Правда бойового життя
Сьогодні ситуація в Іраку залишається напруженою. Трохи дивно, але саме в місяць Рамадан активізувалися дії реакційно налаштованих незаконних, які виступають проти багатонаціональних Коаліційних Сил. Прибічники саддамівського режиму, які застосовують партизанську тактику війни, не бажають здавати своїх позицій. Ледве не щодня вони організовують напади не тільки на військових із миротворчих контингентів, але й на цивільний персонал, який співпрацює з Коаліційними Силами. Донедавна провінція Васіт, яка є зоною відповідальності українських миротворців, була відносно спокійним регіоном. Але й тут почали реєструвати випадки нападів проти наших військових.
12 листопада приблизно о 18-й годині патруль військової поліції українського з’єднання на чолі з сержантом Андрієм Ляхом повертався на базу після денного чергування. На вулиці вже стемніло, коли патрульні машини УАЗ і БРДМ-2, переїхавши залізний міст через річку Тигр, повернули у напрямку базового табору. Праворуч у місячному світлі тихо текли води давньої річки, а зліва, неподалік, виднілися глиняні, наліплені одна на одну, будівлі місцевих мешканців. Цей район наші хлопці назвали аль-кутським Шанхаєм. Він розташований у відомому на кримінальні події секторі «Джі» і тому на нього завжди звертають увагу.
— Щось тут дуже темно сьогодні, — тільки і встиг сказати водієві УАЗу Андрій Лях, як раптом збоку пролунала автоматна черга. Одразу зорієнтувавшись, водії машин повернули праворуч і почали гальмувати. Спереду пролунала ще одна автоматна черга.
За командою старшого патруля, хлопці ніби катапультувалися з УАЗу на землю, швидко зайняли оборону і зробили попереджувальні постріли в бік нападників. Негайно було повідомлено про напад на базу. Патруль військової поліції, очолюваний прапорщиком Андрієм Кондратенком, який проїхав цим шляхом десятьма хвилинами раніше, одразу повернув назад і поспішив на допомогу своїм хлопцям. Про напад також було повідомлено місцевому поліцейському відділку, в якому перебували підготовлені українцями воїни територіальної оборони. Вони також виїхали на місце події. Нападники, вочевидь, не очікували такої швидкої реакції наших військових і, моментально припинивши вогонь, кинулися навтіки.
— Було дуже темно, немов весь район вимер, — згадує сержант Андрій Лях, — ми були вимушені скористатися освітлювальними ракетами, щоб розпочати переслідування.
Силами вже двох патрулів та невеликого загону іракських «територіалів» було розпочато зачистку місцевості. Для відрізу шляху на відступ було прийнято рішення вислати місцевих поліцейських на їхніх автомобілях в обхід населеного пункту, за яким розпочиналося чисте поле. Вже за кілька хвилин одного з нападників було затримано. Це був Джуад Абдель Ати, молодий чоловік 1980-го року народження. Інший встиг вскочити у свій автомобіль і зникнути. Але затриманий, побачивши як швидко розгортаються події, тут же пообіцяв показати, де мешкає його «бойовий» напарник.
Після всього, що відбулося, Андрій Лях зізнався, що було страшнувато. Але в такій ситуації зайвий раз перевірив себе і побачив, на що спроможні підлеглі. Усі діяли як єдиний організм — чітко і злагоджено. Ніякої паніки, тільки робота на придушення загрози.
— Я навіть не відчував на собі багатокілограмового бронежилета, — розповів сержант. — Коли свистять кулі, так і рухатись якось легко: немов птах літаєш.
Щодня і щоночі українські миротворці, виконуючи завдання з підтримання миру в провінції Васіт, ризикують життям. Напруженість обстановки, безумовно, постійно змінюється. Але жоден миротворець не розслабляється ні на мить. Кожен розуміє ступінь небезпеки і водночас готовий прийти на допомогу іншому у будь-якій ситуації. Це не порожні слова, а просякнута пилом, потом і порохом правда бойового життя.
