Новий старт для Європи в Латинській Америці?
Згідно з прогнозами аналітиків інвестиційного банку Goldman Sachs, до 2050 року Бразилія та Мексика увійдуть до складу шести провідних економік світу. Чи робить Європейський Союз що-небудь з цього приводу? Чи стане Латинська Америка черговою упущеною діловою можливістю Європи?
Чисельність населення Латинської Америки становить 550 млн. чоловік, середній річний прибуток на душу населення дорівнює 4000 доларів, вона володіє величезними природними багатствами та значним людським капіталом. На долю Латинської Америки припадає 8% світового обсягу виробництва, тоді як річне економічне зростання країн континенту складало більше 5% протягом останніх трьох років. Незважаючи на те, що Сполучені Штати, як і раніше, є основним імпортером продукції країн Латинської Америки та Карибського басейну, Азія стає все більш важливим ринком для товарів, виробництво яких вимагає наявності природних ресурсів.
Протягом останніх чотирьох років приріст прямих іноземних інвестицій до Латинської Америки склав в середньому 61 млрд. доларів на рік, тоді як 60% цієї суми зосередилось в Бразилії та Мексиці. У 90-х роках іноземних інвесторів в основному приваблювали програми приватизації у регіоні, однак останнім часом злиття та поглинання, а також так звані greenfield projects (проекти, здійснювані з нуля) є найбільш поширеним типом інвестицій. Як і очікувалося, Іспанія є найбільшим європейським інвестором у регіоні, хоч декілька важливих іспанських підприємств перейшли нещодавно до рук італійських компаній, у тому числі «Endesa», придбана «Enel», яка на даний час є найбільшим приватним дистриб’ютором енергії в Латинській Америці.
Між тим латиноамериканскі підприємства збільшують власні закордонні інвестиції. 2006 року Бразилія інвестувала 28,2 млрд. доларів за кордоном, в порівнянні із залученням інвестицій у 18,8 млрд. доларів. Дійсно, найближчими десятиріччями найбільшими в світі інвесторами будуть нові гіганти з Латинської Америки та Азії. 2006 року італійська «Fiat Group» та індійській «Tata Motors» створили спільне підприємство по виробництву легкових автомобілів та двигунів в Індії. Наступного року вони поширили свою діяльність на Латинську Америку, інвестувавши 80 млн. доларів у випуск пікапів «Tata Motors» на заводі «Fiat» у м. Кордова (Аргентина).
Хотілося б сподіватися, що багато інших великих європейських корпорацій наслідуватимуть їх приклад. Але малим та середнім підприємствам, які представляють більшість компаній в Європі та країнах Латинської Америки, складно здійснювати торгівлю та інвестиції на міжнародному рівні, зокрема, через високі операційні витрати та вартість інформації. У Європі групам малих та середніх підприємств, схоже, вдається досягнути економії, зумовленої зростанням масштабів та об’єму виробництва, таким чином, домогтися колективного успіху на глобальних ринках. Цей європейський досвід в наш час широко вивчається в Латинській Америці.
У Бразилії чотири місцеві виробничі системи об’єдналися в Проект Promos/Sebrae/BID, заснований на прикладі промислових районів Італії. У період з 2002 по 2006 роки служби по підтримці малих та середніх підприємств Бразилії та Міланська торгова палата утворили партнерства, які включають виробників меблів, взуття, дизайнерської нижньої білизни та ремісничих виробів з різних регіонів країни. Такий підхід цілком може стати основною формою співробітництва в майбутньому. Але тоді як угоді про співробітництво між ЄС та Мексикою вже 10 років, ЄС поки що не встановив стратегічного партнерства з Бразилією, що частково пояснюється нескінченним переговорним процесом з MERCOSUR — все ще незавершеним загальним ринком країн Південної Америки.
Зараз ЄС веде переговори про лібералізацію торгівлі з усіма регіональними блоками Латинської Америки: MERCOSUR, Карибським загальним ринком, Центрально-Американским загальним ринком та Андським співтовариством. ЄС повинен закликати своїх латиноамериканских партнерів до подальшої інтеграції. Прийняття загального «правила походження» для продукції країн Латинської Америки було б стимулом для подальшої лібералізації та зростання їх міжнародної торгівлі.
Повна лібералізація торгівлі в Латинській Америці, хоча й важка справа, та повинна стати головним пунктом стратегії ЄС, що буде сприяти економічному зростанню. Але навіть якщо застосування тарифів та квот поступово скоротиться, низький рівень торгових шляхів може зберегтися, якщо інші торгові витрати залишаться високими. Таким чином, зусилля ЄС повинні бути направлені на зниження торгових витрат.
Найважливішим питанням є доступ до ринку. Зусилля більшості латиноамериканских країн у сфері збільшення експорту своєї продукції до країн Європи, як і раніше, не приносять бажаних результатів, за винятком експорту сировини та енергоресурсів. Після створення зони вільної торгівлі між ЄС та Чилі, чилійський експорт в країни ЄС значно виріс. Але у разі лібералізації торгівлі між ЄС та Мексикою, зростання імпорту з країн ЄС перевищило зростання експорту до Європи, що привело до збільшення дефіциту торгового балансу Мексики з ЄС.
Це суперечить заявам ЄС після самміту в Ріо-де-Жанейро 1999 року про те, що Латинська Америка є важливим політичним та економічним партнером. Для встановлення стратегічного партнерства Європа повинна змінити свій підхід.
Європейська комісія розуміє це. Незважаючи на те, що ЄС не має стратегічного партнерства з Бразилією, він збирається якомога швидше вирішити це питання. У середині 2007 року комісія підтвердила, що збирається повернутися до діалогу з MERCOSUR з метою пожвавлення переговорного процесу.
Але не можна допустити, щоб надії ЄС на особливі відносини з Бразилією перешкодили регіональній інтеграції або посилили асиметрію та дисбаланси в рамках блоку. Щоб Латинська Америка змогла стати стратегічним партнером для ЄС та більш привабливим ринком для європейських компаній, європейські інститути повинні виявити більше розуміння потреб регіону.
Новий старт у відносинах з Бразилією та Мексикою, до якого прагне ЄС, може виявитися перспективним, якщо пошириться й на інші країни. Для цього необхідні заходи, спрямовані на залучення усіх країн Латинської Америки. В іншому випадку Латинська Америка цілком може виявитися черговою втраченою діловою можливістю Європи.
Карло СЕККІ — віце-президент Istituto per gli Studi di Politica Internazionale (ISPI) у Мілані та директор ISLA (Інститут досліджень Латинської Америки та країн з перехідною економікою) при Університеті Бокконі.
