Пастка для наддержави
Керуючися цими принципами, я не сумніваюся, що Мілошевич порушував права албанського населення в Косово. Немає у мене сумнівів і в тому, що ситуація вимагала зовнішнього втручання. Мої сумніви відносяться до того, що міжнародний тиск може чинитися успішніше.
Ми досягли абсолютно протилежних до наших намірів результатів. Ми посилили етнічну чистку, якій хотіли запобігти. Ми допомогли консолідуватися силам режиму Мілошевича, і ми допомогли створити нестабільність у сусідніх Чорногорії, Македонії та Албанії, не кажучи вже про наші відносини з Китаєм.
Запитання, яке я хочу поставити собі: чи можливо це, чи доречне втручання у внутрішні справи держави в ім'я якихось загальних засад на кшталт прав людини чи відкритого суспільства? Я не хотів би розглядати це питання і, звичайно ж, мені ніяк не хотілося б отримати у відповідь «ні». Це стало б кінцем мрії про відкрите суспільство. За відсутності зовнішнього втручання жорсткі режими могли б чинити незліченні звірства.
Люди, котрі живуть у демократичних країнах, не вірять у демократію, як в універсальний принцип. Вони намагаються керуватися власними інтересами, а не якимись універсальними засадами. Можливо, вони хочуть захистити демократію у своїй країні, оскільки вважають, що це в їхніх власних інтересах, але дуже мало людей достатньою мірою виявляють цікавість до демократії як абстрактної ідеї, за яку треба боротися в інших країнах, особливо якщо ідея дуже далека від реальності. Однак, у людей є турботи, які виходять за рамки власних інтересів. Ці почуття викликані картинами жорстоких злочинів. Як же мобілізувати ці почуття для запобігання жорстокості?
Я брав участь у ряді дискусій з косовської проблеми, і мене вразило, наскільки нечленороздільні і заплутані люди, добре інформовані люди в тому, що стосується причин нашої участі в конфлікті. Вони називають гуманітарні причини і права людини практично навперемінно.
Військові дії розпочалися вже більше року тому, а засади відкритого суспільства було порушено ще десять років тому. Але світова спільнота навіть не підозрювала, де знаходиться Косово, до початку показу бомбардування Югославії ЗМІ.
Треба розуміти, що ми не змогли позбутися Мілошевича бомбардуваннями, але якщо після війни з'явиться великий план реконструкції Південно-Східної Європи, в якому фігуруватимуть Митний союз і передбачуване членство в Європейському Союзі для країн, які будуть до цього готовими, я упевнений, що серби швидше позбудуться Мілошевича, щоб вписатися в необхідні рамки. Щодо США, то ми потрапили у власну пастку.
Ми були однією з наддержав і лідерами вільного світу. Ми тепер єдина наддержава і все ще хочемо називатися лідерами вільного світу. Але в цьому-то і проблема, оскільки ми порушуємо один з основоположних принципів відкритого суспільства. Ніхто не володіє монополією на істину, однак ми поводимося так, ніби ми нею володіли. Ми готові порушувати суверенність інших держав в ім'я універсальних засад, але ми виступаємо проти посягання на наш власний суверенітет. Ми готові скидати бомби на інші держави, але ми не бажаємо піддавати ризику своїх людей. Ми відмовляємося підкорятися будь-якому міжнародному управлінню. Ми були однією з семи держав, які відмовилися брати участь у Міжнародному трибуналі; іншими були Китай, Ірак, Ізраїль, Лівія, Катар і Ємен. Ми навіть не платимо свої внески в ООН. Подібна поведінка не дає нам права заявляти, що ми є лідерами вільного світу. Для повернення нам цього статусу ми повинні радикально змінити наше ставлення до міжнародного співробітництва. Ми не можемо і не повинні грати роль поліцейського у світі, але світу необхідний поліцейський. Тому ми повинні взаємодіяти з країнами-однодумцями і підкорятися правилам, які ми нав'язуємо іншим.
