На «полі бою» Білорусі

У відносинах України та Білорусі настала певна чорна смуга. За останні місяці відносини між нашими країнами серйозно ускладнилися, про що свідчить низка подій. Свіжий скандал — шпигунський. Принаймні так його представляють білоруси. Днями правоохоронці цієї країни затримали кореспондента Українського радіо Павла Шаройка, якого підозрюють у шпигунстві. У КДБ Білорусі стверджують, що затриманий український журналіст «створив агентурну мережу і збирав відомості розвідувального характеру у військово-політичній сфері».

Стверджується також, що в ході проведення слідчих дій «отримані переконливі докази його протиправної діяльності, яка завдає шкоди національним інтересам Білорусі, а під час обшуку у Шаройка виявлені копії розвідувальних донесень, спрямованих ним раніше в Центр... Шаройко визнав, що є співробітником кадрового апарату військової розвідки, що працює під прикриттям, а також повідомив своє звання — полковник», — додали в КДБ.

«Він також підтвердив, що координацію його розвідувальної діяльності здійснював співробітник Головного управління розвідки Міноборони Ігор Скворцов, який діяв під прикриттям радника посольства України в Білорусі», — йдеться також у заяві. Останнього за роботу «під прикриттям» оголошено персоною нон ґрата. «За діяльність, несумісну з дипломатичним статусом, Скворцова оголошено персоною нон ґрата», — заявив офіційний представник КДБ Білорусі Дмитро ПОБЯРЖІН.

У відповідь на таке рішення Мінська українське МЗС повідомило білоруську сторону про оголошення персоною нон ґрата одного зі співробітників посольства Білорусі в Україні. «МЗС України, зі свого боку, керуючись принципом взаємності, ухвалило рішення про те, щоби вислати з країни представника посольства Білорусі. Станом на даний момент він уже припинив роботу і залишив нашу державу», — заявила речниця МЗС Мар’яна БЕЦА (eurointegration.com.ua).

Це не перший недружній жест із боку Білорусі. Буквально нещодавно ця республіка опинилася серед тих країн, які проголосували проти підготовленої Україною резолюції Генеральної асамблеї ООН щодо Криму. З огляду на те, що Мінськ позиціонує себе як посередник та миротворець в українсько-російській війні, надаючи майданчик для переговорів, подібний крок є абсолютно антиукраїнським і слухняно російським.

Ще раніше, як відомо, на території «Союзного государства», тобто Білорусі й Росії, відбулися спільні масштабні військові навчання армій двох країн «Захід»-2017. Тоді як українські, так і західні політики й експерти одноголосно наголошували на небезпечному та антизахідному характері цих навчань, тим більше, російські військові явно применшили заявлену чисельність особового складу і кількість військової техніки, що задіяні в цих навчаннях.

Всі ці події не могли не вплинути на українсько-білоруські відносини, адже дії північного сусіда, незважаючи на запевняння Олександра Лукашенка про дружбу з українцями, мають антиукраїнський характер і діють в інтересах Кремля.

«Білоруська влада намагається балансувати між двома потужними геополітичними гравцями — ЄС і РФ, — коментує «Дню» білоруський громадський активіст, волонтер «гуманітарного маршруту Білорусь — АТО» Андрій СТРИЖАК. — Таке балансування у Лукашенка вдається по-різному — інколи краще, інколи гірше. Я пов’язую ситуацію зі шпигунським скандалом, який був озвучений на дуже високому рівні КДБ з відповідними визнаннями, в один ланцюг, який приводить до того, що Олександр Лукашенко, незважаючи на те, що його запросили на саміт у Брюсселі, туди не поїде. Наші «закляті союзники» в РФ дуже зацікавлені в тому, щоб контакти між Заходом і Білоруссю були якомога прохолоднішими. Їх, напевно, напружують досить часті зустрічі Олександра Лукашенка і Петра Порошенка, як, наприклад, та, що відбулась в Об’єднаних Арабських Еміратах. Подібні рухи, які здійснює білоруська влада, дуже дратують Кремль, тому вони постійно намагаються зробити щось, що може урівноважити цю ситуацію».

«Можливо, не всі звернули увагу, але нещодавно в Чернігові був затриманий громадянин Білорусі за звинуваченням у шпіонажу, — каже білоруській експерт. — Зрозуміло, що, якщо він займався шпіонажем, то працював не за наводкою Білорусі, а за наводкою Росії. Тепер поряд з обмінним фондом затриманих між РФ і Україною з’явився обмінний фонд між Україною і Білоруссю. Російські й білоруські розвідувальні служби працюють дуже тісно. В цьому полягає велика проблема, адже функції національної безпеки і національних інтересів у оборонному та зовнішньополітичному відомствах багато в чому передані від білоруської влади російській. Зрозуміло, що вони будуть грати свою карту. Тому відбувається так, що наше МЗС працює досить ефективно в тих можливостях, які у нього є, але коли йдеться про силові структури, то виходить все інакше. Це торкається і армії, і КДБ. Вплив Кремля на ці структури досить великий. Не можу сказати, що телефонний дзвоник із Луб’янки на наш проспект Незалежності автоматично вирішує якісь питання, але треба розуміти, що і там, і там ті ж самі кадри. Багато хто з тих, хто служить зараз у білоруських силових структурах, є не лише вихідцями з радянських ВНЗ, а й є випускниками сучасних російських вишів. Таким чином, офіцери йдуть на перепідготовку і навчання до російських вузів. Відповідно, постає питання: кому ж вони служать і чиї інтереси будуть захищати, якщо виникне ситуація вибору між РФ і Білоруссю?»

«При цьому я не можу назвати Лукашенка заручником, адже заручником може бути та людина, яка не по своїй волі потрапила в пастку, — підкреслює Андрій Стрижак. — Зараз ми маємо наслідки політики «любов у обмін на нафту». Лукашенко після приходу Путіна до влади мав можливості змінити цей курс, але не став цього робити. Не будемо також забувати, що у Лукашенка суперпрезидентська влада. Але зараз у Білорусі все більше з’являється тих сфер, в яких він не до кінця контролює ситуацію так, як йому би хотілося. Перш за все йдеться про силові структури...»

У цей момент, після слів про залежність силових структур Білорусі від РФ, зв’язок із паном Андрієм обірвався. Коли ж ми знову його набрали, він додав: «Внаслідок цього між нашими країнами інколи перериваються не лише політичні зв’язки, а й телефонні. Якби люди знали, до чого може призвести делегування частини оборонних функцій своєї держави в обмін на енергоресурси, то, можливо, вони б задумалися про те, що це може бути досить небезпечно. Зі свого боку наголошую на великій проблемі — наші силовики дійсно виховані на російській школі. Це буде дуже впливати на подальший, в тому числі цивілізаційний, вибір нашої країни».

«Позиція Білорусі в міжнародних організаціях, зокрема ООН, її голосування по резолюціях у цій організації завжди були синхронними з Росією, — коментує «Дню» український експерт, науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Олександр СУЩЕНКО. — У цьому питанні в Білорусі немає дипломатичної й політичної свободи. І про це українській стороні було відомо з самого початку. Тому і немає чому дивуватися. Інша справа, як на це реагувати, наскільки з цим рахуватися і як впливати».

«З приводу шпигунських скандалів, то тут є неприємна прикрість для української сторони, тому що ця ситуація виставляє її в невигідному світлі. Тобто довести версію, що ця людина є випадковою, що це журналіст, тим більше білоруське телебачення вже показало його інтерв’ю, вже буде складно. На мою думку, українській стороні не треба було надавати розголосу цій ситуації, навіть якщо білоруси її педалювали. Тепер білоруська сторона відкатає це по повній програмі. Хоча можна було здійснити тихий обмін, щоб не було публічного розголосу. Так, ми живемо в часи фейків, але схоже, що ця ситуація — не фейк. Відповідно, ситуація не буде виграшною для української сторони, тому що це не той випадок, який пов’язаний із захопленням Гриба. Поки у нас немає достатніх даних стверджувати, що Шаройко тривалий час вели, а в потрібний момент схопили, коли це потрібно було тій стороні. Тоді б це можна було розглядати як частину певного плану. Або це окремий факт, який не пов’язаний з іншими, зокрема з голосуванням в ООН. Очевидно, що зараз ця ситуація буде використана і в інших ситуаціях, там, де українська сторона справедливо вказує на те, що її громадян беруть у заручники при відвідуванні Білорусі. Відповідно доведеться переглядати тактику поведінки».

«У поведінці Білорусі я не бачу якоїсь несподіванки чи сюрпризу, знаючи, наскільки великий вплив у цій країні мають російські спецслужби. Очевидно, що у посиленні військово-технічної співпраці Білорусі й Росії є логічним посилення української розвідки в цій країні, що, у свою чергу, буде призводити до шпигунських скандалів, якщо наші розвідники припускатимуться помилок».