Перейти до основного вмісту

«Ніхто не хоче гнівити Путіна»

20 грудня, 00:00
Виступаючи минулого четверга по телебаченню, президент Росії Володимир Путін заявив, що виставить свою кандидатуру на президентські вибори, які відбудуться 14 березня наступного року. Новиною його заява не стала. Швидше за все, вона прозвучала як констатація. Складно припустити, що людина здатна нехтувати своєю 80-відсотковою популярністю. Тому навіть не стоїть питання, чи з’явиться в Путіна конкурент. Проте багато хто сушить голову, а чи не спробує президент залишитися при владі і на третій, четвертий терміни? Чи вистачить образи в комуністів і правих за фактичний програш на думських виборах, щоб закликати свій електорат не прийти до виборчих урн 14 березня? Про це в інтерв’ю з експертом московського Центру Карнегі, головним редактором журналу російської зовнішньої і внутрішньої політики Pro et Contra Марією ЛІПМАН.

— Із Росії дедалі частіше лунають голоси про продовження президентського терміну Путіна. Чи можливе, на вашу думку, проведення конституційної реформи в країні?

— Безумовно. Тут навіть не існує запитань. Для внесення змін до конституції достатньо 300 голосів. Уже сьогодні в російській пресі є відомості, що фракція «Єдиної Росії» нараховуватиме 300 депутатів. Чи вноситимуть вони зміни до основного закону? Путін заявляв, що цього не потрібно робити. Водночас спостерігачі російського політичного життя йому не вірять. Проте на сьогодні немає підстав стверджувати, що президент каже неправду. Я думаю, що він, швидше, хотів би ввійти в історію країни як президент, який не порушував конституцію країни. Інша річ, що обставини можуть скластися несприятливо. Найпростіший сценарій, який ми можемо собі уявити: збільшення націоналістичних настроїв унаслідок погіршення економічної ситуації, падіння цін на нафту. Тоді можлива поява загрози приходу реального президента-націоналіста, неіграшкового, непідконтрольного, а найсправжнісінького. У цих умовах це буде дуже складна дилема і для Путіна, і для Росії, і для світу загалом. Що краще — зміна конституції чи прихід націоналіста? Я не кажу, що так буде. Я кажу, що теоретично це не виключене. Тоді прагнення президента продовжити свою владу стане життєвою необхідністю.

— Чи не вважаєте ви, що Путін під час президентської кампанії сам може скористатися вельми популярними серед російського населення націоналістичними настроями? Чого очікувати в такому разі від Москви країнам СНД загалом та Україні зокрема?

— Я гадаю, що це малоймовірно. Путiн дуже різко висловився під час останнього телеінтерв’ю стосовно націоналістичної риторики. Власне, сам президент не помічений у жодному націоналістичному висловлюванні і загалом у жодних імперських намірах. Звичайно, в Росії існують такі сили. ЛДПР подвоїла свою присутність у Думі. Є Рогозін, який зовсім не перебирає висловами. Але Путін, навпаки, має вигляд консервативного, заспокійливого президента. Він — президент, який передусім зацікавлений у стабільності, але не в агресії, не в експансії. Екстремістські вислови — аж ніяк не його жанр.

— Але чи сумісна зацікавленість Путіна в стабільності, наприклад, з арештом Михайла Ходорковського?

— Звісно, я схильна дивитися на арешт Ходорковського як на дестабілізуючий чинник, але президент безсумнівно намагався представити це як прагнення до стабільності. Президент наполягав, що арешт Ходорковського є кроком на шляху до відновлення правопорядку в Росії. Російське населення схильне прислухатися, швидше, до такого трактування.

— Чи можливий бойкот президентських виборів у Росії?

— Складно сказати. Про це заявили комуністи, такі самі голоси лунають із табору правих політиків. Хоч Путін після свого спілкування з народом висловився на цю тему досить різко, засудивши намір бойкотувати вибори. Якби бойкот відбувся, то це було б надто неприємно для Кремля, для Путіна. І без цього досить гостро стоїть питання явки на вибори. При тому, що результат виборів абсолютно неминучий. Бажання йти на ці вибори не дуже сильне, коли все відоме заздалегідь, коли відсутня інтрига. Водночас, чим менше народу прийде, тим меншою буде легітимність обрання Путіна на другий термін. Спроби залучити народ на вибори, звісно, здійснюватимуть. Чи можливий бойкот? Не знаю. У нас надзвичайно широко поширене бажання не гнівити президента. Від лівого до правого флангу ніхто не хоче засмучувати президента і викликати його гнів. Чи зміниться така поведінка політичних сил у зв’язку з вельми «оновленою» розстановкою сил у Думі? Чи зміниться у зв’язку з тим, що не пройшли до парламенту праві? Чи зміниться позиція комуністів у зв’язку з тим, що вдвічі зменшилася їхня присутність у Думі внаслідок цілеспрямованої кампанії Кремля? Подивимося, чи готові ці сили перейти в різку опозицію та сильно розсердити главу держави. Це стало б важливим чинником. Не тому, що такий чинник вплинув би на результати виборів, а тому, що політики, які закликали до бойкоту, відмовилися б від свого підходу весь час гладити президента за шерстю. Поки що виходить так, що критикувати можна кого завгодно і що завгодно, але лише б не гнівити президента. Чи будуть зміни? Швидше, як мені здається, ні. Не буде організовано бойкоту з помітним результатом. Слід враховувати той факт, що комуністичний електорат значною мірою готовий проголосувати за Путіна. Електорат Союзу правих сил також підтримує нинішнього президента.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати