Нептун, Четверта світова війна і ординська матриця

Днями у Києві в Дипломатичній академії відбулась п’ята організована Центром дослідження Росії і присвячена Росії конференція на тему «Російська державність: стабільна нестабільність». На цьому міжнародному форумі експерти намагалися проаналізувати стан політичної системи РФ, існуючі протиріччя, тенденції розвитку, дестабілізуючі чинники і дати відповідь на запитання, чи може наш великий північний сусід повторити дезінтеграційний досвід СРСР.

«Під демократичним вбранням режим прикриває тоталітарний авторитаризм»

На думку керівника Центру вивчення Росії Володимира Огризка,  який відкривав цей захід, все нагадує ситуацію із стабільністю Радянського Союзу, перед тим як він зник з міжнародної арени. За його словами, під демократичним вбранням режим прикриває тоталітарний авторитаризм, але питання, скільки часу триватиме такий театр.

Тим часом український публіцист Віталій Портников, який був модератором,  зокрема зазначив: «У нас є дві школи щодо вивчення Росії, одна вважає, що путінський режим вічний і немає про що говорити, а інша вважає, що через лічені місяці Росія просто зникне з політичної карти світу і на цьому наші дослідження завершаються. Я вважаю, що ми маємо ставитися до Росії як до Плутону, коли побачили, що там під льодом справжній океан і російське політичне життя – це справжній океан. Там ніколи ніщо не замерзало. І останні події у цій країні про це засвідчили, там все відбувається, і це, можливо не видно ЗМІ, але точно не для тих, хто бере участь у цьому гарячому жорстокому політичному процесі. Я не хотів би, щоб ми були схожими на першого голову Ради народних комісарів Радянського Союзу Володимира Леніна, який за кілька місяців до лютневої революції переконував своїх соратників, що вони помруть на чужині, але буквально через деякий час він уже був головою нового уряду і готував запровадження однієї із найбільш жорстких і безпрецедентних диктатур в історії людства і в історії самої Російської Федерації.

«Основний інструмент забезпечення російської стабільності - це четверта війна з англосаксонським світом»

Кандидат фізико-математичних наук Андрій Піонтковський (Росія) у своєму виступі під назвою «Сучасний політичний режим у Росії: демократичні форми для забезпечення авторитаризму. Російська імітаційна демократія в дії» чітко наголосив, що в Росії запроваджена жорстока диктатура, у якій присутні імітаційні атрибути.

«Основний інструмент забезпечення російської стабільності - це четверта війна з англосаксонським світом, про яку так часто раніше говорили штатні кремлівські пропагандисти. Сама цифра четверта виражає неогітлерівську психологію. Значить до цього була третя світова війна, і друга світова війна як реванш першої світової війни.

Золота орда, Московія, Російська імперія, СРСР, зараз путінська Росія.  І весь час на цій території відбувалась реінкарнація з появою нового проекту, який заперечував попередній режим, але завжди чомусь виходить ординська матриця, головною рисою якої є абсолютне підпорядкування особистості державі, азіатський спосіб виробництва, де власність і влада невіддільна від держави. Відношення до населення як окупованої території, незалежно від етнічного складу провінції і населена і війна як центральний інструмент політики та скелет держави. Велика Монгольська імперія виникла тому, що виявилась ідеальним інструментом війни і вона виникла для війни і не могла існувати без війни.

І також Радянський Союз за правління Сталіна і Брежнєва готувався до світової  війни і намагався реалізувати світову революцію. А зараз ми маємо режим, коли та сама номенклатура прийшла до влади, щоб особисто збагатитись і вести комфортне життя західних мільярдерів, яким не було необхідності вести війни, але нічого не змінилось. Як Сталін розумів, що Радянський Союз не міг існувати в імперіалістичному оточенні, не тому що Союз завоюють, а саме існування західного світу становило екзистенціальну загрозу.

«Путінська Росія розуміє, що існування на території колишнього Радянського Союзу країн, які обрали європейський шлях розвитку, може стати привабливим прикладом для російського суспільства»

Так і путінська Росія розуміє, що існування на території колишнього Радянського Союзу країн, які обрали європейський шлях розвитку, може стати привабливим прикладом для російського суспільства, через що вона втратить владу. І саме цим пояснюється, що війна почалась з Грузією, а потім з Україною. Зрозуміло, існували імперські амбіції, але головне це боязнь привабливого прикладу.

Промова Путіна 18 березня 2014 року перед Федеральними зборами була дуже схожа з гітлерівською судетською промовою.

Зокрема Путіним була використана головна гітлерівська концепція розділені нації, збирання російських земель і концепція «руского міра», а також уперше з’явилась концепція зрадника, це калька переклад з німецької, у Союзі використовувалось словосполучення ворог народу.

А пізніше під час прямої лінії з народом був оголошений план анексії 12 українських областей під назвою Новоросія. І також говорилось про расову перевагу.

А під час виступу восени того року на Валдаї Путін використав промову Гітлера 23-25 серпня 1939 року, повторивши традиційні тодішньої Німеччини скарги і висловивши претензії сучасної Росії про сфери впливу, неповазі до наших прав, зон інтересів.

Мета четвертої війни подолання найбільшої катастрофи 21 століття, збирання справжніх російських земель і новий переділ світу: Ялти-2. 

Паливним матеріалом Четвертої війни мали стати етнічні росіяни чи російськомовне населення, яке повинно було піднятись задля об’єднання і створення руского міра». Їм на допомогу мали прийти «зелені чоловічки», а також для цієї мети були створені сили спеціальних операцій.

А щодо Заходу було використано ядерний шантаж, який продовжувався в різних формах, починаючи від заяви Путіна, що є добрим зізнанням у фільмі для майбутнього трибуналу, що ядерні сили були приведені в бойову готовність під час Кримського конфлікту.        

І план Четвертої війни готувався для порятунку режиму, бо і все почалось на слабку спробу України рухатись у європейському напрямку, коли президент Янукович збирався підписати угоду про асоціацію. І вже це Путін розглядав як величезну загрозу

Можна підвести підсумки цієї Четвертої світової війни. Путінська Росія зазнала фундаментальну зовнішньополітичну поразку. А у воєнному плані українська армія показала, що вона може чинити такий опір, що повномасштабна агресія буде неприйнятною для російського суспільства, зокрема неприйнятним буде рівень втрат. Навіть ті втрати на Донбасі – це найсекретніша інформація. Людей сажають у в’язниці за те, що вони її оприлюднюють.

«Україна, а не Захід, завдала зовнішньополітичну поразку Росії в Четвертій світовій війні»

Головна поразка  – зовнішньополітична поразка - повністю провалилась ставка на етнічних росіян і російськомовне населення. В Україні переважна більшість росіян і російськомовних відхилили концепцію «руского міра» і також борються проти російського агресора в українські і присягають на вірність українській державі.

Друга поразка – ставка на ядерний шантаж також провалилась.

Дуже важка дискусія була на Заході але липневий саміт НАТО  у Варшаві дав відповідь на класичне запитання Путіна заходу: чи готові ви вмирати за Нарву, була відповідь, що НАТО буде захищати кожну країну альянсу.

І запитання було поставлено Путіну, а ви готові помирати за Нарву? Путін не хоче помирати за Нарву не для цього він акумулював 250 млрд. доларів, щоб перетворитись у радіоактивний попіл.

Всі ці розрахунки і на російське населення як паливний матеріал для цієї війни і на страх Заходу перед ядерним шантажем, зокрема чи буде НАТО виконувати зобов’язання – провалились. І я скажу, у Москві це розуміють.

І були вже такі відступи: ми підемо з донбасу, але крим наш 

зовнішньополітична поразка це завжди важкий період для диктатур і якщо до ординської матриці ще досить далеко але до зміни національного тренду цієї матриці не далеко. І це питання стоїть на порядку денному.

Всі шанси зміни у багато в чому залежить від України, яка зараз грає важливу роль у долі Росії. Перш за все, Україна, а не Захід, завдала зовнішньополітичну поразку Росії в Четвертій світовій війні. Але чи вдасться поміняти цю ординську матрицю багато в чому буде залежати від прикладу України. Чи вдасться самій Україні показати позитивний для Росії приклад розвитку за європейським сценарієм. Для нас це буде надзвичайно важливим фактором у визначенні майбутнього Росії», - наголосив російський експерт.

«Незрілість російського федералізму є, перш за все, показником незрілості демократії і ознакою авторитаризму»

Кандидат юридичних наук Марина Ставнійчук (Україна) у своїй доповіді під назвою «Особливості федеративного устрою Росії: чи є насправді федерацією Російська Федерація?» відзначила: «у колишніх радянських республіках авторитаризм став по замовчуванню загальнополітичною системою, яка базується на такому базисі – є сильна держава, є система, яка обслуговує сильну державу з усіма її атрибутами. Те, що в політології називається московський консенсус, а реально це складне явище яке є викликом для ліберальної демократії, що її ми намагаємось побудувати в Балтиці і в Україні».

Пані Ставнійчук пояснила необхідність дослідження процесів в Росії наступними причинами.

По-перше, всупереч міжнародному праву Російська Федерація не тільки є країною-агресором, а країною, яка всупереч міжнародному праву визнала анексовані в Україні території – своїми територіями.

По-друге, серйозною причиною є те, що Російська Федерація фактично від самого початку гібридної війни проти України надзвичайно серйозним чином намагалась і домагається дотепер, незважаючи на суверенітет, втручатися у наші внутрішні справи, насамперед шляхом нав’язування федеративного устрою, статусу окремих регіонів в Україні, двомовності як державного атрибуту.

І тому, зазначила вона, нам треба говорити, що є сама Росія з точки зору федеративного устрою, який нам було нав’язано у мінських домовленостях. На її думку, це сталося через відсутність твердої державної політико-правової позиції та браку фаховості.

Особливість російського федералізму є відсутність правової визначеності. Центральна влада сформована таким чином, щоб мати механізми ручного управління і абсолютного забезпечення необхідних центральній владі рішень будь-яким шляхом.

Якщо підійти не лише з формально-правової інституційної точки зору, а й з практики неформальних взаємостосунків федерального центру і суб’єктів федерації, навряд чи можна сьогодні стверджувати, що Росія є класичним уособленням федерації.

Тенденція до всеосяжної централізації влади абсолютно очевидна, якщо не сказати більше. Тяжіння або власне авторитаризм домінує в Російській Федерації.

Для нас українців, говорячи мовою гібридної війни, можна сміливо допустити, що незрілість російського федералізму є, перш за все, показником незрілості демократії і ознакою авторитаризму. Тому цей напрям руху торкається нас, українців і всього світу, наголосила український експерт. 

«Прогнозування процесів у Росії є основним питанням безпеки не лише для України, або інших країн, але й для населення самої Росії»

Лариса Пильгун (Україна) у своєму виступі на тему: «Поглиблення економічної кризи в Росії: як довго триватиме соціально-політична «стабільність»? наголосила, що прогнозування процесів у Росії є основним питанням безпеки не лише для України, або інших країн, але й для населення самої Росії.

По-перше, продовжила вона, управлінські рішення в Росії не є результатом демократичних процедур і не враховують інтереси економіки чи якихось соціальних груп, а відображає бажання невеликої групи людей утримати владу.

По-друге, смерть Заходу для Росії ж національною ідеєю, яка відвертає увагу населення від погіршення економічної ситуації і мобілізує на зовнішнього ворога.

По-третє, значна частина росіян сприймає стабільність як цінність і боїться змін.

Пані Пильгун звернула увагу на такий феномен, що в Росії немає залежності між економічними показниками і громадською  думкою та політичними процесами.

У Росії економічні проблеми не конвертуються в зміни громадської думки негайно. Більше того, погіршення економічних показників мало впливає на ставлення народу до влади, сказала вона.

«Політична і громадська активність у Росії в зародковому стані, зміна політичних настроїв потребує значного часу. Протестні виступи влада жорстко придушує, а також прибирає з політичної сцени тих людей, і ті організації, виступи яких каталізують протестні настрої.

«Радянська імперська ідея є базовою для російського політичного режиму, способом консолідації російського суспільства і забезпечує режиму базову підтримку»

Значне погіршення індексу споживчих настроїв на протязі останніх років відбувалось на тлі зростання підтримки Путіна.

Це парадоксально для країн з демократією, де зазвичай така ситуація призводить до падіння президента країни. А для сучасної Росії ми бачимо протилежний результат, де індекс споживчих цін зменшився на 17 пунктів, а підтримка Путіна зросла на 16. Таким чином можна з певністю стверджувати, що економічний опір не здійснює суттєвого впливу населення на Путіна. Це є однією з причин стабільності російського політичного режиму. 

Не можна очікувати, що в близькій перспективі економічні труднощі і зниження індексу споживчих цін приведе до зростання протестних настроїв.  

Ніхто не претендує на територію Росії. Відтак в умовах реальної демократії відсутність зовнішньої загрози призводить до скорочення військових витрат. А в Росії динаміка військових затрат свідчить про їх зростання. Мілітаризація економіки Росії відбувається в умовах загострення економічних проблем.

Офіційна ідея, яка визначає діяльність російської влади, захисту від зовнішньої  загрози.

Режим Путіна не може відкрито заявити про відновлення Радянського Союзу, але фактично радянська імперська ідея є базовою для російського політичного режиму, способом консолідації російського суспільства і забезпечує режиму базову підтримку.

«Тривале економічне зубожіння, економічні успіхи сусідніх країн однозначно спричинить зростання мобілізації соціальних груп»

Очікування більшої частини населення Росії не пов’язано з економікою, а з почуттям належності до великої імперії і сформовані вони нинішньою владою.

Згуртування російського суспільства навколо влади так звана провладна мобілізація не пов’язання з погіршенням якості життя. Це може тривати довго, але не може тривати вічно.

Тривале економічне зубожіння, економічні успіхи сусідніх країн однозначно спричинить зростання мобілізації соціальних груп.

У сучасній Росії розрив між реальністю і очікуваннями буде посилюватись із двох причин стагнація економіки буде погіршувати соціальні самопочуття росіян у першу чергу представників великих міст, активної меншості.  інерція періоду високих нафтових цін буде проявлятися на очікуваннях ще протягом кількох років.

На основі спекуляцій існуючих тенденцій в умовах збереження доступу росіян до інтернету, нинішніх цін на вуглеводні і нинішньої активності російської державної пропаганди початок масового економічно мотивованого тиску росіян на владу можна прогнозувати через два чотири роки.

В Україні ситуації з точністю до навпаки індекс споживчих настроїв має зростання незначне, а схвалення влади

і президента має зворотну динаміку, тобто дуже сильно падає. Це ситуація, коли владі варто замислитись щодо настроїв суспільства його готовності до протестів до революцій»,- наголосила пані Пильгун.

«Все залежить від дестабілізації верховної влади і тільки тоді розглядати різні сценарії розпаду РФ»

Кандидат історичних наук Кирило Галушка (Україна) у доповіді «Чи повторить Росія дезінтеграційний досвід СРСР?» звернув увагу на те, що на 1991 рік існували союзники республіки, які за статусом дорівнювали РФ і які вели діалог із союзним центром. За його словами, час є важливим чинником для формування опозиції, оформлення сепаратистських рухів.  Тому, наголосив він, для радикальних політичних змін, для розкачки дестабілізації потрібен рік чи два або три.

Говорячи про ситуацію в нинішній РФ, перспективи якось оновлення чи перезавантаження федерації, збільшення прав для її суб’єктів, експерт наголосив на наступних елементах.

«Економічний спад присутній, але він не є смертельним колапсом і може тривати достатньо довго. Російський народ терплячий, затягне пояси. Але сама по собі економічна складова не є вирішальною, коли ми говоримо про лояльність до влади. Враховуємо те, що 12 років російське населення живе під потужним тиском професійної пропагандистської машини.

А для розкачки ситуації потрібен плюралізм. Формування масових протестних настроїв не буде можливим за відсутності свободи слова, оскільки у такому випадку не буде інформаційного ресурсу для формування системної опозиції.    

А без часу на переусвідомлення ситуації в державі протестні настрої не наберуть системного характеру, щоб дестабілізувати політичний режим.     

Іншою причиною дестабілізації  є криза верховної влади.

Сьогодні Росія перебуває в стані авторитарного консенсусу. Більшість населення погоджується на ту систему компромісів на ті подачки, які забезпечують стабільність і запропоновані верховною владою і просунуті через ЗМІ. 

Оскільки в Росії країною править лідер, який уособлює всі здобутки, то, безперечно, можливість таких змін залежить від його стану здоров’я, настрою оточення першої особи. Якісь зміни можуть статись, якщо щось відбудеться з позицією чи з самим Путіним. Тоді можна очікувати початку боротьби якихось угруповань, послаблення інформаційного пресу і появи тих інформаційних каналів, які могли б сприяти формуванню системної опозиції, яка б сприяла розвитку сепаратистських рухів.

Український досвід не може бути застосований у Росії, бо кризи в 1917 році і 1991 році починається з голови. Відтак все залежить від дестабілізації верховної влади і тільки тоді розглядати різні сценарії розпаду Російської Федерації.  У даний момент малоймовірно очікувати повторення сценарію 1991 року і відповідно дестабілізації Росії», - наголосив пан Галушка.