План Блера: російська презентація

Вчора розпочався візит до Росії генерального секретаря НАТО лорда Джорджа Робертсона. Вийшло так, що тлом для його візиту стала не сама по собі необхідність обговорення співпраці в боротьбі з тероризмом, що названо в якості офіційної причини генсека НАТО до Москви, але «ініціатива Блера» — лист-звернення британського прем’єр-міністра Тоні Блера до НАТО та Росії. Альянсу та Росії в ньому пропонується створити спільну раду, яка б збиралася частіше, ніж чинні сьогодні механізми співпраці, й приймала б конкретні рішення. Мотивом є, як зазначав сам Блер, те, що формат відносин між НАТО та Росією застарів і не відповідає реаліям.

«Міністерство закордонних справ України уважно вивчає пропозиції, які прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер направив державам-членам НАТО і Російській Федерації», — заявив на брифінгу в МЗС України офiцiйний представник міністерства Ігор Долгов. За його словами, можна вітати зміцнення довіри між НАТО і Росією, як і зміцнення довіри на просторі ОБСЄ в цілому, що відповідає інтересам усього світового співтовариства. Більш детально, як повідомив Долгов, це питання буде обговорене під час засідання комісії Україна — НАТО 6 — 7 грудня в Брюсселі. Поки що, за словами Долгова, МЗС України знає про зміст листа Блера лише з повідомлень мас-медіа.

Ініціативу, що вже отримала в пресі назву «план Блера», вперше напередодні візиту російського президента Путіна до Сполучених Штатів висловив президент США Буш в інтерв’ю для російської преси. Тоді він не брав на себе сміливості говорити від імені НАТО. Сьогодні, за повідомленнями західних ЗМІ, «план Блера» оцінюється країнами-членами НАТО в цілому позитивно.

Можна припустити, що ця ініціатива переслідує щонайменше дві мети. По-перше, НАТО фактично надає Москві статус, який би можна було умовно визначити як асоційоване членство (чогось подібного, але менш значного за змістом не зовсім успішно домагалася Україна до підписання Хартії про особливе партнерство). Тобто Росія може отримати певне право голосу при вирішенні проблем європейської безпеки, особливо — ситуації в Східній Європі та на Балканах. При цьому НАТО залишає за собою право проводити власну політику. Росія ж може насолоджуватися тим, що її не обминають в процесі прийняття рішень.

По-друге, новий механізм залучення Росії, який має замінити попередній механізм консультацій, явно має на меті пом’якшити, якщо не змінити різко, негативне ставлення Москви до розширення НАТО, передусім — до входження в Альянс країн Балтії. Власне, негативна реакція Москви сьогодні вже віддає просто риторикою, оскільки, як говорив Путін у США, ні протидіяти, ні сприяти цьому Росія не може. Тим не менш, перестраховка не завадить.

По-третє — НАТО для успішної боротьби з тероризмом дійсно потрібна російська допомога і як мінімум російське невтручання в процесі проведення операції в Афганістані й, можливо, не тільки. Мається на увазі, передусім безперешкодне використання збройними силами країн Альянсу аеродромів та баз азійських пострадянських країн (Узбекистан уже заявив про свою готовність надати таку можливість). Це, відповідно, не може не призвести до збільшення впливу якщо не Заходу, то США в регіоні, причому за рахунок впливу Росії. За все, відповідно, потрібно платити. Не кажучи вже про те, що й дані, й допомога, яку може надати власне Росія, не є зайвими. І що в принципі Росію краще мати серед партнерів, ніж серед противників.

Отже, план Блера є нічим іншим, як спроба встановлення нормального справжнього партнерства між НАТО та Росією. Де не йдеться про членство Росії в Альянсі та про можливе право вето Москви на рішення НАТО. Принаймні, поки що. В свою чергу, також не йдеться й про повну залежність Заходу від російської позиції, але йдеться про щось більше й вагоміше, ніж просто консультації. І це можна розцінювати як перший уже справжній крок з боку НАТО (оскільки попередні кроки все ж таки були швидше напівмірами).

Росія свій перший хід назустріч вже зробила: Путін вже ясно натякав, що готовий обговорити загальні принципи, на яких Росія може йти настільки далеко, наскільки цього схоче НАТО (аж до обговорення можливостей вступу). Мабуть, це було непогано зробленим ходом на випередження, яке з урахуванням російського потенціалу змусило керівництво Альянсу замислитися.

Так само очевидним виглядає те, що сьогодні ні Альянс, ні Україна не готові до подібних кроків у напрямку України. З точки зору проведення антитерористичної операції, українські можливості є не настільки значними, і обидві сторони, принаймні, демонструють задоволення тим, як вони використовуються. З точки зору поглиблення співробітництва й можливої зміни його формату — час для цього ще, можливо, просто не настав. Оскільки Україна залишається, попри всю геополітичну значимість, периферійним гравцем, залежним від позиції одночасно й Росії, і Сполучених Штатів. Багато в чому це зумовлюється також внутрішньою ситуацією в державі.

Варто нагадати, що Україна неодноразово підкреслювала: розширення НАТО на Схід Україну не лякає. Для створення більш сприятливих умов цьому процесу НАТО і Росія повинні шукати шляхи для зменшення рівня конфліктності у відносинах.

Готовність до нової динаміки у стосунках НАТО і Росії в Україні є. Але парламентські вибори та низький рівень політичної консолідації суспільства суттєво знижують можливості ефективної української гри в цьому напрямку.

Тим більше, для Києва дуже багато означатиме те, про що ж в результаті домовляться лорд Робертсон і Путін, за якою лінією насправді надалі розвиватимуться відносини між НАТО та Росією, який простір ці домовленості залишать для можливостей самостійного маневру, який би при цьому не копіював досягнення НАТО — Росія в меншому форматі. Представники деяких країн-членів НАТО при цьому зазначають, що в принципі постійне перебування України в російській тіні не є бажаним. Однак Україна сама повинна бути готовою для виходу з неї.