ПРЕС-КЛУБ «Дня»
АНКЕТА «ДНЯ»
1. Чим, на ваш погляд, відрізняються уявлення про свободу преси в Німеччині та в Україні?
2. Чи зафіксовано в Німеччині випадки вбивств журналістів?
Чи взагалі відчуває себе німецький журналіст захищеним?
3. Перед призначенням в Україну ви працювали в Посольстві Німеччини на Філіппінах. Отже, маєте змогу порівняти роботу українських та філіппінських мас-медіа. Хто в кого може повчитися?
4. Преса якої західної країни подобається вам найбільше?
Що б Ви порадили запозичити в неї українським газетам?
5. Які з українських газет ви читаєте щодня? Чому саме ці?
6. З чим, окрім Чорнобиля та київського «Динамо», асоціюється Україна у звичайного німецького громадянина?
7. Якими українськими джерелами інформації користуються в МЗС Німеччини?
8. На вашу думку, чи є можливим у майбутньому вихід в ефір української служби «Німецької хвилі»?
9. Якої ви думки про професійний рівень української журналістики і яку пораду ви хотіли б дати своїм українським колегам?
10. Вересневі вибори минулого року дали Німеччині нового канцлера, в жовтні цього року Україна обиратиме нового президента. Чим різниться використання засобів масової інформації у передвиборних кампаніях у Німеччині та в Україні?
Відповіді
1. У Німеччині свобода преси та слова міцно закріплена в конституції та повністю визнається суспільством як надбання, що заслуговує на захист. Лише вільна преса може відповідати важливій контролюючій функції засобів інформації. Викриття скандалів та критика недоліків допомагають вільному суспільству здійснювати подальший розвиток. Тому такі критичні журнали як «Шпігель» у нас дуже шануються й кожному журналістові дозволяється в деяких, доволі широких межах, писати про все, в чому він переконаний. Але існує згода про те, що зі свободою слід поводитися обережно. Серйозні журналісти в Німеччині знають, що їхня відносно велика влада залежить також від того, чи гідні вони довіри. Тому за можливості вони пишуть лише про те, з приводу чого провели глибокі дослідження.
Ситуація в Україні складніша. Свобода преси не має традицій. Журналісти не вільні вже лише тому, що не отримують відповідної плати та перебувають у певній залежності. Водночас деякі роблять помилку, коли свою незначну свободу використовують для несерйозних статей і стають інструментом політичних та особистих «розбірок». Це має мало спільного зі свободою преси.
Ця проблема є проблемою українських політиків: багато з них говорять про свободу преси, але нічого не роблять для її розвитку. Більшість політиків ще не усвідомила важливості для українського суспільства добре освічених та впевнених у собі журналістів. На Заході політики особливим чином поважають журналістів; в Україні вважається, що преса є неважливою та скоріше обтяжливою. А заборони чи нісенітні причіпки (як податкові перевірки) на Заході є майже неможливими.
2. Скрізь у світі трапляються випадки, коли на журналістів чиниться тиск. Наскільки мені відомо, вбивств журналістів через критичні статті в Німеччині зафіксовано не було, хоча зрозуміло, що критична журналістика всюди в світі має ворогів, які часто не цураються брутальних засобів. Журналісти в Німеччині добре захищені. Законодавство про пресу гарантує їм високий ступінь свободи та правової безпеки. Газети є великими прибутковими підприємствами з великими правовими відділами. Окремий журналіст не мусить бути відповідальним, оскільки кожен засіб інформації призначає відповідальних редакторів, в основному головних редакторів. У соціальній галузі багато журналістів захищені також шляхом страхування. Крім цього, існують дві великі профспілки журналістів, які інтенсивно представляють інтереси своїх членів.
3. Філіппінська журналістика дуже зорієнтована на традиції США. Негативним при цьому є, що журналісти дуже марнославні й часто пишуть самозакохано, розтягнуто й поверхово. В українських журналістів вони могли б повчитися серйозності. Українські журналісти більш освічені та прагнуть до поважності. Проте взірцем є впевненість філіппінських журналістів у собі. Багато з них є зірками, бажаними співрозмовниками, вони радять найважливішим політикам, їхні коментарі вагомі й можуть впливати на перебіг подій. Цей впевнений у собі, критичний підхід непогано підійшов би українським журналістам. Україна мала б зрозуміти, що журналістика може й мусить багато змінювати.
4. На Заході існує багато дуже добрих традицій. Без зайвої скромності мушу сказати, що я дійсно задоволений німецькою пресою, яка часто є дещо глибшою, аніж у деяких інших країнах. Але скрізь є видатні видання, газети, як «Ле Монд» у Франції, «Ель Паіс» в Іспанії або «Гардіан» та «Індепендент» в Англії. Українським засобам інформації часто не вистачає чіткої структуризації. Одна пропозиція: 1-ша сторінка: важливі новини політики, 2-га сторінка: внутрішня політика, 3-тя сторінка: зовнішня політика, 4-та сторінка: думки та коментарі, 5-та сторінка: аналізи, а починаючи з 6-ї сторінки: культура, спорт, і тільки після цього сенсаційні та кримінальні історії. Газета «Факти» чітко структурована. У ній на другій сторінці вгорі завжди розміщено фотографію Президента, а на першій завжди несуттєва історія з фотографією. Засобам інформації бракує розумних та чітких коментарів. Вони мають працювати актуальніше, як інформаційні агентства. Багато повідомлень з'являються через декілька днів після подій. Часто в кіосках можна придбати лише застарілі газети. Це суперечить суті щоденної газети.
Дуже багато «журналістики заяв». Якщо поміркувати, що в цій країні є великі газети, які займаються в основному тим, що передруковують заяви уряду чи промови, то слід сказати: це не має нічого спільного з журналістикою. Телеканали також, на жаль, мають обмаль інформаційних програм. Спеціальних програм на актуальні теми немає зовсім.
5. Наскільки можу, читаю передусім три газети. «День», оскільки вона найближча до ідеалу різноманітної щоденної газети з коментарями, аналізами та повідомленнями з усіх галузей. Це найкраща українська щоденна газета, і я охоче читаю політичні коментарі Віктора Зам'ятіна, аналізи науковців і політологів. Також я люблю читати «Зеркало недели», оскільки ця газета містить цікаві докладні аналізи, як, наприклад, Юлії Мостової або Сергія Рахманіна. Варта також читання колонка Сашка Ткаченка. Крім цього, ще «Факти». Цю газету в плані журналістики я не вважаю найкращою, але мій обов'язок брати її до уваги, оскільки її читають багато людей.
6. Спорт, а поряд із «Динамо» також, наприклад, брати Клички або Бубка та Медведєв, справді, як і Чорнобиль, викликають перші асоціації. Але не варто забувати, що це залежить від самої України. Вона замало себе пропагує, недостатньо сприяє туризму. Нещодавно тут з візитом була економічна делегація в складі майже 50 осіб із землі Баден- Вюртемберг. Ці люди можуть багато розповісти в Німеччині. Вони були зачаровані красою Києва і цей позитивний факт поширюватимуть удома. На жаль, люди, від яких це залежить, ще не усвідомили, що забивається гол у свої ворота, коли гостям створюються перепони замість того, щоб проявляти гостинність. Як тільки туристи матимуть відчуття, що тут вітають не тільки їхні гроші, але і їх самих, поліпшиться імідж країни, приїде більше гостей. Це буде на користь усім українцям.
7. Посольство намагається всебічно інформувати Федеральне міністерство закордонних справ у Бонні, використовуючи повідомлення зі щоденних газет та тижневиків, телебачення й радіо. Тільки так можливо отримати об'єктивну картину, якої ми потребуємо для оцінки ситуації.
8. Те, що вихід української служби «Німецької хвилі» не вдався у лютому, як про це було оголошено, всіх нас дуже розчарувало. Мати таку програму було важливо не тільки саме цього року — року виборів, а й для задіяних українських журналістів це був чудовий шанс. Як це часто трапляється, чудовий проект було відкладено через брак коштів. Проте ми в посольстві робитимемо все можливе для старту програми.
9. Українські журналісти дуже талановиті фахівці. Проблемою є те, що поставлені в засобах інформації рамки не дозволяють розкрити їхній талант. Засоби інформації все ще є маріонеткою економічних груп та політиків. Знайти вихід із цього становища може лише спроба, з одного боку, інтенсивніше проводити освіту журналістів, з другого, що важливіше, зміцнювати солідарність та впевненість у собі. Якби сформувалася дієздатна група політичних журналістів, то вона могла б стати ядром нової, сильної та вільної української журналістики.
10. Партії в обох державах намагаються використовувати засоби інформації для своїх цілей. Але засоби інформації в Німеччині усвідомлюють це. Вони є стабільнішими й не так легко піддаються такому впливові. Тому робота великих партій з пресою мусила бути особливо інтенсивною. СДПН канцлера Шрьодера дозволила собі мати велику будівлю, де сотні людей займалися лише тим, що поширювали імідж СДПН як сучасної партії. Це робилося засобами маркетингу й реклами, як для якогось продукту в супермаркеті. Це новий час. Такий вплив в Україні простіший — наприклад, купується цілий друкований орган. У Німеччині було б неможливо, щоб кандидат у мери купив щоденну газету й беззаперечно та зухвало використовував її як інструмент пропаганди. Навіть німецький «Павло Лазаренко» боявся б перш за все преси. Тут же вона належала йому значною мірою.
