Німеччина: реформи у зворотному напрямку
Сполученим Штатам властива і гнучкість, і конкуренція з відплатою. Результати переглядаються у зростаючому безробітті, різкому підйомі ділової активності десятирічної давнини на ринку цінних паперів, швидкому рівні інновацій та збільшенні продуктивності праці. Для деяких оглядачів, проте, сьогоднішнє зниження темпів економічного зростання в США ставить ці результати під сумнів. Однак готовність проголосити банкрутство американської моделі абсолютно безпідставна.
Погляньте на європейську модель: дотримуйтеся статус- кво, не «женіть хвилю», ради робітників, взаємопорозуміння, профспілки, маси безробітних, яким добре платять за грошовою допомогою по безробіттю. Розумні та «з відтінком лівизни» уряди домовляються з громадськістю, що дуже далека від революції з висуненням вимог. Сумні показники Європи, що відображають криву пропозиції, не є демонстрацією відсутності активності, насправді це політичний вибір. Європа багата й задоволена, а інакше в Європі б не було.
Тридцятип’ятигодинний робочий тиждень, запроваджений у Франції, став справжнім політичним успіхом. Голландці, які були піонерами у сфері впровадження часткової форми зайнятості, також заслугували на політичну похвалу за свої зусилля. То чому ж, запитують політики — соціал-демократи, не спробувати щось подібне в Німеччині?
У нещодавньому звіті Berlin DIW (Німецького Інституту економічних досліджень) наводяться результати соціо- економічного дослідження, в якому німецьким службовцям пропонувалося відповісти на запитання, яка кількість робочих годин була б для них найбільш оптимальною. Під час дослідження було виявлено, що з тридцяти одного мільйона опитаних німецьких працівників 30% хочуть мати меншу (але відповідну за оплатою) кількість робочих годин, тим часом як 26% хочуть мати більшу кількість робочих годин. Різниця проглядається у відповідях чоловіків та жінок, жителів Східної і Західної Німеччини, працюючих на умовах як часткової, так і повної зайнятості, хоч факти засвідчують, що ті, хто працює за частковою зайнятістю, хочуть працювати більше, а ті, хто за повною зайнятістю — менше. Тоді чому б не створити законний міст, який дозволить цьому здійснитися?
Ось що вигадали німецькі законодавці: службовці, які пропрацювали в компанії понад 6 місяців, можуть вимагати скорочених робочих годин. (Пам’ятайте, що робітники, які звільняються, коштують понадміру дорого і залишають великі можливості для висунення юридичних викликів). Службовець, який працює за частковою зайнятістю у фірмі, але хоче перейти на повну зайнятість, має законне право отримати дане місце, якщо з’явиться вакансія. Єдине беззаперечне обмеження існує для випадків, коли є серйозні міркування, що належать до роботи, або на шляху стоять переваги щодо роботи інших частково зайнятих службовців.
Як економічний захід — це безглуздя. Замість того щоб сконцентрувати увагу на тому, як поліпшити конкурентоспроможність фірми на міжнародному ринку і, таким чином, створити нові робочі місця, зростання і процвітання, — ця передбачувана реформа інституціоналізує ще більші ускладнення, ще на один крок перенести справи від того, як повинна виглядати економіка.
У Сполучених Штатах профспілки переважно недоречні, і правилом є децентралізоване укладання угод між фірмами та службовцями. Будь- хто охочий працювати може працювати. Зазвичай бізнесмени можуть звільнити або тимчасово зняти з роботи службовців так, як вони вважають за потрібне; не існує великих витрат для значного зниження зарплати (як ми наразі бачимо на прикладі Daimler Chrysler, що належить німцям). Єдиними суттєвими обмежувачами цієї свободи дій керівництва є стурбованість трудовою етикою та її впливом на продуктивність, прибуток і цінність акцій. Європейська сцена дуже відрізняється. Це майже так, якби бізнес був останнім питанням, яке потрібно брати до уваги, коли справа торкається службовців.
Багаті країни, зокрема Німеччина, можуть дозволити собі накладати дедалі більше непрямих податків на бізнес і створювати дедалі більше перешкод для ефективної діяльності бізнесу протягом тривалого часу. Але навіть Німеччина не може собі дозволити поширювати соціалістичну мертву хватку праці на те, що, як мається на увазі, має бути капіталістичною економікою, адже використання й зловживання політичною системою одноденним робітником поглине (канібалізує) економічну суть.
Що за цим піде? Країна, в якій ніхто не працює, де здійснення ваших бажань відбувається так, як манна з небес спадає? Це справжня казка. Здається, що багато які європейці досі вірять, що економіка — це казка, що ви можете піднести в ранг закону ваші бажання. Але в майбутньому, старіюча Європа, хто платитиме за безробітних, коли так багато людей стане пенсіонерами? Хто тоді фінансуватиме рай для робітників?
На свій превеликий жах Японія виявила, що два десятиріччя потворної економічної політики спричинили в результаті сукупне банкрутство уряду і державних фінансів. Німеччина в поті лиця намагається довести до кінця подібне руйнування за допомогою ринку праці. Більше того, Німеччина не самотня. Франція не дуже відрізняється від неї, а становище в Італії ще гірше. Європейські уряди втратили останнє десятиріччя економічної активності, згаяли час, коли серйозні економічні реформи можна було здійснити відносно безболісно. В цей час необхідно здійснити або болісну реформу, або пережити повільний занепад, бо в реальній економіці хепі-енди стають результатом тільки здорової політики.
