ПРЕС-КЛУБ «Дня»

Ласло Хофер народився 1966 року в Будапешті. 1992 р. закінчив Будапештський університет економічних наук (під час навчання в 1988–1998 роках стажувався в Плехановському інституті народного господарства). Потім закінчив Інститут журналістики ім. Дьордя Балента. Має звання університетського доктора міжнародного права. З 1992 р. працює в Угорському телеграфному агентстві. 1995 р. акредитований як власний кореспондент цього агентства в Україні.

АНКЕТА «Дня»

1. Яке уявлення про соціально-економічну ситуацію в Україні ви мали, коли отримали призначення в нашу країну, й наскільки воно відповідало тому, з чим ви зіткнулися насправді?

2. Яким було ваше перше враження від української преси?

3. Які з українських газет ви читаєте щодня? Чому саме ці?

4. Чим, на ваш погляд, інформаційне тло, що створюється українським ЗМІ всередині нашої країни, відрізняється від інформаційного тла, що створюється угорськими всередині вашої?

5. Чим цікавий для вас, закордонного журналіста, офіційний старт президентської виборчої кампанії в Україні?

6. Які політичні скандали в Україні запам'яталися вам найбільше? Чи відрізняється чим-небудь використання преси в політичних скандалах у нас і у вас?

7. Чи зазнаєте ви труднощів, і яких саме, при отриманні інформацій?

8. В Україні розмір позову до органів ЗМІ про відшкодування морального збитку не обмежений. Що ви думаєте з приводу цієї законодавчої норми, і яким є становище щодо цього в Угорщині?

9. Наскільки, на ваш погляд, цікавляться в Угорщині політичною ситуацією в Україні: а) політики, б) журналісти, в) пересічні громадяни?

10. Якою є громадська думка вашої країни про бомбардування Сербії збройними силами Північноатлантичного альянсу, членом якого Угорщина нещодавно стала?

11. Що вас найбільше дивує в нашій країні? Або що подобається i що не подобається?

ВІДПОВІДІ

1. Про вашу країну існує, на жаль, безліч негативних стереотипів: Чорнобиль, корупція, низький рівень життя, економіка, що котиться вниз... Чекав гіршого, ніж те, що побачив, — все-таки країна живе, працює. Але якщо дивитися очима угорця... Пересічний угорець не може уявити собі, як люди можуть ходити на роботу, коли їм місяцями не платять зарплату. Як економіка може працювати так, що заводи стоять. У нас у такій соціально-економічній ситуації, напевно, вже була б революція.

2. Спочатку зрадів, що існує безліч газет і журналів, і почав їх усі читати. Але минуло небагато часу, й думка погіршилася. З одного боку, це стосується якості поданої внутрішньополітичної інформації. Багато газет, зокрема й популярні, просто повторюють те, що передають інформагентства. Мало глибоких аналітичних статей. Мені пояснили: це тому, що багато високопрофесійних журналістів виїхало до Москви. Напевно, в цьому є частка правди... Крім того, газети закриваються, як це, приміром, сталося з «Правдой Украины» та «Киевскими ведомостями». Якщо ви передплатите газету, то не можна бути впевненим, що отримуватимете її до кінця передплати...

3. Майже всі, хоча не щодня. Не хотів би у відповідях на анкету хвалити вашу газету, але її читаю щодня. Коли «День» з'явився на українському газетному ринку, я дуже зрадiв. Тому що «День» найближчий з усіх до західного стилю з погляду професіоналізму. І ще виділяю «Kiev Post» — за дещо вільнішу, західну точку зору.

4. Якщо подивитися, як загалом подаються внутрішні соціально-економічні та політичні події, то угорська преса більш песимістична. Наших песимістів, які вважають, що далі вже нікуди, треба направляти в Україну, щоб вони пересвідчилися, що люди живуть набагато гірше. Про те, що, на мій погляд, українській пресі бракує аналітичних матеріалів, я вже казав. Але, мені здається, не вистачає й просто чітких орієнтирів для читача. Адже мало вивалити купу фактів. Треба показати, що вони означають.

У нас, в угорській пресі, видання вже визначилися зі своєю орієнтацією: ця газета або журнал — соціал-демократична, ця — націоналістична, ця — права... Тому людині легко в інформаційних потоках відбирати те, що їй треба. У вас часто змінюються власники газет і змінюється напрям видань. (Щоправда, це вже не преса — це те, що стоїть за пресою.) Гадаю, це відбувається тому, що політичні сили ще не викрісталізувалися.

5. Цікавий тим, що від того, хто переможе, залежить майбутнє України. На жаль, поки що не можна спрогнозувати, хто це буде. Але мене це дуже хвилює, оскільки за чотири роки я дуже полюбив вашу країну.

6. Однозначно — навколо колишнього прем'єр-міністра Лазаренка. Наша преса про це теж багато писала. Це скандал міжнародного масштабу. Коли корупція доходить до самої верхівки, це дуже погіршує міжнародний імідж країни. Якщо він є. У нас також трапляються великі скандали. Наприклад, скандал з приватизацією, в якому було замішано колишню правлячу соціалістичну партію. Але я б сказав, що все це в нас відбувається відкритіше. Звичайно, не повністю в західному значенні слова. Але можу наголосити — в Угорщині преса має владу. У нас політики бояться преси, поважають журналістів. У вас навпаки — зневажають пресу. Наші політики не дозволяють собі не відповідати на запитання журналістів, у вас хочуть — відповідають, не хочуть — не відповідають. Закривають газети — й нічого. На жаль.

7. Так, є труднощі. Неймовірно погана якість телефонів, факсів, коротше кажучи, всієї інфраструктури. В офіційних установах дуже важко когось застати на місці. А якщо застаєте — відповідають: «Ми не знаємо... У нас ще немає інформації... Зателефонуйте завтра...» Як це було три роки тому, під час скандалу навколо пам'ятника на Верецькому перевалі на честь отримання угорцями батьківщини. Питання делікатне — колись ця частина Закарпаття входила до складу Австро-Угорщини. Я пояснював, що я єдиний акредитований тут угорський журналіст і хотів би передати об'єктивну інформацію. Але від місцевих чиновників я взагалі ніякої інформації не отримав.

8. Гадаю, це обмежує свободу преси. Бо у вас будь-який політик може подати позов з будь-якого приводу й розорити видання. Таке траплялося. На жаль, не можу точно назвати розмір позову в нас. Але він обмежений.

9. Мені хотілося б відповісти, що в Угорщині дуже цікавляться Україною, але, на жаль, це не так. Усі три зазначені категорії цікавляться дедалі менше. Логіка така: оскільки ми зближуємося з Заходом, нас не дуже цікавить те, що відбувається в Україні. Мені це боляче говорити, але це так. У пресі дуже мало матеріалів про вашу країну. Крім того, істотна частина цих матеріалів є, так би мовити, поглядом на Україну з Москви: дуже багато наших журналістів, які пишуть про пострадянський простір, закінчили Московський інститут міжнародних відносин. Там вони засвоїли погляд на Україну як на провінцію, де світова політика не робиться.

10. Стурбовано. У північній частині Сербії живе близько 300 тисяч угорців. Крім того, пропаганда посилено обробляла масову свідомість: НАТО — це миротворці, наші захисники і т. ін. Я не кажу про політиків — офіційно ми підтримуємо акцію в Югославії. Але, гадаю, громадськість здивувалася. Не тому, що вони бомбили, а тому — коли. Ми вступили до цієї організації, й рівно за 10 днів почалося бомбардування. Вони поставили нас перед фактом. Чому зробили саме так — це питання.

11. Моя відповідь буде суб'єктивною. Люблю слов'янську душу, її доброту й тепло. Нині я пишу працю про шанси розвитку демократії в Україні. І схильний говорити, що ваша країна — інша цивілізація. Захід помиляється, що його культура є універсальною. Демократії в західному розумінні в Україні й Росії не буде ніколи. Буде щось інше. Мені знадобилося чотири роки, щоб зробити для себе відкриття. У нас люди спілкуються як рівні: я питаю про вашу думку, ви мені вільно відповідаєте. У вас на спілкування накладає неминучий відбиток те, хто в кого в підпорядкуванні. Може, я помиляюся, але мені здається, у вас 98% населення не уявляє себе поза станом підлеглості. Якщо я звертаюся до продавця, міліціонера, чиновника в міністерстві, так би мовити, на одному рівні, — мене не так розуміють. Але якщо трошки «зверху» — ставлення стає найлюб'язнішим.

Ведучий рубрики «Прес-клуб «Дня» Валентин ПУСТОВОЙТ Тел. (044) 414.98.20, факс 414.43.31 e-mail:master@day.kiev.ua