Перські тривоги Кремля

Хто б міг подумати ще місяць тому, що в політичному трикутнику Туреччина-Росія-Іран останній виявиться, принаймні, в даний момент, найбільш слабкою вершиною.

Характерною особливістю виступів є те, що почалися вони не в столиці Тегерані, як це було в 2009 році за результатами президентських виборів, а в Мешхеді в провінції Хорасан на сході країни недалеко від кордону з Туркменією, одному з семи міст, священних для мусульман шиїтів. Іранська провінція досить консервативна і вкрай рідко виступає проти влади. Традиційно головна роль у цьому завжди була за столицею Тегераном.

Слід зазначити, і це є важливим для аналізу наступних подій, що в Мешхеді народився колишній генеральний прокурор Ібрагім Раїсі, який був суперником нинішнього президента Хасана Роухані на виборах у травні минулого року. Тесть Раїсі, аятола Ахмад Аламолхода,  дуже впливова людина в місті, дотримується консервативних поглядів. Та й сам Раїсі - один з лідерів консерваторів.

Незважаючи на те, що протести в Мешхеді почалися під економічними гаслами, тригером стала заява глави поліції в Тегерані про те, що жінки, які відмовляються носити мусульманський одяг,  не піддаватимуться арешту, а для перевиховання повинні відвідувати спеціальні курси.

Це досить чіткий дороговказ на те, що все це дійство затівалося консерваторами з обмеженими цілями нанести удар по помірним реформаторам на чолі з президентом Роухані і тим самим змінити внутрішньополітичний і посилити зовнішньополітичний курс країни.

Другим вказівником на консервативне коріння протестів є відносна пасивність столиці. У ній відзначаються тільки виступи студентів. І це при тому, що Тегеран завжди був більш політично активним. Певну роль  відіграє і той факт, що рівень життя в столиці вище, безробіття менше. Крім того, принципова зміна формату протестів і їх внутрішній зміст виявилися для реформаторів і опозиціонерів не менш несподіваними, ніж для влади.

В результаті джин бунту проти президента Роухані, настільки необачно випущений його консервативними опонентами, практично миттєво переріс в антиурядові виступи з досить чіткими антиурядовими політичними гаслами.

Скласти повне уявлення про те, що відбувається в Ірані, досить складно. У країні дуже мало іноземних журналістів, а ті, що є, працюють під жорстким контролем влади. Проте навіть фрагментарна інформація дозволяє зробити певні висновки.

По-перше.  Протестний рух охопив більшість міст у центрі і на північному сході країни. Це новий чинник, і він може мати національне забарвлення. Перси залишаються найчисленнішою національною групою, але вони складають трохи більше 50% населення. Саме на північному сході проживає більшість азербайджанців і курдів.

Серед останніх уже відзначені заворушення і факти збройного протистояння з іранської поліцією і прикордонниками, що змусило уряд ввести додаткові сили правоохоронців у прикордонні з Туреччиною райони. Тегеран прямо звинуватив Анкару в тому, що вона не контролює свої кордони і дозволяє інфільтрацію курдських бойовиків в Іран. Поки активної участі курдів і азербайджанців у протестах не відзначено, але це може виявитися тимчасовим фактором. Курди практично завжди були пригнобленою національною групою в Ірані, і зараз вони досить натхненні успіхами одноплемінників в Іраку і якоюсь мірою - в Сирії.

Якщо до протестів приєднаються курди й азербайджанці, то ситуація в Ірані взагалі набуде характеру громадянської війни за прикладом Сирії. Як наслідок, виникне загроза розпаду Ірану з усіма наслідками, що випливають, політичними і військово-стратегічними наслідками.

По-друге. Зовнішній фактор, незважаючи на звинувачення іранської влади, не відіграє в події практично жодної ролі. Можна говорити про спроби очолити протести з боку іранських емігрантів, але це з розряду піару і пропаганди. Світові столиці чекають розвитку подій, щоб визначити свою політичну лінію. Висловлювання президента Трампа у Twitter про безумовну підтримку протестуючих поки залишаються словами.

По-третє. Внутрішня дестабілізація Ірану, а вона наявна, так чи інакше, змусить владу змінити свою політику суворої економії й асигнувати додаткові кошти на підтримку найбідніших верств населення. В умовах обмежених фінансових можливостей це можна буде зробити або за рахунок зменшення матеріальної підтримки зовнішньополітичних акцій і зменшення чисельності іранських військ у Сирії, або за рахунок скорочення коштів на ракетно-ядерну програму.

По-четверте. Чим би не закінчилися протести, зовнішньополітичні наслідки неминучі. У будь-якому вигляді активність Тегерана на міжнародній арені буде зменшена як із зазначених, так і з інших причин. Країна перебуває фактично у зовнішньополітичній ізоляції в мусульманському світі. Якоюсь мірою її підтримують Туреччина і Катар. Для них це вимушена позиція, і її буде негайно змінено за найменшого перетворення конфігурації сил на Близькому і Середньому Сході. Решта мусульманського світу або налаштована вороже до Ірану, або займає пасивну і вичікувальну позицію.

По-п'яте. Для Москви події в Ірані є зовнішньополітичним і військово-стратегічним ударом великої сили. Будь-яке зменшення присутності іранських військ у Сирії фактично означатиме військову і політичну поразку президента Асада. Це в свою чергу зробить майбутнє російських баз у Хмеймімі і Тартусі дуже невизначеним. Крім того, відхід Асада або скорочення контрольованої ним території повністю девальвує так звану перемогу в Сирії, про яку з таким захопленням писала російська пропаганда. Та й взагалі присутність Росії в східній частині Середземного моря стане вельми проблематичною, в тому числі й участь Газпрому в розробці родовищ газу в Левантійській западині.

Характерно, що записні коментатори з Державної думи й експерти, які висловлюються кожен раз з приводу і навіть без нього, цього разу зберігають гробове мовчання. Не чути навіть розмов про іранську кольорову революцію, про американське втручання і спроби міжнародних корпорацій взяти іранську нафту під контроль.

Як відомо, ошпарена кішка боїться навіть холодної води. Так і в Росії після захоплень з приводу «нашого Трампа» на цей раз обмежилися тільки пасажем про внутрішній характер іранських протестів. До речі, зараз мало хто пам'ятає, але після ісламської революції в Ірані в Москві теж раділи, поки аятола Хомейні не назвав СРСР Малим сатаною в одній групі зі США - Великим сатаною. Принаймні, гасло протестувальників «Смерть Росії» не дає підстав російському керівництву для зайвого оптимізму.

Іранські протести піднесли дуже неприємний сюрприз Володимиру Путіну. І з кожним днем перські тривоги Кремля тільки посилюються.