Пауза на тлі моральної підтримки
Цього тижня у Брюсселі відбудеться засідання комісії Україна — НАТО на рівні послів. Не раніше січня відбудеться й відкладена зустріч міністрів закордонних справ. Тема майбутнього відносин Києва й Брюсселя «освіжилася» в останній тиждень. Зокрема, певні надії в Києві покладали на зустріч глав зовнішньополітичних відомств країн- членів НАТО, яка відбулася в Брюсселі.
На зустріч міністрів закордонних справ країн-членів НАТО, яка відбулася в Брюсселі, в Києві покладали надії. Однак ці сподівання вироблялися за інших умов і, можливо, навіть у іншій Україні. Україна постала в центрі уваги західного світу з інших причин, власне — через президентські вибори, й зустріч у Брюсселі лише підтвердила, що в НАТО, як і в Раді Європи, як і в Європейському парламенті, за українськими подіями стежать, і стежать дуже уважно. У ході зустрічі не відбулося, як це планувалося, засідання комісії зі співробітництва Україна — НАТО, українському міністрові Костянтину Грищенкові було послано месидж «нинi не найкращий час», з яким у Києві погодилися. Натомість відбулося засідання ради НАТО — Росія, де Москві було сказано, що не лише там мають право спостерігати за українськими подіями. Власне, це був головний результат двох днів засідань у Брюсселі. Зараз навряд чи можна виключати, що «українські дні» в Брюсселі минулого тижня були лише прологом — так само, як не можна виключати й того, що навіть до повернення справ до стану, в якому вони перебували півроку тому, ще знадобиться певний час. Тим більший час буде потрібний для переосмислення подій і вироблення нових кроків.
Півроку тому робилися натяки, що саме під час останньої цього року зустрічі міністрів країн- членів НАТО щось має статися таке, що в політичному плані виведе Україну на шлях планомірної, поступової інтеграції до НАТО. Прогнози мали своє підґрунтя. Під час Стамбульського саміту Альянсу наприкінці червня Україну не запросили виконувати План дій з набуття членства (Membership Action Plan), але було розроблено низку завдань, які не могли трактуватися інакше, аніж підготовка до цього. Хід виконання Плану дій Україна — НАТО сторони відзначали як успішний, хоча дещо інші висновки робилися стосовно цільового плану на цей рік. Після перекладу з дипломатичної мови на зрозумілу виявлялося, що якщо не виникає питань стосовно військового співробітництва, то щодо виконання взятих на себе політичних зобов'язань Україна отримує постійний «незалік». Це стосувалося передусім положень, які вимагали просування до подальшої демократизації політичної системи, і особливо — підготовки й проведення на належному рівні виборів. Те, що від цього залежить подальша атмосфера діалогу, говорилося вже практично прямим текстом. У НАТО на певному етапі перестали повторювати знамениту фразу попереднього Генерального секретаря лорда Робертсона про те, що НАТО готове йти у своїх відносинах з Україною настільки далеко, настільки готовою буде сама Україна. Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер був серед тих, хто заявив, що вибори в Україні не відповідали міжнародним стандартам, — отже, в Брюсселі не жартували.
Якщо до цього додати, що зустріч міністрів країн НАТО збіглася у часі з моментом, коли в Україні старе державне керівництво вже в кращому разі (як би це виглядало на погляд ззовні держави) виконує обов'язки, а нове ще не обране й не призначене, то формальний привід для того, щоб не запрошувати українського міністра, зрозумілий, хоча, очевидно, й образливий для офіційного Києва. І генсек Схеффер, й інші представники Альянсу в офіційних виступах і неформальних розмовах кілька разів підкреслювали, що в даному разі не йдеться про жодний бойкот України. Просто — «не найкращий час». Очевидно, що сама по собі ця ситуація мала б стати для нового українського державного керівництва уроком — адже її повторення виглядатиме відвертим фарсом.
У дуже непривабливому світлі на цьому тлі виступила російська дипломатія. Поведінка міністра Сергія Лаврова, за свідченням учасників засідання ради НАТО — Росія, нагадувала кращі радянські часи. Зрештою йому вказали на те, що Україна є партнером НАТО. І вже тому НАТО має всі резони для того, щоб проводити консультації з приводу ситуації в Україні. Про це на брифінгу після засідання ради заявив генсек Схеффер. За деякими даними, Лавров звинувачував Держдепартамент США в тому, що він через «Фрідом Хаус» фінансує кампанію Ющенка в Україні. Держсекретар США Колін Пауелл, для якого зустріч у Брюсселі була останньою офіційною міжнародною появою у цьому статусі, просто відповів, що Держдепартамент США допомагає різним організаціям по всьому світі, які працюють над тим, щоб люди знали, як користуватися своїми правами, і над тим, щоб у суспільствах відбувався діалог з рівним доступом до нього його учасників. У цьому світлі він не вбачає нічого неприйнятного у діяльності «Фрідом Хаус». Дипломатичні відповіді Схеффера та Пауелла стали сигналом: принаймні в НАТО підтвердили, що не розглядають претензії Москви на встановлення своїх «сфер впливу» як серйозні. Або ж що ці претензії у випадку України зайшли надто далеко — попри всю важливість Росії як партнера. Це, звичайно, дуже далеко від застосування на практиці статті 5 Вашингтонського договору, але істотний знак моральної підтримки.
Заслуговує на увагу також ремарка генсека Схеффера про те, що в жодному разі не йдеться про суперництво. Справдi, не йдеться. Доказом цього можуть бути хоча б документи, які НАТО ухвалює в процесі співпраці з Росією — зокрема, План дій з боротьби з тероризмом, «меморандум модальності» стосовно операції Active Endeavor (боротьба з тероризмом на морі) тощо. Навряд чи пересічному росіянину повідомляють, що в реальності Москва намагається демонструвати прагнення до якомога глибшої співпраці з НАТО, й за глибиною ця співпраця часто переважає співробітництво між країнами в рамках Альянсу. Щоправда, при цьому Москва відстоює рівність позицій.
«Українська тема» була відзначена й у спільній заяві після засідання ради НАТО — Росія.
Зрештою учасники брюссельського засідання вислухали доповідь представника Європейського Союзу Хав'єра Солани про те, як відбувалися переговори в Києві за його посередництва, й у заключному документі зазначили, що надають особливої уваги відносинам з Україною, уважно спостерігають за розвитком ситуації в цій країні, закликають усі сторони до швидкої імплементації реформи виборчого законодавства й до забезпечення умов, щоб переголосування у другому турі президентських виборів було вільним і чесним. Підтверджено підтримку незалежності, суверенітету, територіальній цілісності України (цього раніше, до останніх подій, на подібних зустрічах не заявлялося). Кілька разів зазначалося, що в НАТО дуже задоволені та сприймають як головне досягнення розвитку ситуації в Україні те, що врегулювання кризи знайдено без насильства. Раніше в неофіційних розмовах заявлялося, що чинному на той час українському керівництву зможуть вибачити багато що — можливо, навіть «Кольчуги» — але не кров.
Більше — жодної конкретики. Хіба що заява про те, що цього тижня буде проведено зустріч на рівні послів. А міністерську зустріч — коли прийде час.
Який саме порядок денний розгляду «українського питання», очевидно, потрібно буде з'ясовувати вже після Нового року.
Зрозуміло, що саме від України, від її чинного на той час керівництва залежатиме й атмосфера наступної розмови, й її результати. Сьогоднішня зацікавленість українськими справами є наслідком екстремальної ситуації й не може тривати довго. Країна, яка прагне домогтися втілення своїх амбіцій, мала б замислитись над тим, яким чином досягти збереження рівня такої зацікавленості з кардинальною зміною її змісту. Те, що це буде нелегко, продемонстрували останні заяви в Західній Європі. Міністри закордонних справ Австрії та Іспанії з розривом у кілька днів заявили, що вступ України до ЄС зараз розглядатися не може й не буде. У дні засідання міністрів НАТО в Європейській комісії в Брюсселі було затверджено проект Плану дій ЄС — Україна, який має назву, яку сьогодні в Києві вже важко, якщо взагалі можливо, сприймати інакше як знущання, тобто «Європейська політика сусідства: перші плани дій». Єдиним, хто міг робити оптимістичні для України припущення, нинi у Брюсселі був хіба що міністр закордонних справ Польщі Влодзімєж Цімошевіч.
З другого боку, активність депутатів німецького бундестагу в дні української кризи підштовхує до думки, що лобістські зусилля Польщі стосовно України можуть з часом мати потужну підтримку. Але на той час вже потрібно буде менше говорити, більше діяти, притому успішно.
Таким чином, поки що питання ролі та місця нової України в новому НАТО переносяться на порядок денний завтрашнього дня. На той час НАТО муситиме знайти шлях до переведення існуючих трансатлантичних тріщин до трансатлантичного діалогу без поділів Європи на «стару», «нову» та «російську».
І тут може трапитися певний символізм: адже за порівняно недовгий час НАТО матиме нову штаб-квартиру, розташовану поблизу нинішньої. Логічно припустити, що церемонія її відкриття може збігтися, наприклад, з прийомом нових членів.
КОМЕНТАР
Володимир ХАНДОГІЙ, голова місії України при НАТО, посол України в Бельгії:
— Сьогодні не час, не той найкращий день, коли б можна було провести цю комісію (Україна — НАТО. — «День»). Це не має жодного стосунку до уряду. Всі розуміють у НАТО, що в нас є легітимний уряд, який продовжує виконувати свої обов'язки до відповідних дат, які зафіксовані в українському законодавстві. Але через те, що ситуація в Україні є непростою і в принципі вона динамічно змінюється, вирішено було перенести це засідання. Я хотів би зазначити, що в нас продовжується діалог безвідносно до того, була сьогодні зустріч міністрів чи ні. Наприклад, Генеральному секретарю НАТО було передано листа міністра закордонних справ. Контакти наші продовжуються щоденно. Я хотів би сказати, що наші відносини базуються на відповідних документах, у нас немає такого фетишизму — зустріч є чи зустрічі немає. Можна сказати, для того, щоб провести зустріч, скажемо так, плідну, ми повинні були б мати затверджений чи погоджений план дій на наступний рік, цільовий план. Але внаслiдок відомих причин вірогідно, що його погодження буде відкладено, і я теж не вбачаю в цьому проблеми. Мова не йде про бойкоти, про відміни, якісь демарші з боку НАТО. Мова йде про перенесення на більш підходящу дату. Так, Стамбульський саміт окреслив перспективу, і ми готувалися до відповідного обговорення. Ситуація в Україні це певною мірою відсунула. Гадаю, що наші всі орієнтири залишаються, і ми з НАТО працюватимемо в плані піднесення наших відносин на новий рівень. Для того, щоб ця розмова була плідною й нормальною, треба, вважаю, почекати завершення виборчого процесу, інших конституційних змін.
Скоро відбудеться засідання комісії Україна — НАТО на рівні послів. На порядку денному — брифінг з боку НАТО обговорення на цьому засіданні, і з нашого боку буде брифінг про динаміку й поточні події в Україні.
Щодо того, що ситуація в Україні обговорювалася й на Північноатлантичній раді, й на раді НАТО — Росія, то ми спокійно ставимося до цього. Там, на мій погляд, нормальні констатації, що і в рамках Північноатлантичної ради, і в рамках ради НАТО — Росія підтримується територіальна цілісність, розвиток демократичних процесів в Україні. Це нормальні заяви, які віддзеркалюють ситуацію.
