Обмін сигналами

Україна отримає чіткий сигнал від НАТО на саміті організації в Ризі в листопаді цього року. Про це заявив генеральний секретар Північноатлантичного альянсу Яап де Хооп Схеффер під час неформальної зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів НАТО у Софії. Наскільки вирішальним буде цей сигнал, сказати важко, адже інших подробиць намірів Альянсу щодо України його керівник не повідомив, зазначивши тільки, що всередині організації тривають консультації. У якому ключі будуть проходити ці консультації дає певні підстави передбачати заява держсекретаря США Кондоліззи Райс про найактивніше сприяння з боку Сполучених Штатів — одного з найвпливовіших членів НАТО — можливості вступу України до Альянсу в 2008 році. За оптимістичними прогнозами деяких українських дипломатів, у тому числі міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка, восени Україна має шанси приєднатися до Плану дій щодо членства, а в 2008 році якщо не вступити, то принаймні розпочати переговори про членство. Питання в тому, наскільки готове до такого «марш-кидка» українське керівництво, на якому лежить відповідальність за відповідні реформи, і українське суспільство, яке поки що не підтримує ідею членства в НАТО.

ХТО СКАЖЕ ПРАВДУ ПРО НАТО?

Більшість експертів констатує, що попри заявлений курс на інтеграцію в НАТО «помаранчева» влада за весь час своєї діяльності не зробила нічого, щоб таке саме бажання з’явилося і в народу, який вона представляє. В Україні вже традиційно вималювалася ситуація, коли на рейтинг підтримки НАТО впливає не влада, а вибори. Варто лише згадати останню президентську кампанію, «завдяки» якій рівень підтримки вступу України до НАТО з 30% упав до 20%. Здавалося б, під час парламентської передвиборної кампанії ситуація мала б виправитися, але й цього разу про НАТО забули... Експерти пояснюють подібні напади «амнезії» страхом нашкодити власному рейтингу від згадування про НАТО. Таким чином, після виборів влада виявилася заручницею власної бездіяльності, а н аселення формує своє уявлення про НАТО на інформації, яку засвоїло ще в часи холодної війни. Про це красномовно свідчать результати недавнього опитування, проведеного фондом «Демократичні ініціативи». Як повідомив голова фонду Ілько Кучерів під час III Всеукраїнської асамблеї Громадської ліги Україна—НАТО минулого ти жня на питання про кількість воєн, які розпочало НАТО, правильну відповідь — ні одної — дали тільки 1% опитаних, а в розпалюванні НАТО війни в Іраку були впевнені 80% респондентів при тому, що НАТО, як організація, не має відношення до цього конфлікту. Як зазначив у коментарі «Дню» заступник голови Координаційної ради Громадської ліги Україна—НАТО Сергій Джердж, «деякі політичні сили використовували це питання у своїй внутрішньополітичній боротьбі й занадто політизували цей процес». Попри відсутність наступального характеру інформаційної кампанії щодо НАТО, в якій за логікою мала б бути зацікавлена влада, ця кампанія за великим рахунком взагалі не ведеться. Особливо це помітно на регіональному рівні, зазначають експерти. «Місцеві керівники не не можуть надати грунтовну інформацію, вони не хочуть її надати», — вважає Олександр Семків iз Національного центру євроатлантичної інтеграції України. Як приклад, він навів Указ Президента від 27 грудня 2005 року щодо здійснення органами виконавчої влади заходів із реалізації державної політики у сфері європейської і євроатлантичної інтеграції у Криму. Аналізуючи результати виконання згаданого документа, експерти Центру дійшли висновку, що «програми основних заходів по інформуванню громадськості стосовно європейської і євроатлантичної інтеграції в регіонах протягом 2005 року за змістом не були узгоджені з проектами, які висвітлювали стан співробітництва України з Європейським Союзом». На думку О.Семківа, розподіл єдиного європейського шляху на два окремих — європейський і євроатлантичний — взагалі був тактичною помилкою влади. «Тим самим ми спонукаємо населення до міркувань, куди краще приєднатися — до НАТО чи до ЄС, не розуміючи, що це єдиний шлях», — сказав він. Серед інших причин відсутності позитивної реакції щодо НАТО з боку громадськості О. Семків назвав односторонній характер діалогу і недискусійність проведених заходів, недостатнє фінансування.

Директор Центру інформації та документації НАТО в Україні Мішель Дюре основними перешкодами для підтримки Альянсу українцями бачить взаємопов’язанiсть численних буденних проблем пересічного громадянина та відсутність реальної інформації про НАТО. «По-перше, люди тільки зараз почали отримувати доступ до реальної інформації про НАТО. По-друге, питання міжнародних відносин не завжди привабливі, оскільки для кожного українця існують інші щоденні проблеми. Поки що українці не пов’язують покращення стандартів свого життя зі вступом чи співробітництвом із Альянсом, але такий зв’язок існує. Це можна побачити на прикладах країн-новачків Альянсу», — розповів він у коментарі «Дню».

АЛЬЯНС ВИЧІКУЄ...

На думку дипломата, попереду — багато кропіткої роботи. «Інформація — це не пропаганда. Інформація — це довгий процес, це спілкування з людьми, дебати. Українське суспільство тільки зараз починає розуміти, що таке безпека. Треба говорити про це з реальними аргументами, треба знаходити баланс між перевагами і можливими проблемами. Не тільки уряд повинен вивчити, що таке національні інтереси, але і народ. Все в руках українців. Якщо сьогодні й нараховується 20% громадян на підтримку НАТО, то вони знають, що це таке», — зазначив М. Дюре.

Сьогоднішній уряд, оговтавшись після виборів, упевнено заявляє про продовження курсу на євроатлантичну інтеграцію, але не варто забувати, що до влади прийде новий уряд. Якими будуть настрої майбутньої коаліції і як активно вона підтримуватиме євроатлантичний курс, невідомо, оскільки немає не тільки програми діяльності коаліції, але й документа про її створення. Однією ж із причин відсутності конкретики у розмовах про євроатлантичні перспективи України є вичікувальна позиція Заходу. За кордоном зараз чекають формування нового уряду і визначення його політики. Як видно зі складу нового парламенту, більш-менш чітку позицію щодо НАТО демонструє тільки одна партія, а решта або відверто кажуть про неприйнятність членства в Альянсі, або оминають цю тему. Продовженням відносин України з НАТО може бути тільки консолідована позиція влади, наголошують як західні дипломати, так i представники українських неурядових організацій. Як приклад, вони наводять досвід новачків НАТО, таких як Словаччина або Литва, де спочатку підтримка вступу країни була із позначкою мінус. «У Литві політичні партії всіх відтінків домовилися, що питання європейської і євроатлантичної інтеграції є настільки важливими, що вони не можуть бути розмінною монетою у своїх дрібних чварах, і всі партії, і праві і ліві, і, зокрема, литовські комуністи, підтримували цей напрямок. Тому для суспільства було значно простіше зрозуміти всі переваги, які дає ця інтеграція і досягти тих високих стандартів, яких досягла ця країна», — зазначив у коментарі «Дню» Сергій Джердж.