Пакистан потребує нашої негайної допомоги
Стоячи минулої неділі під свинцево-сірим небом Пакистану, я бачив море страждань. Повінь змила тисячі міст і сіл. У кожній провінції країни були зруйновані дороги, мости та будинки. Із висоти я бачив тисячі акрів чудових сільськогосподарських земель — основи економіки Пакистану — їх поглинала повінь. На землі я зустрічався з переляканими людьми, які живуть у повсякденному страху, що вони не зможуть нагодувати своїх дітей і захистити від наступної хвилі кризи: поширення діареї, гепатиту, малярії, і найсмертельнішого захворювання — холери.
Один лише масштаб катастрофи не піддається усвідомленню. В усій країні постраждали від 15 до 20 млн. людей. Це більше, ніж усі, хто постраждав від цунамі в Індійському океані та від землетрусу в Кашмірі у 2005 році, від циклону «Наргіс» у 2007 році, а від землетрусу на Гаїті цього року — взяті разом. Під водою опинилося щонайменше 160 тис. квадратних кілометрів землі — це приблизно дорівнює площі штату Нью-Йорк.
Чому світ настільки повільно усвідомлює масштаб цієї катастрофи? Можливо, тому, що це не «телегенічна» катастрофа — із раптовою ударною силою та сповненими драматизму рятувальними роботами. Землетрус може позбавити життя тисячі людей за лічені секунди; цунамі за мить знищує цілі міста та їхніх мешканців. На відміну від цього, ця катастрофа розвивається повільно, зростаючи з часом. І вона ще далека до завершення.
Муссоні дощі можуть продовжуватися іще кілька тижнів. Навіть якщо вода відступає у деяких місцевостях, повінь посилюється в інших, особливо на півдні. Звичайно, при цьому ми знаємо, що все це відбувається в одному з найпроблематичніших регіонів у світі, стабільність і процвітання якого цілком в інтересах світу. Через усі ці причини, серпневі повені — це набагато більше, ніж катастрофа лише самого Пакистану. Насправді вони є одним із найсерйозніших іспитів всесвітньої солідарності нашого часу.
Саме через ці причини Організація Об’єднаних Націй видала екстрений заклик про виділення 460 млн. доларів. Ця сума, що складає менше 1 долара на день на одну особу, дасть змогу прожити три наступні місяці 6 млн. людей — серед яких 3,5 млн. дітей. Міжнародні зобов’язання щодо надання допомоги зростають із кожним днем. Менше тижня пройшло від часу заклику, а ми вже маємо половину від потрібного. Але все одно, масштаб реакції є недостатнім порівняно з масштабом катастрофи.
Сьогодні (у четвер), Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй проводить засідання, спрямоване на посилення наших спільних зусиль. Якщо ми почнемо діяти вже зараз, усе ще можна буде попередити другу хвилю смертей, яку викличуть хвороби, що передаються водою. Нелегко розгортати гуманітарну діяльність у таких важких, а інколи й небезпечних, зонах. Але я бачив, що це відбувається в усьому світі, від найвіддаленіших і найнебезпечніших місцевостей у Африці до зруйнованих міст на Гаїті. І те ж саме я бачив у Пакистані на цьому тижні.
Численні агентства ООН, міжнародні гуманітарні групи, такі, як Організація Червоного хреста/ Червоного півмісяця, та інші неурядові організації надають підтримку урядові Пакистану в подоланні наслідків надзвичайної ситуації. Використовуючи вантажні автомобілі, вертольоти і навіть мулів для перевезення продуктів харчування по країні і доставки їх тим, хто відрізаний від допомоги, ми забезпечили майже мільйон людей продуктами, яких їм вистачить на місяць. Приблизно така ж кількість людей на цей час забезпечені тимчасовим притулком, і ще більше — щодня отримують чисту воду. Завдяки протихолерним комплектам, дозам антидотів проти зміїної отрути, хірургічним наборам та засобам оральної регідратації вдається рятувати все більше життів.
Це — тільки початок, якому потрібен потужний поштовх. Шістьом мільйонам людей не вистачає їжі; 14 млн. потребують термінової медичної допомоги, насамперед, діти та вагітні жінки. По мірі того, як відступає вода, ми повинні швидко допомогти людям відбудувати їхню країну і повернутися до звичного життя.
За оцінками Світового банку, сума збитків від втрати врожаю складає щонайменше 1 млрд. доларів. Фермерам будуть потрібні насіння, добрива та інструменти для пересівання, щоб урожай наступного року також не було втрачено. Ми вже спостерігаємо зростання цін на харчові товари у головних містах Пакистану. У довгостроковій перспективі буде потрібно ліквідувати ті значні пошкодження, яких зазнали об’єкти інфраструктури — від шкіл і лікарень до іригаційних каналів, засобів зв’язку та транспортних вузлів. Організація Об’єднаних Націй також братиме участь у цьому.
У засобах масової інформації часом з’являються згадки про певну «втому» — припущення стосовно того, що уряди неохоче займаються проблемами чергового катаклізму, що вони не впевнені, чи витрачати кошти на цей регіон. Насправді факти свідчать про протилежне. Донори виділяють допомогу Пакистанові — і це вселяє надію. Якщо хто й має відчувати втому, то це прості люди, з якими я зустрічався у Пакистані, — жінки, діти, звичайні фермери, що змучилися від переживань, конфліктів та економічних негараздів, що втратили все. Але замість утоми, я бачив рішучість, стійкість і надію — надію та сподівання на те, що вони не залишаться на самоті у свій найтяжчий час.
Ми просто не можемо стояти осторонь, дозволяючи цьому природному катаклізмові перетворюватися на антропогенну катастрофу. Ми повинні пройти з народом Пакистану кожен крок довгого і важкого шляху, що лежить перед ними.
