ПРЕС-КЛУБ «Дня»
АНКЕТА «Дня»:
1. Існує думка про те, що слово Україна на Заході викликає приблизно такий асоціативний ряд: Чорнобиль, корупція, київське «Динамо». Чи це так? А що вам було відомо про Україну до приїзду сюди?
2. Яка інформація про Україну цікавить французів насамперед? І чи цікавить взагалі? Імена яких українців у Франції найбільш відомі?
3. Чи бували у вас проблеми зі збором чи доступом до інформації в Україні?
4. Франція відома прискіпливим ставлення м до захисту свого інформаційного й особливо культурного національного простору. Чим у цьому сенсі Україна відрізняється від Франції?
5. За роки української незалежності складається враження про дещо прохолодне ставлення Парижа до України. Принаймні навіть дипломатично-ввічливих заяв про особливу геополітичну роль та перспективи України, які час від часу лунають приміром у Берліні чи Варшаві, від французьких лідерів чути значно менше. Чому? І що, на вашу думку, реально гальмує розвиток двосторонніх відносин?
6. Які оцінки щодо президентських виборів в Україні в жовтні цього року, враховуючи досвід вашого перебування в Україні, є найбільш реалістичними?
1. Україна справдi — країна, з якою широка громадськість на Заході поки що, на жаль, мало знайома. Так, на мій погляд, багато французів погано знають Україну і вважають її одним із російських регіонів. Схожа ситуація переважає і в інших європейських країнах, хоч і не в усіх. Німці мають більш точне бачення, оскільки їхня економічна активність у вашій країні набагато вища. Наприклад, німецькі канцлери вже декілька разів відвідували Україну за час її незалежності, щоб розвивати економічні та політичні відносини між двома країнами. Візит же глави французької держави в Київ відбувся лише у вересні минулого року, через 7 років після незалежності.
Очевидно, що одним із чинників, які сприяють популярності України за рубежем, на жаль, є Чорнобиль. Хочемо ми того чи ні, Чорнобиль — екологічна проблема, що стосується всього світу.
Стосовно позитивніших моментів, то чудові футболісти київського «Динамо» нарівні з іншими українськими спортсменами — це посли України в усьому світі. Кому не знайомі імена Андрія Шевченка, Андрія Медведєва чи Сергія Бубки?
Признаюся, я також мало знав про Україну під час мого першого приїзду сюди 1994 року. Я читав про цю країну в літературі, присвяченій Другій світовій війні, і, звичайно ж, чув про неї після Чорнобильської катастрофи.
2. Чесно кажучи, небагато з моїх статей про Україну публікуються французькою пресою, яка регулярно виявляє інтерес лише до згаданих тем: ядерна енергетика і спорт, а також природні катастрофи й аварії на шахтах. Загалом, можна сказати, що як політична, так і економічна інформація про Україну залишається на задньому плані. До того ж, французькі підприємці дуже мало інвестували в українську економіку за роки незалежності (приблизно $40 млн.) особливо, якщо порівняти з іншими великими європейськими державами такими, як Нiмеччина чи Нідерланди.
Показово в цьому значенні й те, що я, наскільки мені відомо, єдиний французький журналіст, який постійно перебуває в Україні. Ми з моєю українською колегою пишемо в основному для ЗМІ Азії та Близького Сходу. Що ж до найбільш відомих у Франції українців, то, як уже було сказано, це переважно спортсмени.
3. Збір інформації в Україні — це справжнісінька мука. Бувають дні, коли нам хочеться битися головою об стіни. Певно, це спадщина радянської епохи: все здається засекреченим. Навіть виробництво автомобільних шин чи туалетного паперу. Очевидно, що багато хто з українських чиновників не вміє працювати з міжнародною пресою. Що ви хочете, для багатьох із них — це щось абсолютно нове. Коли Україна була радянською республікою, її офіційні особи практично не мали контактів із зарубіжними мас-медіа.
Проте за останні три роки я помітив невеликий прогрес у цій сфері.
4. Що стосується інформації, політика Франції в цьому значенні відносно ліберальна протягом як мінімум останніх 15 років. Ринок відкритий конкуренції між державними і приватними мас- медіа, у тому числі й тими, які мають іноземний капітал.
У культурній сфері Франція часом справді проводить протекціоністську політику, але я не звинувачую її в цьому, беручи до уваги імперіалізм деяких країн. Однак захищати свою культуру не означає замкнутися на собі й закрити свої кордони. Ймовірно, кращим способом для цього є більш позитивне ставлення до проблеми: наприклад, через розвиток за допомогою державного субсидування різних видів мистецтва — театру, кіно, музики, літератури.
Безперечно, це дорого, і при нинішній фінансовій кризі Україна може надати для таких цілей дуже скромні кошти. А дуже шкода, адже у вашій країні є незвичайні таланти, які можуть бути втрачені.
5. Франція традиційно не орієнтована на Україну, на відміну, скажімо, від Німеччини, яка протягом всієї своєї історії спрямовувала свої погляди на Схід. Східна Європа і, особливо, країни колишнього СРСР — це по-справжньому нові території для французів та їхнього керівництва, території, мова й культура яких важкі для сприйняття. Навіть якщо Франція розміщена всього за дві години перельоту від України, східно- європейські країни видаються з Парижа досить далекими, часто загадковими, а іноді небезпечними.
Хоч би як там було, світ змінюється швидко, і французько-українські відносини, без жодного сумніву, розвиватимуться. Однак, навіть якщо в останні декілька років Париж і був, як ви кажете, трохи прохолодніший у своєму ставленні до Києва, Франція проте завжди підтримувала незалежну Україну в її прагненні наблизитися до європейських структур.
6. Я не можу передбачати майбутнє і результати президентських виборів мені не відомі. Але, беручи до уваги економічний розвал в Україні та результати торішніх парламентських виборів, буде не дивно, якщо втомлений від реформ народ, котрий зубожів, повернеться до лівої частини політичного спектра.
