На тобі зійшовся кланом...

Хоча Юлія Тимошенко ще не визнала своєї поразки й цілком можливо, що її прибічники оскаржуватимуть підсумки виборів у судах, але, судячи з усього, Віктор Янукович перемагає з мінімальним відривом. Є дві причини поразки українських демократів, які прийшли до влади в результаті помаранчевої революції. Глибока економічна криза, що потрясла Україну, сприяла падінню популярності чинного прем’єр-міністра. З другого боку, на підсумках виборів позначилася відсутність єдності серед демократичних сил. Не є таємницею, що останніми роками найгострішим було протистояння між Ющенком і Тимошенко. Демократи так і не змогли провести економічні реформи й покінчити із засиллям в економіці та політиці олігархічних кланів, а просто стали виразниками інтересів цих кланів.

Позиція Президента Віктора Ющенка в період виборів полягала в тому, що він досить відверто, хоча й непрямо, підтримував кандидата Партії регіонів. Пряма підтримка Януковича була б безглуздою, оскільки електорат Ющенка лідера регіоналів усе одно не сприймає, а для Віктора Андрійовича такий крок означав би цілковиту втрату політичного обличчя. А опосередкована підтримка Януковича виявилася в тому, що Президент активно закликав голосувати в другому турі проти всіх. Це сприяло тому, що Тимошенко забракло 2 — 3 вирішальних відсотків голосів. Із погляду політичної логіки створення нового широкого національно-демократичного руху, який сподівається очолити Ющенко, таку позицію пояснити не можна. Вона диктується лише великою взаємною неприязню Президента та прем’єра. Але Ющенку треба поставити в заслугу те, що президентські вибори пройшли вільно, демократично й не дали приводу для звинувачень у якихось істотних фальсифікаціях.

Електорат Партії регіонів вельми консолідований, живе ще багато в чому радянським минулим, перебуває під великим впливом кримінально-олігархічних угруповань Східної України та голосує за обраного ними кандидата, з яким зазвичай пов’язують гасла дружби з Росією й надання російській мові статусу другої державної. Тому жодні проколи Януковича, зокрема і його відмова брати участь у передвиборних теледебатах, які в будь-якій західній демократичній країні поставили б хрест на його політичній кар’єрі, не ведуть до зниження рейтингу. У Тимошенко було набагато складніше завдання консолідувати довкола себе демократичний електорат, роздроблений між декількома кандидатами. І з цим завданням вона відносно успішно впоралася, досягнув мінімального розриву з Януковичем і затвердивши себе в ролі єдиної альтернативи йому найближчими роками.

Особисті якості Януковича роблять його, безумовно, несамостійним політиком. Багато чого вирішуватиме не він, а його оточення, де триватиме боротьба різних груп впливу. І ця обставина, разом із відверто проросійською позицією Партії регіонів, вельми влаштовує Москву. Для Кремля важливим є навіть не стільки проросійський вектор української політики, скільки відсутність політичної стабільності й певної зовнішньої політики в Україні. Це позбавляє Київ можливості послідовно відстоювати національні інтереси, будь-то в газовому питанні чи в питаннях вступу України до ЄС і НАТО. Слід зазначити, що в Москві врахували досвід минулих президентських виборів, і тепер вплив Москви на виборчу кампанію в Україні був мінімальним. У Кремлі нарешті зрозуміли, що таке втручання лише незначною мірою мобілізує й без того мобілізованих прибічників Януковича, зате неабиякою мірою мобілізує його опонентів.

Подальші кроки Януковича-президента виглядають цілком передбачувано. Він постарається усунути Тимошенко з посади прем’єра, використовуючи більшість у Верховній Раді у складі Партії регіонів, комуністів і блоку Володимира Литвина, що склалася ще в проміжку між двома турами президентських виборів, а потім влаштувати дострокові парламентські вибори, щоб отримати стабільну більшість у вигляді Партії регіонів і комуністів і не дати часу Сергію Тігіпку й Арсенію Яценюку створити довкола себе досить сильні політичні блоки, здатні претендувати на місця в парламенті.

Щоправда, з новою коаліцією можуть виникнути проблеми. Вочевидь, Литвин долучився до Януковича лише для того, щоб спробувати запобігти достроковим виборам до Ради, на яких його блок мав би мало шансів подолати тривідсотковий бар’єр. Проте, якщо Володимир Михайлович зрозуміє, що після відставки Тимошенко слід очікувати дострокових виборів, він може затятися й не проголосувати за вотум недовіри. Проблема буде й із призначенням нового прем’єра. Для цього треба буде створити коаліцію, що має не менш як 226 голосів, причому в складі фракцій, а не на індивідуальній основі. Такої більшості регіонали, комуністи й блок Литвина не мають. Проте саме неможливість створити нову коаліцію у визначений законом термін і може стати приводом для проведення дострокових виборів. Іншим способом влаштувати їх буде масове складання мандатів регіоналами, які мають блокуючу третину голосів у Раді. За такою схемою були влаштовані дострокові парламентські вибори 2007 року, але тоді мандати складали депутати БЮТ і «Нашої України». Передбачити результат нових виборів до Ради сьогодні не візьметься ніхто, як ніхто не брався передбачити результат другого туру президентських виборів.

Навіть якщо Партія регіонів отримає стабільну парламентську більшість, їй навряд чи вдасться зробити російську другою державною мовою, оскільки двох третин голосів для зміни Конституції у прибічників Януковича точно не буде. Швидше за все, будуть зроблені спроби зробити російську регіональною мовою в низці областей сходу й півдня України. Регіонали не зможуть і змінити Конституцію України, зробивши її повністю президентською або повністю парламентською республікою. Ймовірно, збережеться нинішнє невизначене співвідношення повноважень між президентом і парламентом, що в разі виникнення в Раді опозиційної більшості неминуче породжуватиме конфлікти. І чого Януковичу та його прибічникам точно не вдасться зробити, то це повернути в Україну керовані вибори та невільну пресу. Тут завоювання помаранчевої революції, напевно, збережуться.