Після Талібану
Двадцять років вторгнення, громадянської війни і засух зруйнували інститути влади Афганістану. Мільйони афганців зібралися у таборах біженців чи покинули свої будинки. Уся земля засмічена фугасами. Мільйони людей стали хворими і жебраками, багато голодують. Через ці, а також через багато інших причин відновлення афганської економіки потребує не тільки реконструкції самої економіки, але й зусиль, спрямованих на відтворення політичних і культурних інститутів. Однак такі масштабні заходи будуть приречені на невдачу, якщо сусіди Афганістану втручатимуться в його справи таким чином, що це знову призведе до економічного перевороту.
Афганістан — це не те місце, де все можна швидко виправити. Країну не вдасться відродити завдяки малим витратам. Не варто й думати про те, що антитерористична коаліція зможе швидко піти з Афганістану (як це зробив Захід десять років тому, кинувши Афганістан напризволяще після виведення з нього радянських військ). Захід не повинен залишати Афганістан доти, доки процес відродження не стане стійким. У іншому випадку існує небезпека поновлення хаосу і насильства, але цього разу, як показують існуючі пакистанські проблеми, це станеться у ще більш дестабілізованому регіоні.
Три проблеми вимагають негайного вирішення, і найважливіша — це нагодувати афганський народ як всередині країни, так і у таборах біженців за межами Афганістану. Для цього вже надається гуманітарна допомога, але потрібно також створити систему її розподілу, яка не дозволить афганським польовим командирам розкрадати її. У цей час афганським польовим командирам дозволено дуже сильно впливати на розподіл допомоги, і, мабуть, дуже важко буде позбавити їх цієї можливості. Але це необхідно зробити.
Друга проблема полягає у поверненні додому афганських біженців, які проживають нині у Пакистані й Ірані, а також тих, хто покинув свої рідні місця, але не поїхав з Афганістану. Для досягнення цієї мети необхідно відродити сільське господарство і таким чином надати людям роботу і продукти харчування. Значною перешкодою на шляху вирішення цієї проблеми є мільйони мін, що залишилися з часів радянського вторгнення, які потрібно знешкодити і повитягувати.
У Заходу є всі підстави виявити щедрість стосовно афганської сільської бідноти. Голодуючі фермери, які залишилися без допомоги, можуть повернутися до вирощування дуже надійної товарної культури опіумного маку, що протягом тривалого часу становило основу економіки польових командирів. Знищення макових плантацій не тільки допоможе фермерам і Заходу, що намагається скоротити споживання героїну, але й молодому афганському уряду в його боротьбі за встановлення своєї національної влади над польовими командирами. Збанкрутілий польовий командир, зрештою, не зможе купувати зброю чи підкуповувати людей і, отже, підтримувати їхню вірність собі.
Для відродження економіки також необхідно зробити великі інвестиції у створення інфраструктури. Необхідно швидко побудувати житло, зокрема, для розселення біженців, які повертаються. Необхідно відбудувати такі міста, як Кабул, Мазар-і-Шериф, Герат та інші й зробити їх центрами економічного і культурного життя. У великих масштабах необхідно будувати житло у сільській місцевості.
Для відновлення торгівлі необхідно буде відродити дороги, аеропорти і всю іншу систему сполучення. Відновлення системи освіти потрібно розпочати практично з нуля, а якщо врахувати, що безліч жінок мріють повернутися до викладання, то відновлена система освіти, крім усього іншого, допоможе афганським політикам, які дотримуються демократичних поглядів, дістати могутню підтримку трудящих. Особливу увагу потрібно приділити початковим школам і бібліотекам, розташованим за межами великих міст.
У процесі відродження Афганістану доведеться зіткнутися з особливими складностями, оскільки він не є суспільством із сильним політичним центром. Ті, хто буде займатися плануванням цього процесу, повинні мати вигоду з децентралізованого стану країни і докласти зусиль на участь у реконструкції приватного сектора. Децентралізована система буде краще відповідати місцевим потребам і дозволить уникнути зайвої бюрократизації державного сектора. Але потрібно уникати утворення економічно ізольованих районів, оскільки вони є загрозою національній єдності Афганістану і грають на руку польовим командирам. Більш того, бідні регіони у такій системі будуть розвиватися погано.
Щодо довгострокової перспективи, то у Афганістану є природні ресурси, які необхідно розробляти. Є потенціал для розробки родовищ нафти і газу, залізної руди і дорогоцінних металів. Ця діяльність повинна проводитися у рамках економічного розвитку всієї Середньої Азії. Насправді Афганістан повинен інтегруватися в регіональну систему трубопроводів та інші схеми розвитку. Афганці тут можуть зробити помітний внесок, знову відкривши дорогу з Півночі на Південь, яка зв’яже багаті ресурсами країни Середньої Азії з густонаселеними Індією і Пакистаном.
Усе це буде неможливим доти, доки молоді афганські чоловіки не будуть роззброєні і не повернуться до продуктивної праці. Істотну допомогу у відродженні країни можуть надати афганці-емігранти з їхніми навичками і професійним досвідом, якщо залучити їх до створення малих фірм, що поглинуть безробітних. Емігранти також можуть, очевидно, підтримати жінок у їхніх вимогах мати право на повномасштабну і законну участь в економічному і політичному житті країни, як це було до 1978 року.
І, нарешті, держави-спонсори повинні скористатися досвідом, набутим під час відновлення зруйнованих війною країн колишньої Югославії. Виділення матеріальної і фінансової допомоги та процес планування мають бути скоординованими, і все це повинно проводитися із згоди країн- сусідів Афганістану. Якщо цього не зробити, то можна зачепити їхні регіональні інтереси, і тоді все може знову повернутися до стану хаосу. США необхідно скликати міжнародну конференцію по Афганістану, яка повинна пройти під егідою ООН. На ній не тільки потрібно підтримати територіальну цілісність Афганістану, але й пересвідчитися у тому, що спонсорські зобов’язання відповідають масштабам робіт, які потрібно виконати; а також пересвідчитися у тому, що ці обіцянки виконуються.
Десять років тому Захід відвернувся від Афганістану, і внаслідок цього там виник хаос. Знову кинути Афганістан напризволяще було б злочинною дурістю.
Проект Синдикат для «Дня»
М. Ісхак НАДІРІ, професор економіки Нью-Йоркського університету і радник з економіки Хаміда Карзаї, тимчасового керівника Афганістану. Брав участь у переговорах зі створення тимчасового уряду Афганістану.
