«Нікому не бажаю бути президентом»

— Яка думка склалася у вас про українську політичну реформу?

— Україна, Казахстан та решта республік колишнього Радянського Союзу переживали цими роками досить складний період переходу до нових форм правління, до нової соціально- економічної, політичної системи. Сьогодні, коли ми говоримо, що стоїмо на порозі нових змін і нових реформ, ми не повинні перекреслювати систему, яка забезпечила досить успішний транзит через цей складний період. У нас завжди вважають, що потрібно спочатку все вщент знищити, а потім вже будувати. Але часта зміна систем, спроба народити щось нове не завжди приводить до успішного результату. Завжди необхідний творчий, осмислений пiдхід: що хорошого було в цій системі та що нового, більш відповідного сучасному етапу економічного зростання, політичній культурі населення ми хочемо привнести.

Звісно, ми з великою цікавістю спостерігаємо за ходом політичної реформи в Україні. Ми не можемо давати їй якісну оцінку: подобається — не подобається. Результатом будь-яких реформ передусім має бути стабільність у суспільстві, стабільний розвиток держави і добробут людей, які в ній живуть. Дуже часто політики прикриваються народними інтересами, але не завжди їхні дії відповідають споконвічним народним інтересам. Я вважаю, що громадянські інститути, громадські організації й політичні партії мусять працювати на те, щоби підіймати рівень політичної культури, роз’яснювати людям, що відбувається, щоб вони самі робили усвідомлений вибір — не за мішок картоплі й не за мішок борошна, як часто буває — а самі розуміли, в чому їхній інтерес і яка суспільна сила або політична партія найбільшою мірою здатна захищати їхні інтереси в органах влади.

Ефективність політичної реформи в Україні покаже час. Реформи й перетворення в українській політичній сфері сьогодні необхідні, необхідна адекватна відповідь на виклики часу. Під час розмов з українськими колегами мені здалося, що увагу акцентують на конфлікті інтересів різних фінансово-промислових груп. Вважається, що політичні реформи забезпечать рівні інтереси цих конфліктуючих сторін. Але я думаю, наскільки інтереси фінансово- промислових груп відповідають інтересам простих людей, які не пізнали ще повною мірою плодiв економічного зростання в Україні? Вважаю, нинішня реформа у вашій країні — це ще не остаточне вирішення політичної конфігурації.

— Ваша партія «Асар» позиціонує себе як абсолютно нова політична сила. Чим вона відрізнятиметься від колишніх пропрезидентських номенклатурних партій?

— Саме тим, що ми — пропрезидентська неноменклатурна партія. Попри те, що створення партії ініціювала я, дочка президента, яка належить до частини еліти нашої країни, ініціатива йшла знизу. Ми знайшли дуже хорошу об’єднуючу, консолідуючу ідею. Адже «Асар» — це взаємодопомога, підтримка, заклик знаходити в суспільстві болючі питання, заради вирішення яких об’єднувалися б різні політичні сили та громадські організації. Це була головна ідея, і успіх нашої партії свідчить про те, що такі ідеї давно назріли.

Люди втомилися від боротьби. Насправді, приблизно 90% виборців не розуміють тих високих цілей, які проголошують партії. Щонайбільше, люди впізнають лідера в обличчя, але спитайте в них про програму партії, і вам не дадуть відповіді. Роль політичних партій старого типу, що створилися наприкінці минулого століття, йде в минуле. Нині потрібна партія нового типу.

Ми свою програму розробляємо через конкретний зондаж громадської думки: зустрічаємося з учителями, лікарями, підприємцями, екологами. Люди дають нам наказ: чим має займатися політична партія, консультують нас. А наше завдання — бути концентрованим вираженням назрілих сподівань, слугувати реальним механізмом вирішення проблем. Маємо для цього всі можливості — інтелектуальні ресурси, дуже хорошу команду, націлену допомагати людям, робити їхнє життя легшим i кращими.

— Наскільки, на вашу думку, «керована демократія» відповідає потребам пострадянських суспільств? Що необхідно для досягнення ними реальної демократії?

— Якщо ви подивитеся на демократію західного зразка, чи зможете сказати, реальна вона або ж керована? Вважаю, насправді існує тільки керована демократія, наприклад, у тих же самих Сполучених Штатах. Демократією керують передусім через закони. Але гарнi закони, які дійсно здатні відповідати викликам часу — велика, копітка праця. Багато залежить від якісного складу парламенту, від того, наскільки в ньому представлені інтереси народу. Закони західної демократії досить жорсткі, причому регулюється й регламентується буквально кожний крок. Мої журналісти їздили до Лондона на семінар підвищення кваліфікації, організований Бі-Бі-Сі. Вони були вражені: ми вважали, що Англія є одним з еталонів демократії, для нас служба Бі-Бі-Сі була надпрофесійним ідеалом, на який ми орієнтувалися. Але коли наші журналісти почали заглиблюватися в закони, що регулюють роботу британських засобів масової інформації, першим їхнім вигуком було: «То яка ж це демократія!». Там кожний крок регламентований, і всім править закон. Це та сама правова держава, якої ми всі повинні прагнути. Демократія може існувати тільки в умовах правової держави, де закони поважають і дотримуються їх. У нас, на жаль, поки що закони існують, щоб їх порушувати.

Насправді всі ці визначення нав’язані нам експертами, аналітиками, псевдовченими. Демократія — це участь громадян в управлінні своєю країною через інститути громадянського суспільства, де головним авторитетом є закон. А реальна чи керована — це вже питання десяте.

— Як розвиватиметься поліетнічне казахстанське суспільство? У вашій країні живе велика українська діаспора…

— У Казахстані сьогодні економічне зростання, зростає добробут народу. Багато людей, які в роки економічної кризи виїхали з країни, повертаються назад зі своїми сім’ями. Це дуже хороша ознака. Для нас головна складова успіху Казахстану, що забезпечує реальний економічний підйом — це прагнення зберегти дружбу, міжнаціональну злагоду. Для нас це було головною умовою виживання як незалежної держави. На це спрямована й політика президента. Дай Боже, щоб так було завжди. У нас немає міжнаціональних конфліктів, ми не знаємо, що таке міжрелігійні зіткнення. Якщо ви прийдете в гості в казахську сім’ю, на столі побачите страви різних національних кухонь, причому люди вже давно перестали розрізняти, яка з них грецька, яка корейська, російська, українська чи казахська. Це глобалізація в казахстанських масштабах, яка має своє унікальне обличчя.

— Який головний урок ви отримали від вашого батька?

— Головне, що я ціную у своєму батькові, у президенті нашої країни, — це поміркованість, мудрість, прагнення прийняти збалансоване рішення, вміння знайти компроміс, який би влаштовував усі сторони. Тільки на цьому може триматися стабільність у державі. Ці якості за роки свого президентства він відточив і довів до досконалості. У нього можна багато чому вчитися. Але найголовніший урок — діяти без крайнощів, без екстремізму. Адже зрештою кожен із нас зацікавлений у тому, щоб життя стало кращим, легшим — незалежно від того, до якої партії він належить. Мета в нас одна, але шляхи до неї ми бачимо різні. Найголовніше, щоб було спокійно в домі. Спокійно, тихо, заможно й тепло.

— А про що ви сперечаєтеся з Нурсултаном Абішевичем?

— Різні бувають спори на різні теми, в тому числі й політичні. Молоде покоління схильне до максималізму, ми схильні дуже багато проблем сприймати занадто емоційно, а він дивиться на це з іншого погляду, з висоти свого життєвого досвіду, накопиченої мудрості. Час від часу заспокоює запал. Спочатку ти з ним не погоджуєшся, а потім минає час і ти думаєш: так, а він мав слушність.

— Нурсултан Назарбаєв знову балотуватиметься у президенти?

— Так, 2006 року. Наша Конституція це дозволяє.

— Чи думаєте ви про можливість зайняти перший пост у країні?

— Ні, не думаю. Просто я не з чуток, не з книг і не на обивательському рівні знаю, що це таке. Це лобне місце. Усе життя — на розпеченій сковороді. Я нікому не бажаю такої долі. Є дурні люди, які дуже туди хочуть, але вони не знають, куди лізуть.

— У чому ви тоді вбачаєте своє завдання?

— У громадській роботі, роботі на інтереси людей. Насправді, такi цілі й завдання мені розв’язують руки: я буду абсолютно спокійна, люди мені довіряють і я їх не обманюю. Я вважаю, що успіх, якого ми досягли буквально за лічені місяці, багато про що свідчить. Усе ж таки народ не можна обдурити й перехитрити. Він мудріший за нас.