Новий старий президент Колумбії залишається зі старими проблемами
Президент Колумбії Альваро Урібе, якого переобрали на другий термін, має багато чого змінити у своїй проблемній країні. Йому вдалося дещо зробити для відновлення безпеки в Колумбії, що у свою чергу допомогло в поновленні демократії й досягненнi певної стабілізації в економіці після майже десятиліття хаосу. Але він визнає, що до остаточної стабілізації доведеться пройти ще довгий шлях, і труднощі в житті країни зберігаються.
Урібе згоден вести переговори iз заколотниками, але хотів би спочатку отримати від них конкретні пропозиції й чіткі гарантії. «Ми не боїмося, — сказав він, — домовлятися про мир. Проте мене хвилює інше: ризик недосягнення миру й потім пониження колишнього рівня безпеки. Ми ніколи не будемо домовлятися про «порожній» мир». Урібе усвідомлює, що з проблемою із заколотниками iз Революційних збройних сил Колумбії (FARC) вирішити простими методами не вдасться. Останніми днями під час декількох нападів із застосуванням вибухових пристроїв по всій Колумбії було вбито 22 солдати й 6 поліцейських. А загалом за 42 роки конфлікту загинуло 200 тис. осіб.
Хоча певні просування до можливого примирення все ж таки існують. Урібе розпочав переговори з лівими заколотниками iз Національної визвольної армії (ELN) і спромігся досягли угоди з її правим флангом. Після чого 30 тисяч воєнізованих «борців» оголосили про свою демобілізацію. Однак величезним викликом для Альваро Урібе в його війні з незаконною торгівлею наркотиками все ще залишається насильство з боку FARC та напіввійськових угруповань.
Проте колумбійці переобрали Альваро Урібе завдяки тому, що його президентство принесло країні збільшення особистої безпеки її громадян. А отримана багатомільярдна допомога від Сполучених Штатів дозволила за останні роки додатково залучити до війни із заколотниками 120 тисяч солдатів і поліцейських, що значно поліпшило безпеку в містах Колумбії та забезпечило захист місцевим чиновникам. І хоча країна все ще перебуває в стані війни з наркоділками, але в народі широко поширена віра в те, що ситуація значно покращилася з того часу як Урібе обiйняв свою посаду. Економічна ситуація змінюється на краще, водночас зменшилась інфляція й безробіття. Зростання було забезпечене завдяки збільшенню цін на товари колумбійського експорту на зразок вугілля, нафти, кави й бананів. Столиця Колумбії Богота та інші міста держави переживають справжній будівельний бум, а іноземні інвестиції течуть до країни рікою. Якщо брати до уваги той факт, що сьогодні більша частина Латинської Америки здійснила політичний розворот уліво, то президент Урібе залишається надійним другом адміністрації Джорджа Буша. Але, перебуваючи в межах досяжності політичних вітрів із південної частини континенту, він визнав, що політика вільного ринку, котра проводилась останніми роками, виявилася недостатньою, щоб зменшити бідність і нерівність у країні. Слід зауважити, що в інаугураційній промові не прозвучали жодні сміливі пропозиції щодо поліпшення життя 50% колумбійців, якi досі живуть за межею бідності, отримуючи менше ніж $3 на день. І навіть очевидна вигода від надходження іноземних інвестицій не змогла кардинально змінити життя цієї половини суспільства.
Власне, пошуки виходу з кризової ситуації потрібно шукати там, де видно хоча б якусь найменшу можливість. Значна частина колумбійських селян живе за рахунок вирощування коки. І примусити їх насильно відмовитися від цього прибуткового «бізнесу» досить нереально. Очевидно, що в цьому разi необхідно запропонувати їм реальну альтернативу поповнення їхнього бюджету. Наразі подібна альтернатива існує — це перепрофілювання селянських господарства на вирощування кави. Як вважають у колумбійській National Coffee Growers Federation, для Колумбії кава — це золото майбутнього. Дійсно, кава — це другий за прибутковістю всесвітній товар, котрий приносить десяти «кавовим націям» понад 50% їхньої іноземної валюти.
Між тим, аби перейти з нелегального прибуткового кокаїнового бізнесу на легальний кавовий, необхідно значно збільшити кількість кавових плантацій у Колумбії, узгодити проблему земельної власності, ввести контроль за ринком посередників, розробити програму аграрної реформи й механізми стабілізації цінових коливань на цей стратегічний для Колумбії продукт. Очевидно, що все це можливо лише після завершення громадянської війни в Колумбії, оскільки найважливіший економічний стратегічний продукт — кава — не має великого майбутнього в невеликих селянських господарствах в еру кооперації в сільському господарстві, модернізованих методів виробництва та маркетингу. Замінити виробництво коки кавовим можливо, але лише за умови встановлення стійкого громадянського миру в Колумбії.
Для Колумбії, як і для більшості країн Латинської Америки, проблемним питанням є неможливість чіткого налагодження економічної інфраструктури, що приносить невтішні наслідки на макроекономічному рівні. Крім того, ситуація погіршується ще й загальним негативом мікроекономіки, а саме: поганим розподілом національного доходу та неефективним використанням наявних ресурсів працездатного населення. Одним із найбільших сьогоднішніх викликів колумбійській владі є не лише пошук механізмів зменшення бідності й маргінальності в суспільстві, але й нагальна потреба зменшення соціальної прірви, котра розділяє суспільні прошарки.
Більшість розглядають Колумбію однобоко: нафта й кокаїн — ось два знаменитi експортованi із країни товари. Але на сьогодні Колумбія — складна й суперечлива держава, що вибудовується частіше всупереч бажанням і способу життя багатьох людей. Вести війну з наркотиками неможливо в одному вимірі. Це — багатомірний конфлікт, і тому треба з ним боротися відповідно. Якщо адміністрація президента Дж. Буша не зрозуміє цього, то погасити громадянський конфлікт у Колумбії буде дуже важко. Нинi й перед самими США постає непроста дилема — визнати свої помилки й переформатувати свою допомогу Колумбії не у військову, а здебiльшого в соціальну й економічну сфери або ж спробувати силовими методами «а ля Афганістан» покінчити iз засиллям насильства в цій країні. Та, враховуючи реальну ситуацію в країні, не вибивши соціальне підґрунтя, котре десятиліттями живить насильство в Колумбії, жодні, можливо, навіть найкращі проекти не вдасться зреалізувати, якщо наркопартизани з FARC матимуть змогу вербувати собі поповнення з голодних і знедолених колумбійських селян, для яких вирощування коки й досі є єдиною можливістю прогодувати себе й свою сім’ю...
