Папа Iван Павло II ламає традиції
Щоб знайти пояснення цьому факту, треба звернутися до історії Італії ХIХ століття; до часів, коли країна виборювала незалежність та об’єднувала ті численні суверенні області, на які був тоді поділений Апеннінський півострів. Однією з таких самостійних частин Італії була Папська область на чолі з Римом, де панувала теократія, — тобто вся повнота як церковної, так і світської влади там належала духовенству на чолі з Папою Римським. У результаті національно-визвольного руху на чолі з графом Кавуром, після кількох декад революцій і війн, 1861 року було зрештою створене об’єднане Італійське королівство. Папство, втім, утримало Рим та деякі території на узбережжі, але ненадовго — 1870 року вся колишня Папська область увійшла до складу єдиної Італії, що проголосила себе світською державою. На пагорбі, що височить над Ватиканом, було невдовзі встановлено пам’ятник одному із видатних діячів і героїв визвольно-об’єднувального руху — Гарібальді.
Після 1870 року за Католицькою церквою залишилися території та будівлі навколо собору Святого Петра (Ватикан) в Римі та ще кілька невеликих ділянок в інших місцях країни. Для Римської кафедри це було історичною трагедією, хоча уряд гарантував папі незалежність в межах Ватикану і навіть запропонував церкві певну компенсацію за втрачені землі. Тодішній Папа Пій IХ категорично відмовився визнати легітимність італійського уряду або мати з ним будь-які контакти. Відмовився навіть від грошової компенсації. Він об’явив себе «в’язнем» Ватикану і зачинився за його воротами. Кілька наступних пап поводили себе так само, зокрема, ніколи з моменту обрання не залишаючи територію Ватикану, не ступаючи ногою на землю Італії, на вулиці Рима. Водночас церковна адміністрація Ватикану продовжувала без перешкод правити справами світової Католицької церкви.
Так йшлося до 1929 року, коли «Римське питання» було, зрештою, врегульовано — уряд Муссоліні та Ватикан підписали Латеранську угоду, згідно з якою обидві сторони визнали одну одна суверенними державами. Уряд Італії зобов’язався також сплатити Ватикану обіцяну раніше компенсацію. Традиція «затворництва» пап, однак, трималася ще певний час — до післявоєнного часу, хоча й потім папи виїжджали за ворота Ватикану вельми рідко. Радикально покінчив з цією звичкою тільки Папа Іван Павло II.
Попри Латеранську угоду, однак, відносини між урядом Італії і Ватиканом залишалися прохолодними, відстороненими. І ось тепер — виступ у парламенті Італії Римського понтифіка, який не тільки ще раз довів, яким невгасимим новаторським духом керується у своїй діяльності ця людина, але й засвідчив, що минуле, зрештою, відійшло, що папи більше не вважають себе «в’язнями» і готові більш активно співпрацювати з італійськими владними структурами.
Іван Павло II у своєму виступі, по-перше, підкреслив, що ідентичністю та життєвою силою Італії є християнство. Він нагадав, як завжди, про необхідність поваги до людини та її гідності, поваги до демократії, миру і справедливості. (До речі, в часи Папи Пія IХ, першого «затворника» Ватикану, ще й мови не було про демократію та гідність людини.) Папа торкнувся також теми міжнародного тероризму, який «набув нових і небезпечних вимірів, утягуючи в конфлікти великі релігії». Християнські країни мають захищати мир і «берегтися тупикової «логіки» конфліктів, нездатної привести до реальних рішень».
Папа звернувся також до лідерів об’єднаної Європи, які зараз укладають проект нового Європейського Союзу, із закликом підкреслити ту роль, яку християнство завжди вiдiгравало на континенті.
Основною темою виступу папи Івана Павла II стала тема зниження народжуваності в Італії. Ще недавно багатодітні італійці, в переважній більшості — католики, сьогодні не поспішають обтяжувати себе дітьми і мають один із найнижчих рівнів народжуваності у світі — 9,3 народження на 1000 жителів. На одну італійську жінку приходиться у середньому 1,23 дитини, тоді як у цiлому в Європейському Союзі цей показник дорівнює 1, 48, а в США — 2,1. Населення Італії драматично старіє; ООН попередила Італію, що економічне майбутнє країни під загрозою — частина суспільства, яка працює, постійно зменшується і скоро буде неспроможна утримувати суспільство, яке старiє, без допомоги іммігрантів. (Не виключено, що Італія невдовзі буде запрошувати українських заробітчан, а не виганяти їх, як нинi). Папа назвав цю ситуацію «однією з серйозних загроз майбутньому країни та її здібності до розвитку… Стан речей повинен примусити громадян полярно змінити існуючу в суспільстві тенденцію. А політиків — забезпечити умови, за яких народження та виховання дітей не були б такими складними економічними процесами… Батьки повинні виховувати в дітях повагу до моральних цінностей, а педагоги — створювати в школах «здоровий клімат свободи».
Журналісти відзначають, що 45-хвилинну промову Папа Іван Павло II проголосив вельми виразно, а його вигляд засвідчив деяке покращання здоров’я. Законодавці приймали папу Івана Павла II по «першому розряду» — 20 разів переривали його промову оплесками, а в кінці влаштували овацію з вигуками «Viva il papa!». Втім, кілька депутатів демонстративно покинули зал засідань — бажаючи підкреслити, що Італія є й буде світською країною. Ще протестувала невелика група геїв на площі перед парламентом, де перед великим екраном зібралося чимакло італійців, які емоційно схвалювали чи не кожне слово Папи.
Як повідомляють італійські журналісти, виступ Івана Павла II мав один вельми драматичний результат. Такий собі Бенедетто Марчіанте — злочинець, пов’язаний з мафією і заочно засуджений до 30-и років позбавлення волі, під впливом виступу Івана Павла II здався в руки поліції. Це, мабуть, можна назвати чудом.
