Об’єднана Німеччина: 24 роки разом

«О, Гаук!», - захоплено каже літня жінка, вказуючи на федерального президента Німеччини Йоахіма Гаука, який якраз рухається у наш бік. Він, як і інші представники політикуму, крокує по  головній площі Ганновера - міста, де цьогоріч відбуваються святкування з нагоди Дня німецької єдності. Рівно двадцять чотири роки тому 3 жовтня західна і східна частини Німеччини об’єдналися, знову ставши однією державою. Після мирної революції та падіння Берлінського муру, договором між чотирма країнами-союзниками у Другій світовій війні було закріплено возз'єднання земель колишньої НДР з ФРН. Цьогоріч німці святкують національньне свято у Ганновері - столиці федеральної землі Нижня Саксонія, яка нині головує у Бундесраті. Біля Маркткірхе, де через кілька хвилин почнеться святкова літургія, скупчилось трохи людей різного віку, всі чекають початку свята.  

Йоахім Гаук у вишуканому темно-синьому костюмі та з посмішкою на обличчі вітається з людьми, які стоять за огорожею. Жінка, яка стоїть біля мене - 70-річна Альмут розцвітає на очах, коли федеральний президент підходить до неї, трохи прихиляється, заглядає у вічі та потискає руку. За Гауком у звично сторогому костюмі та рожевому піджачку впевнено та наче поспішаючи йде Ангела Меркель. Кілька охоронців дрібочуть довкола, а мікрофони телеканалів ловлять кожне сказане слово. На початку шляху канцлерку затримали палкі прихильники, тому до моєї сусідки вона вже не підходить. Альмут трохи засмучена. «Я постійно голосую за CDU. – каже із образою в голосі. – І, дивно, чому тут загорожі?». Альмут Нольтемайєр ще перед початком ранкової літургії прийшла до Маркткірхе, аби помолитися за Німеччину. Не очікуючи того, що вхід буде закритим, вона спостерігає за діями охоронців. Під’їжджають та від’їжджають якісь автобуси, наче заступаючи церкву. Коли вже всі політики зайшли до церкви, Альмут вирішує все ж таки трохи побути поряд, поспотерігати. Холодно, вона одягає свої  чорні рукавички. Трохи розговорившись, розповідає свої спогади з 1989-1990 років. «Коли падала Берлінська стіна, я  підірвалась і раптово поїхала з Ганновера до Берліна. - розповідає сива жінка у елегантному костюмі. - Це було таке хвилювання та здивування, ніхто не очікував. Люди раділи, святкували. Панувала ейфорія, це був чудовий день. Тільки я його запам’ятала по-іншому. У мене вкрали гаманець, де були майже всі мої гроші. Я не мала за що добратися назад до Ганновера і тому просила водія автобуса, щоби провіз мене безкоштовно». Альмут вважає, що Німеччина є єдиною, не зважаючи на регіональні відмінності, в тому числі між Заходом та Сходом.

НІ ВІЙНІ

Несподівано біля церкви з’являються люди з плакатами, влаштовуючи маленьку демонстрацію. Близько 15 учасників – жінки та чоловіки дорослого віку, дехто навіть з дітьми – прийшли сказати ні війні. А точніше «Ні війні від нашого імені!» - так написано на транспаранті. Демонстранти засуджують «войовничу політику Маркель та Гаука», звинувачуючи їх у піддатливості Америці. Демонстранти роздають листіки – «червоні картки» Меркель та Гауку, на яких написано: «Ніколи більше Німеччина не вступить у війну», - це ми вчили в школі і на цьому ми наголошуємо». Один з активістів, Енді Гарт, стверджує, що раніше ніколи не брав участь у демонстраціх і вперше вийшов на вулицю. «Ми на порозі Третьої світової війни і не хочемо, аби Німеччина вступала у війну. - переконаний демонстрант. - Я маю фірму і плачу багато податків, я не хочу, аби за мої гроші купляли зброю. НАТО змушує Німеччину як союзника вступити у війну, ми у цьому випадку є буфером для НАТО. Ми не хочемо війни». Такої ж думки дотримується і його колега Барбара Лоренц Кремер: «Ми не за Росію, не за Америку чи Україну. Ми просто проти війни і вважаємо, що конфлікт треба нейтралізувати, а не загострювати».

Буквально за сотню метрів інша демострація. У цій беруть участь вже більш молоді люди, віком приблизно від 20 до 30 років. Всі разом вони тримають плакат «Краще соціалістичні експерименти, аніж великонімецька катастрофа», на якому емблема Freie Deutsche Jugend (FDJ), що в перекладі означає «Вільна німецька молодь». Це соціалістична організація, перші з’їзди якої відбувалися ще 1936 року, і яка боролася проти фашизму в Німеччині. Молоді учасники тепер також захищають соціалістичні ідеї та «борються з фашизмом». Я запитую одну учасницю: «З яким фашизмом?». 30-річна Анна, яка тримає одну букву із надпису «НДР жива» вважає, що зараз існує загроза війни та фашизму. А саме – загроза фашизму в Німеччині.  Інша учасниця – 24-річна Марліна Штаншус, яка працює на ремонті автомобілів, розповідає і свою точку зору: «Коли ще було дві Німеччини, одна з них НДР, яка намагалася побувати соціалізм, це були майже 40 років миру. Після анексії НДР – не жорстокої, але не узгодженої з обох сторін, знову почалися війни. І навіть у війні в Україні німецьке правління відіграє зовсім не маленьку роль. Наша країна не має права втручатися у справи інших країн. Навіть, втручаючись, вона просто захищає свої економічні інтереси. Це не є інтереси людей, а навпаки. Політики мають вигоду з кожного конфлікту, з кожної війни…».  

На тій же площі (служба вже добігає кінця) зібралась група африканців у кольоровому одязі та шапочках, які експресивно та динамічно співають пісню: «Боже, благослови Африку». Шумно, важко розібратися у цьому еклектичному наборі голосів і думок. Нарешті політики виходять з церкви. Одні люди аплодують, інші кричать: «Німецька зброя, німецькі гроші вбивають людей по цілому світу!». Так, на урочистій частині вже після літургії та всіх протестів канцлерка ФРН Ангела Меркель зазначила, що Німеччина, яка отримала урок возз'єднання, не може приймати заперечень щодо права країн самостійно визначати своє майбутнє та порушень норм міжнародного права. Особливо необхідною є підтримка сусідніх із Євросоюзом країн, які поділяють західні цінності та хочуть іти своїм власним шляхом, наголосила канцлерка.

ЧИМ Я МОЖУ ДОПОМОГТИ?

Поряд біля церкви, трохи осторонь балаганного протесту спокійно стоїть хлопчина – Мотек Вейнерт, народжений у Польщі, який, проте, 24 із своїх 25 років живе в Німеччині. Він вважає, що в день 3 жовтня треба говорити про головну «стіну» у німецькому суспільстві - стіну між багатими та бідними. Мотек переконаний, що уряд розподіляє кошти нецілеспрямовано, і що багато багатих людей не потребують стільки грошей. Щоб уникнути «системи», зараз він працює над створенням машини, яка працюватиме на воді. Таким чином він хоче показати, що є альтернативні виходи із ситуації, що не всім керують енергоджерела. Також Мотек знає й про війну в Україні: «Я чув про цю ситуацію і задумався над тим, чим можу допомогти? – розказує Мотек. - Я знайшов людей (це німці, не українці), які займаються відправкою допомоги на Схід України: старий теплий одяг та інші прості речі. Це особливо потрібно для вимушених переселенців, які втікають з території, де війна. Я подумав, о Боже, в мене на горищі півтонни старих речей, які я вже давно не ношу. Ми спакували багато одягу і вже десь в середині жовтня він буде доставлений в Україну. Надіюсь, це хоч якось допоможе людям, які опинилися у складній ситуації».  

Неофіційна частина святкування Дня німецької єдності, яка почалася у Ганновері ще 2 жовтня, також відбувається у центрі міста. На святковій милі 1,5 км завдовжки свої регіональні особливості презентують 16 німецьких земель – на стендах можна отримати листівки, брошури та інший матеріал про різні сфери розвитку різних земель. За попередніми підрахунками у Ганновері святкували об’єднання не менше півмільйона відвідувачів. Народні гуляння просто неба проходять під гаслом «Об'єднані в різноманітті», а також «Єдність в різноманітті».

Нового сенсу набуває це гасло, коли йдеться про багатокультурність Німеччини. Мова не лише  про відмінності між регіонами чи Сходом та Заходом. Шукаючи німців, які б розповіли про свій досвід життя за часів існування Берлінської стіни та розпитати про те, що відчували, коли дізналися, що Німеччина знову єдина, виявилось, що знайти німців не так просто. Ось багато турків, а також афронімців, ось мені ввічливо відповідє емігрантка з Греції, а ось – із Сербії. А ось пані Зеслава Крюгер, старша пані, якій вже за 80 років. Усівшись у кріслі на сонечку, пані стостерігає за музикантами та взагалі всім дійством. Вона, виявляється, із Гданська, приїхала до Ганновера рік до того, як впала стіна. Повернулась сюди до родичів і ще пригадує яких зусиль коштувало дістати візу. Протягом півгодин польська пані розповідає мені ледь не цілу історію свого життя: про те, як відчувалася тут різниця та краще життя після Гданська, як вона знайшла свого батька, а також про своїх внуків. Попри те, що пережила нелегкі часи і залишила багатьох близьких людей у Польщі, каже, що зовсім не сумує за Гданськом. І радіє, що частину свого життя прожила саме тут.

ҐРАТУЛЯЦІЇ ДЛЯ ГЕРТИ

Неподалік, тримаючись за свій велосипед, музику слухає також і інша жінка – Герта. Витончена старша леді, у простенькому одязі та гарно укладеним волоссям. Вона – австрійка, за своє життя працювала  на різних посадах в готелях Лондона та Цюриха, а останні 45 років живе вже в Німеччині. Їй 78 років і в неї сьогодні день народження. «Вже 24 рік маю подвійне свято, - розповідає вона, - 3 жовтня постійно мені телефонують близькі та друзі та вітають і з днем народження, і з національним святом. Люблю цей день, бо він дуже світлий та урочистий. Коли впала Берлінська стіна, а потім відбулось об’єднання, я була вдома з чоловіком. Але ми дуже раділи. На жаль чи на щастя, ми не мали родичів у Східній Німеччині. Тому нам було простіше. Але я знаю стільки історій про людські трагедії…». Пані Герта також розповідає, що зараз вже живе сама, її чоловік помер, а діти живуть в інших містах. Але тут, на святкуванні Дня німецької єндості вона почуває себе добре.

Біля ратуші у Машпарку Ганновера, де відбуваються масшабні заходи, шумно. Під вечір атмосфера змінюється з культурно-просвітницької у пиво-алкогольну. Гупає музика, а люди ходять задоволені, наповнивши свої торбинки різними книжечками та цікавими дрібничками про Німеччину.

«МИ ДОВГО ВИБОРЮВАЛИ СВОЮ ЄДНІСТЬ, БЕРЕЖІТЬ І ВИ СВОЮ»

На Маркткірхе, де зранку також панував хаос, вже порожньо. Тільки на лавці сидить старша пара, наче відхекуючись від сьогоднішнього дня. Це Траудель та Ганс Ґюріг з Вісбадену. Вже 16 років поспіль вони їздять у ті міста, де відбувається святкування національного святя. 56-річна Траудель розповідає, що у падіння Берлінської стіни було важко повірити. «Ми мали родичів в НДР,  - каже вона, - та їздили туди з візитом, бачили що відбувається. Там жили мої тітка та дядько, які вже померли. Вони також відвідували нас на Заході, але, наприклад, їхні діти не мали такої можливості. Для моїх батьків, як і батьків мого чоловіка, це було нечувано та непередбачувано, що Німеччина знову може стати єдиною. Здавалось, що поділ на НДР та ФРН існуватиме завжди». Також жінка додає, що різниця між Заходом та Сходом була і досі є: «Схід завжди почував себе обділеним, ми все мали, а їм було важко. Це стосується старшого покоління, не молодшого. Молоді розуміють, що після 1990 року – це вже нова країна. Але в старших людей на Сході залишається відчуття, що вони щось пропустили… По суті, зараз вони вже не є чимсь гіршими, вони теж твердо стоять на ногах, але відчуття з минулого залишається. Ну і Захід досі допомагає Сходу фінансово. Дуже багато грошей йде туди, тому часом в них є навіть багато кращі умови. Скажімо, дороги». Чоловік Траудель – Ганс додає, що момент, коли впала Берлінська стіна, а потім коли Німеччина об’єдналася, був унікальним: «Раніше чи пізніше цього не могло статися. Росія тоді була трохи слабшою, це уможливило повернення НДР. Ми довго виборювати свою єдність. І ми стараємось її берегти. Бережіть і ви свою українську єдність».