Очікувана несподіванка

Англійський виборець у черговий раз підніс своїм і закордонним політикам сюрприз. Як у липні 1945 р., коли переможець у війні з Німеччиною Вінстон Черчілль і очолювана ним Консервативна партія зазнали нищівної поразки. Більше за всіх був спантеличений Йосип Сталін. Як згадував член радянської делегації на Потсдамській конференції та колишній посол СРСР у Англії Іван Майський, радянський вождь кілька разів розмовляв із ним з приводу феномена програшу Черчілля. Для прямолінійної логіки Сталіна була категорично неприйнятною непередбачуваність демократичного процесу. Порушене непорушне правило — переможців не судять. У Великій Британії народ вирішив, що ні, судять...

Після місцевих виборів 2009 р. практично всі співали лейбористам, які правили 13 років, відхідну. Зрушення громадської думки підтверджувалося чисельними опитуваннями. До цього додалося враження від телевізійних дебатів, які лідер лейбористів Гордон Браун геть програв не лише своєму головному супернику лідеру консерваторів Девіду Камерону, а й лібералу Ніку Клеггу. Причому чимало оглядачів після третього туру теледебатів останньому готували навіть друге місце за результатами голосування. Але й цього разу британський виборець показав, що свою думку має.

Першою й вельми неприємною несподіванкою виявилася плутанина на виборчих дільницях. У країні, де парламентські та місцеві вибори проводять уже 740 років із певними перервами на Англійську революцію, не всі виборці змогли проголосувати у визначений час. Утворилися величезні черги, в яких доводилося стояти по півтори-дві години. І навіть після цього стомлений і знервований виборець дізнавався, що бюлетені скінчилися й проголосувати він не зможе. У багатьох випадках зазвичай розважливі британці не витримували, доходило до втручання поліції. Лише у Шеффілді охоронці порядку забрали від виборчих дільниць понад 200 осіб. Такі ж інциденти зареєстровані в Манчестері й Лондоні.

Тепер власне про сюрпризи. Сталося те, про що всі говорили: лейбористи програли. Але зовсім не так, як очікувалося. Втрати великі, але це далеко не розгром, який пережили консерватори 13 років тому. Консерватори виграли, але і їхні надії не виправдалися повною мірою. Вони отримали 306 місць, додавши порівняно з виборами 2005 р. 97 мандатів. Але це якась неповна перемога. Для абсолютної більшості їм бракує 20 депутатів. Лейбористи отримали 258 місць, втративши 91 мандат. Передрікали набагато гірший результат, хоча для Гордона Брауна це вельми слабка втіха. Ось справжнім сюрпризом був дуже скромний результат ліберальних демократів Ніка Клегга. Незважаючи на лиск його виступів на теледебатах і добрі відгуки глядачів, партія не лише не наростила свою присутність у парламенті, а навпаки, втратила п’ять мандатів і змушена задовольнятися 57 місцями. Дався взнаки властивий британцям консерватизм. Як зазначив один оглядач, «Нік хороший, але цього не достатньо для наших виборців».

Слід сказати, що англійська виборча система вельми архаїчна. У ній діє класична мажоритарна система, коли переможець в окрузі визначається простою більшістю, а голоси, віддані за інших кандидатів, просто не враховуються. Це на руку головним партіям — консерваторам і лейбористам. Страждають у першу чергу ліберали. Тому Нік Клегг у програмі своєї партії запропонував перехід до пропорційної системи. Як вважається, саме це зіграло з ним і його партією злий жарт. Підтвердився традиційний британський консерватизм — не політичний, а риса національного характеру. Настільки різкий відхід від традицій не припав до душі дуже багатьом.

Ще один маленький сюрприз: уперше в історії в британському парламенті з’явиться депутат від Зеленої партії Англії та Уельсу — її лідер і депутат Європарламенту Каролайн Лукас відвоювала місце в лейбористів і пройшла до парламенту, хоча й з мінімальною перевагою.

Тепер мають відбутися переговори про створення коаліції. Слід прямо сказати, вкрай важкі. Якщо консерватори зуміють домовитися з лібералами, то в парламенті в них буде тверда більшість. Але арифметика тут слабкий помічник. Для входження до урядової коаліції ліберали висувають усього одну вимогу, але яку! Перехід на пропорційну систему виборів. У такому вигляді це неприйнятно ні для консерваторів, ні для лейбористів. Для торі неприпустимим є жодний варіант. Вони категорично проти навіть можливого проведення загальнонаціонального референдуму з цього питання. Лейбористи ж, судячи з деяких заяв Гордона Брауна, такої можливості не виключають, якщо під час кампанії щодо референдуму збережуть право висловлювати свою позицію, а не агітувати за нову систему. Є проблеми й з узгодженням програми діяльності коаліційного уряду. Як справжні ліберали, Нік Клегг і його партійці наполягають на значному зниженні податків. Зокрема, пропонується скасувати прибутковий податок на перші зароблені 10 тис. фунтів. Консерватори не проти, але дефіцит бюджету надто великий. Його зменшення — завдання важке й малопривабливе. Англія — не Греція, але проблема є. І як її вирішувати, домовитися буде складно. Зрозуміло одне. Без істотного обмеження соціальних витрат і зменшення податків не обійтися, а це може дорого коштувати на майбутніх і, можливо, дострокових виборах.

Коаліція лейбористів і лібералів, у принципі, можлива, але парламентська арифметика робить її не надто привабливою. Абсолютної більшості вона не матиме, доведеться домовлятися з дрібними партіями націоналістичного спрямування, а для лейбористів це взагалі неприйнятно.

Виходить, що коаліції в якомусь вигляді можливі, але їхня стійкість відносна. Хоча британські політики мають величезний досвід досягнення компромісів, але є питання, щодо яких вони відступати не можуть. Тому на горизонті дедалі виразніше вимальовується перспектива дострокових виборів. Їхню дату визначає прем’єр-міністр, і за цю посаду зараз розгортається головна боротьба. У нас стало загально прийнятним твердження, що британська королева царює, але не править. Це, в принципі, так, але Її величність виконує дуже важливу функцію — саме вона призначає прем’єр-міністра. В умовах парламентської невизначеності вона може стати вирішальною. Систему стримування та противаг винайшов не Монтеск’є, її створили традиції британського парламентаризму.