«Помірний вибір Путіна»

«Отже, володарем головного призу путінської лотереї — ключів від Кремля — оголошено... Дмитра Медведєва. Якщо вітер раптом не зміниться, що за «керованої демократії» уявити важко, то 42-річний юрист із Санкт-Петербурга стане наступним президентом Росії. Але зроблений учора Володимиром Путіним вибір спадкоємця трону більше ніяк не прояснює майбутнє Росії.

...Назвавши ім’я свого кандидата, російський лідер заявив, що Медведєв гарантує спадкоємність. З ним згодні інвестори, які прагнуть продовження добрих часів: індекс фондового ринку вчора різко зріс. Однак придивіться, якої шкоди вісім років путінізму завдали російським інститутам і свободам, і перспектива тьмяніє.

Позитивний імідж Медведєву створюється приблизно так: віце-прем’єр і голова ради директорів «Газпрому» — це, за кремлівськими стандартами, молодий ліберал без чекістського минулого (наскільки це відомо) й категоричного неприйняття Заходу. Учора деякі наші друзі навіть висловили сподівання на те, що Медведєв міг би реанімувати російську демократію. Шкода, що ми не такі оптимісти.

Найважливіше, що треба знати про Медведєва, — це його вік і відданість босу. Не будучи одним із силовиків — колишніх кадебешників — у путінському оточенні, він 17 років вірно служив Путіну, починаючи з їхньої спільної роботи в мерії Санкт-Петербурга. Він керував виборчим штабом Путіна під час президентської кампанії 2000 р., зайняв високу посаду в «Газпромі», коли Кремль вирішив використати енергетичного гіганта в політичних цілях, а потім був призначений відповідальним за вкладення нафтових прибутків у реалізацію пріоритетних національних проектів. На відміну від міністра оборони Сергія Іванова, свого головного суперника в негласному змаганні за путінське благословення, Медведєв ніколи й нікому не давав зрозуміти, що він вважає себе рівним президенту.

У Кремлі джерелом легітимності Медведєва, швидше за все, буде Путін. Діючий лідер Росії, безумовно, з-за лаштунків. Але він так і не прояснив питання, чи збирається він зберегти якісь формальні повноваження і які саме.

...Усупереч балачкам про відновлення порядку й добробуту після бурхливих 90 х, путінізм посіяв зерна нестабільності. Поява Медведєва не дає відповіді на фундаментальне питання про те, яким буде найближче й віддалене майбутнє Росії, а лише підкреслює невизначеність».

«Краса російської політичної системи полягає в тому, що ім’я майбутнього президента відоме без всіляких виборів. Ніякого висунення кандидатів, ніякої внутрішньопартійної боротьби, ніяких агітаційних кампаній і, зрештою, ніякого вибору. Вчора діючий президент Росії просто оголосив ім’я свого наступника.

...Президентів у Росії не обирають, а проголошують. Відтоді як пан Путін зробив свій вибір, іншим росіянам залишається лише вивчати біографію нового лідера.

...Стрімке кар’єрне зростання пана Медведєва від скромного юриста до глави «Газпрому» — найбільшої компанії в Росії — цілковита заслуга його боса, й він продовжує повністю від нього залежати. Це, у свою чергу, є гарантією непорушної лояльності пана Медведєва.

Деякі російські політичні оглядачі вважають, що влада президента така велика, що, навіть призначаючи своїм наступником близького друга, пан Путін усе одно йде на серйозний ризик. Якщо вони праві, то, обравши пана Медведєва, який рідко говорить і діє з власної ініціативи, пан Путін знайшов спосіб мінімізувати цей ризик. Невідомо навіть, чи були погрози «Газпрому» припинити постачання газу в Україну та Білорусь ініціативою пана Медведєва. Як віце-прем’єр він займався реформами в чотирьох сферах — охорони здоров’я, освіти, комунального господарства й сільського господарства. Однак за межами Кремля він все ще практично невідомий. Його першим завданням в ролі принца- регента буде змінити це становище.

Зважаючи на той факт, що пан Медведєв не служив у КДБ і не належить до горезвісних «силовиків» — клану вихідців, що рветься до влади в Кремлі зі спецслужб, — безумовно, західні уряди зітхнуть з полегшенням. Однак це не означає, що зірка силовиків, яких представляє колишній міністр оборони Сергій Іванов, згасла. Ніхто не знає, яку посаду вважатиме за краще зайняти пан Путін, коли піде у відставку. Обравши лояльного наступника, пан Путін забезпечив собі простір для маневрів. Якщо з економікою щось піде не так, він може переграти своє рішення. Пан Медведєв піде у відставку, й будуть призначені нові вибори. Полишаючи посаду президента, пан Путін не відходить від влади».

«На перший погляд, призначення першого віце-прем’єра Росії Дмитра Медведєва престолонаступником Володимира Путіна — це підтвердження спадкоємності в Кремлі й наміру Путіна продовжити керувати країною — тільки з-за лаштунків.

Медведєв належить не до так званих силовиків — діючих і колишніх співробітників спецслужб, що оточують Путіна — а, швидше, до санкт-петербурзької фракції, з якої вийшли всі основні реформатори в уряді. Він є представником Корпорації «Росія», яка більше керується своїми комерційними інтересами, ніж почуттям уразливості та неспокійним націоналізмом. «Газпром», контрольована державою енергетична корпорація, — саме втілення цієї Нової Росії.

Що стосується решти світу, то навряд чи його бачення зовнішньої й внутрішньої політики чимсь відрізняється від бачення президента, який йде у відставку, — принаймні, в стисло- й середньостроковій перспективі. Але він молодше — йому на п’ять років менше, ніж було Путіну, коли 2000 р. він став президентом — і говорить він набагато м’якше: в нього немає жорстких чекістських інтонацій і світогляду фортеці в облозі, характерних для колишнього кадебешника. У довгостроковому плані, якщо він зуміє вибратися з тіні Путіна, його інший стиль може стати іншою політикою.

Ставши президентом, Медведєв буде змушений представляти всі кремлівські фракції, зокрема, й силовиків. Оскільки він не один з них, його можуть сприймати як менш грізного для них усіх.

Англійською Медведєв говорить добре, але не так швидко, як Іванов, який більш відверто критикує політику США та Європи стосовно Росії та її близького зарубіжжя. У «Газпромі» Медведєва вважають «голосом свого хазяїна», але також, швидше, примирителем, ніж диктатором».

«Протиріч у незліченних досьє, від Косова до протиракетного щита, накопичилося досить багато. Тому багато хто чекав, що Путін дасть своє благословення представникові національної непримиренної лінії, яким міг бути інший віце-прем’єр — Іванов. Або ж вибір міг припасти на «пана Ніхто», якого легко прибрати, якщо Путін вирішить повернутися в Кремль до 2012 року. Дмитро Медведєв, щонайменше на папері, не підпадає під жодну з цих характеристик.

У ролі голови «Газпрому» його знають і навіть поважають на Заході. На останній конференції в Давосі, куди Путін відправив його представляти Росію, він виглядав помірним технократом, відкритим до діалогу.

І, незважаючи на свою молодість (42 роки), Медведєв має достатню силу в московській номенклатурі, щоб до нього ставилися як до якого-небудь царя, запрограмованого на певний час. Саме ці характеристики відображають деякі цікаві моменти вибору, який Путін вирішив озвучити до з’їзду «Єдиної Росії», що відбудеться найближчого понеділка. Колишній адвокат і соратник Путіна ще в роки роботи в Санкт-Петербурзі, Медведєв сьогодні є насамперед економістом: здатним зрозуміти пріоритети розвитку й підвищення добробуту, які надали президентові, що йде, широкої популярності, і, якщо отримає можливість, управляти ними. Медведєв — людина, здатна представляти Росію у «Великій вісімці» та на інших міжнародних самітах, що відповідають статусу кремлівського боса. Що стосується «Газпрому», вогнетривкого сейфа величезних російських енергетичних багатств, то він залишається великим центром влади разом з ФСБ, спадкоємицею КДБ, якщо не замінює її».

«Призначення Володимиром Путіним на посаду наступного президента Росії Дмитра Медведєва багатьма на Заході швидше за все буде сприйнято з полегшенням, хоча б тому, що деякі інші альтернативні сценарії оповиті таємницею кремлівської драми за призначенням наступника виглядають гірше.

Обраний ним наступник, заступник прем’єр-міністра, який очолює величезну енергетичну компанію «Газпром», вважається більш ліберальним і дружньо налаштованим до Заходу, ніж інші можливі кандидати.

Вчорашнє раптове й певною мірою несподіване піднесення пана Медведєва знову підтверджує, що Росія повернулася до політичної системи, в якій усі основні події відбуваються з волі однієї людини.

Незалежно від того, яке рішення прийме президент (про своє майбутнє. — Ред. ), не варто чекати великих змін у все більш войовничій політиці Москви по відношенню до її сусідів або в діях придушення внутрішньої опозиції. 42-річний пан Медведєв завжди був вірним послідовником (Путіна); він навіть почав носити такі самі светри з високим коміром, які носить його начальник. Будучи головою «Газпрому», пан Медведєв втілював у життя спроби пана Путіна шантажувати й залякувати Україну, Білорусь, Грузію й інші сусідні країни, залежні від постачання російського газу — не кажучи вже про західні енергетичні компанії, що інвестували свої кошти в Росії.

Якщо і є проблиск надії на повернення тієї Росії, яка демократизується і яку пан Путін успадкував вісім років тому, то джерелом його є відносна молодість пана Медведєва та ієрархічна природа російської влади. Хоч би якими були наміри пана Путіна, згодом йому може стати важче контролювати свого наступника через широкі повноваження, що надаються діючому президенту конституцією. Якщо у пана Медведєва є власні ідеї щодо Росії, то він може піддатися спокусі здійснити їх. Захід може лише сподіватися, що новий президент буде більш зацікавленим у розбудові вільного суспільства, ніж його нинішній начальник і його оточення, що складається з колишніх кадебешників».