Політичний «comeback»...

«Перемога Януковича штовхне Україну назад, у російську сферу впливу. Для противників Януковича його перемога знаменує реставрацію авторитарного режиму кумівства, що панував у пострадянській Україні. Виборчий штаб Януковича позиціонував його як умілого менеджера, який знає, як розворушити економіку, яка буксує. Боротьба за владу навіть за українськими мірками відрізняється надзвичайною жорсткістю: Тимошенко називає суперника захисником інтересів олігархів і злочинців, а також нагадує про його тюремне минуле, а Янукович заявляє, що вона більше підходить на роль куховарки, ніж керівника країни».

«Це схоже на остаточне політичне повернення. П’ять років тому здавалося, що політична кар’єра Віктора Януковича закінчилася, будучи знищеною під час Помаранчевої революції. На президентських виборах 2004 року його розгромив Віктор Ющенко, кинули московські союзники; він зазнав жорстокого приниження, коли виявилося, що менеджери його виборчої кампанії відверті фальсифікатори. У будь-якій іншій європейській країні це був би кінець... Проте вчора ввечері Янукович був на межі свого найбільшого успіху. Результати екзит-полів показували, що він упевнено йде попереду, взявши верх над двома головними суперниками з помаранчевої революції — Ющенком і прем’єр-міністром Юлією Тимошенко».

«Україна страждає від катастрофічних наслідків економічної кризи. Населення глибоко розчароване патовим становищем у політиці. Вибори нового президента — це спроба виправити як економічну, так і політичну ситуацію в країні. Роками українці голосують серцем, а не розумом. Консервативна відданість тому або іншому кандидатові перешкоджає появі в політиці нових фігур, і це одна з причин, чому Україна перебуває на своєрідній стадії — між авторитаризмом та демократією. Виходи два: «постійна стагнація або хронічна революція».

«Не позбавлене іронії те, що Віктор Янукович, який фальсифікував минулі вибори і програв їх, святкує політичний «камбек»... Настільки безславний кінець помаранчевої революції: це могло статися з двох причини. Перше — це внутрішня роздвоєність країни — між Росією та Європою. Друге — сварки всередині прозахідного табору між невдачливим Президентом Ющенком і його особистим ворогом — прем’єром Тимошенко. Своїми політичними інтригами вони втратили кредит політичної довіри, а Україна наблизилася до межі економічного краху. Янукович буде досить прагматичним, але поведе Україну середнім фарватером, подалі від ЄС і ближче до Росії».

«На чолі другої за величиною країни Європи може стати людина, яку викрили на фальсифікації виборів 2004 року, що тоді послужило причиною помаранчевої революції... Утім, революція померла... Існують побоювання, що хаос триватиме. Юридичні бої за результати виборів можливі так само, як і дострокові парламентські вибори. Для Євросоюзу такий розвиток подій дуже невтішний».

«Питання в тому, чи втримається після виборів нестійка демократія в Україні, що побудована, швидше, на рівновазі сил, ніж на інституційних засадах. Чи може перемога Януковича стати поверненням старого режиму? В оточенні Януковича домінують люди, які в 90-і роки вижили в грубій боротьбі за власність на промисловому сході країни. Немає впевненості в тому, що вони остаточно відмовилися від методів, якими тоді звикли користуватися».

«Через незначний відрив Януковича від Юлії Тимошенко лідер Партії регіонів буде вимушений дотримуватися політики «внутрішньої багатовекторності» і налагоджувати співробітництво з частиною «Нашої України». У зовнішній політиці не очікується різкого зближення з Росією. Я не бачу цих тенденцій і у ймовірних кадрових призначеннях, а кажуть, що може залишитися Петро Порошенко міністром закордонних справ, або повернеться Костянтин Грищенко, — а це люди, які мають зважені погляди і щодо майбутнього українського місця в Європі, і щодо відносин із Росією. З моїх розмов із людьми з оточення Януковича я зробив висновок, що після своїх кількох невдач, він відчув певну неповагу до себе з боку російських лідерів і це створило таку психологічну відстань. Це, а також глобальні процеси впливатимуть на те, що зовнішня політика буде зваженою. Я не вважаю, що можна оцінювати Януковича як проросійського кандидата або проросійського політика. Він за п’ять років змінився, і обставини змінилися. Я не вважаю, що дійде до визнання Абхазії або Південної Осетії».

«Янукович змінився за останні п’ять років. Він став іншою людиною порівняно з 2004 роком, і тому я досить спокійно ставлюся до подій в Україні».

«У Німеччині чекають, аби новий президент продовжував європейський курс попереднього уряду. Головне, щоб євроінтеграція для нього не була самоціллю, а стратегічним вибором, котрий пов’язано з економічними та соціальними питаннями для суспільства, для українського народу. По-друге, головне, що зараз є стабілізація політичного простору України. Країна дуже багато часу втратила саме через внутрішні суперечності. Головне, аби новий президент і його команда зміг знайти громадський консенсус в Україні. По-третє, це вихід із кризи. Звичайно, це всіх стосується, в тому числі й нас у Німеччині. І це непросте завдання. І мені здається, що й попередній український уряд був винен у тому, що сталася економічна криза. Головне, щоб була політична мудрість, розуміння й готовність до співпраці, наприклад із іноземними інвесторами. Без цих трьох передумов буде складно новому президентові та його команді вийти з кризи. Слід зазначити, що більшість областей України не голосували за Януковича, а більшість він отримав на сході України. Головне, що майбутній президент не зможе без допомоги Тимошенко знайти вихід із ситуації. Тут головне не колір: помаранчевий чи блакитний. А потрібен професіоналізм, економічне розуміння та консенсус підприємців, які б виступали за стабільну Україну».