматися на президентському кріслі. Кількість її прихильників серед населення обчислюється тисячами, противників — десятками тисяч.

Початок політичній кризі поклало оприлюднення аудіозаписів, на яких Арройо веде переговори з представником лічильної комісії ще до підрахунку голосів, аби забезпечити собі перевагу в мільйон голосів на президентських виборах. Саме це і стало основним звинуваченням опозиційних політиків, які ініціювали процедуру винесення вотуму недовіри президентовi. У відповідній скарзі, поданій до парламенту, голову держави, окрім фальсифікації результатів торiшнiх виборів, звинувачують у корупції, крадіжках, отримуванні хабарів від нелегальних синдикатів — представників ігорного бізнесу, а також у порушенні прав людини (зокрема у вбивстві журналістів та громадських активістів). Однак Арройо відмовляється визнати свою вину і залишити посаду. Вона вибачилася за переговори з чиновником, однак не визнала, що чинила неправомірно.

Аби розрядити гарячу обстановку, Арройо декларативно вирішила відмовитися від деяких президентських повноважень на користь парламенту. У своєму щорічному зверненні до народу президент Філіппін закликала Конгрес до проведення конституційної реформи, яка дозволила б Філіппінам перетворитися з президентської республіки на парламентську. Така форма правління, на думку президента, допоможе країні подолати нинішню політичну кризу. Однак Арройо, найімовірніше, просто затягує час. Для реалізації її ініціативи необхідна підтримка двох третин палати представників та сенату, що видається проблематичним, оскільки в сенаті наразі немає єдиного політичного блоку, який міг би дати більшість голосів. До того ж, сама президент не називала якихось часових рамок для реалізації конституційної реформи — вона, здається, не поспішає. Арройо вголос заявляє — вона цілком певна того, що справа імпічменту провалиться, тим самим довівши безглуздість підозр опозиції. Така впевненість небезпідставна — швидше за все, подання про імпічмент навіть не дійде до сенату, оскільки в палаті представників прихильників президента значно більше, ніж противників.

Однак значно більшою загрозою на сьогодні для Арройо є саме народне невдоволення. Для Філіппін словосполучення «влада народу» є фатально знаковим. У цій країні скидання президентів шляхом бунту стало традицією. Сама Арройо вперше увійшла до філіппінського уряду в часи правління свого кумира президента Корасон Акіно — наступниці скинутого народно-воєнним бунтом диктатора Фердінанда Маркоса. Жертвою подібного бунту став і попередник Арройо. Сьогодні вона сама у патовій ситуації. За останніми соцопитуваннями, понад 52% населення хоче її відставки. Рейтинг Арройо падає з неймовірною швидкістю. Колись шалено популярна, дочка екс-президента Діосдадо Макапагала, професор економіки університету Джорджтауна, прийшла до парламенту з рекордною кількістю голосів, але так і не змогла позбутися іміджу президента еліти і прихилити на свiй бiк бідноту, яка й формує «владу народу». І все ж, одного народного невдоволення на Філіппінах недостатньо — досі перевороти здійснювалися лише за підтримки військових. Поки що народні заклики не підтримуються ані військовими, ані впливовими у країні єпископами. Президент іще має шанс...