НАТО після України

Російська агресія в Україні поставила під сумнів готовність і спроможність НАТО захистити свій східноєвропейський фланг. Для такої країни, як Польща, величний принцип НАТО про колективну оборону, який є важливим для національної безпеки за відсутності відповідних військових можливостей і практичного застосування, залишається просто політичним зобов’язанням.

Коли Польща вступила в НАТО 15 років тому, було зрозуміло, що і принцип «всі за одного, один за всіх», який передбачає колективну відповідь на збройний напад на будь-якого члена, буде наріжним каменем безпеки країни. Відтоді союзники знайшли безліч способів, щоб закріпити зобов’язання, які випливають із статті 5, в оперативній практиці. Нова Стратегічна концепція, яку було прийнято на Лісабонському саміті Північноатлантичного союзу 2010 року, визначила колективну оборону як одне з трьох основних завдань, підкресливши важливість розробки планів дій у надзвичайних ситуаціях, організацію спільних навчань і тренувань, а також створення «видимих запевнень» для держав-членів. Як визначальна стратегія, цей порядок денний відповідає польським очікуванням.

Плани дій у надзвичайних ситуаціях, про які Польща домовилась у 2008 — 2010 роках, включають в себе зміцнення країни у військовому відношенні в разі агресії зі Сходу. Литва, Латвія та Естонія реалізовували аналогічні плани.

Іншим практичним кроком поліпшення готовності НАТО захищати свій східний фланг була організація спільних військових навчань, таких як «Стійкий джаз», які відбулася в Балтії та Польщі 2013 року. Ці навчання знову підтвердили серйозність НАТО щодо захисту своїх східних членів.

Не менш важливим є створення інститутів НАТО в Польщі, зокрема його Сигнального батальйону та Навчального центру об’єднаних сил, який Польщі вдалося зберегти, незважаючи на реформи системи командування НАТО. За відсутності іншого, ця інституційна присутність підсилює почуття безпеки в поляків — для багатьох чим більшою є присутність НАТО в нас, тим краще.

Такий самий принцип стосується інвестиційної програми безпеки НАТО. Із фондів цієї програми вже було витрачено понад € 650 млн., наприклад, на модернізацію військово-повітряних, військово-морських і матеріально-технічних баз Польщі.

Нарешті, в рамках угоди, яку було підписано зі США у червні 2011 року, американський авіазагін, який організовує спільну підготовку пілотів F-16 і Hercules, діє в Ласку, в центральній частині Польщі. Таким чином, уперше американські війська постійно дислокуються на території Польщі. Цю модель розміщення сил США в Центральній Європі слід доопрацювати, оскільки вона є символічним підтвердженням відданості Америки цьому регіону.

Ці практичні заходи відбуваються в момент, коли агресія Росії в Україні розвіяла сумніви з приводу важливості НАТО. Але визнання потенційної небезпеки — це не те ж саме, що формування ефективної відповіді. Стратегічна обстановка сьогодні зовсім не така, як це було 1997 року, коли лідери країн НАТО підтримали заявки Польщі, Чехії та Угорщини на членство й надали Україні та Росії статус привілейованого партнера. Справді, агресія Росії в Україні змушує НАТО переглянути свої відносини з Росією та Україною. У будь-якому разі саміту Альянсу в Ньюпорті, Уельсі у вересні 2014 року необхідно буде розробити нове стратегічне бачення цих відносин.

Щоб зробити це, НАТО має відповісти на чотири ключові запитання. По-перше, наскільки відданими Європі є США? Хоча президент США Барак Обама змістив фокус у бік Азіатсько-Тихоокеанського регіону, скорочення збройних сил США в Європі, це не повинно послабити можливості Альянсу або вплинути на час реагування. Але європейці, втім, мусять, як і раніше, виступати за першочергову важливість трансатлантичних зв’язків НАТО.

По-друге, наскільки відданою щодо НАТО є Європа? Фінансова криза 2008 року призвела до серйозних скорочень видатків на оборону. Таку небезпечну політику необхідно якомога швидше змінити. Це не просто питання грошей; Європа також має розвивати військову спеціалізацію та спільні можливості, які в цілому посилюють Альянс. Якщо в самій Європі бракує відданості, то що вже говорити про продовження залучення США?

По-третє, як слід НАТО перевизначити свої відносини з Росією? На хвилі подій у Криму та Східній Україні привілейоване партнерство Росії з НАТО, очевидно, є застарілим. Це не означає, що Раду Росія -НАТО треба розпустити. Але підхід НАТО до Росії потрібно змінити, якщо Альянс хоче стримувати дестабілізуючу агресію Росії в Східній Європі, на Південному Кавказі та в Центральній Азії. Ось чому Альянс повинен розробити нову розумну політику стримування Росії, яка спирається на політичні, дипломатичні, фінансові та військові інструменти.

Нарешті, як ми можемо зміцнити відносини з Україною, щоб її громадяни не почувалися самотніми чи приреченими на конфлікти і невдачі? Заходу слід продемонструвати, що політично він на боці України, й заохочує її прозахідний курс. А НАТО потрібно зміцнити військову співпрацю з Україною, реалізуючи положення Хартії про особливе партнерство. Це означає, що Альянс мусить активніше залучатися до реформування та переозброєння українських Збройних сил.

НАТО залишається актуальним щодо сьогоднішнього глобального порядку як і після 1949 року. Однак, на додаток до формування стратегічних пріоритетів, Альянс повинен мати практичні плани для їхньої реалізації на Землі.

Проект Синдикат для «Дня»